Організація біржової торгівлі ф’ючерсними контрактами
Коли потенційний учасник ф’ючерсного ринку ознайомився з методами ціноутворення та правилами конкретної біржі, то наступним кроком буде вибір брокерської фірми, яка має місце на даній біржі. Важливо знайти та-кого брокера, методи роботи якого узгоджуються з вимогами клієнта. У брокерській фірмі клієнт відкриває депозитний рахунок, на якому розміщує деяку суму коштів як заставу — початкову маржу (гарантійний внесок). У середньому розмір початкової маржі становить 2 – 3% від номінальної вартості одного контракту. Але брокери можуть вимагати від різних клієнтів різноманітну маржу. Розмір комісійної винагороди броке-рові також може бути різним, але в загальному випадку — це незначна сума (близько 60 дол. США). Якщо клієнт має намір провести операцію з кількома контрактами, то на рахунку необхідно розмістити відповідну суму коштів — початкова маржа помножена на кількість контрактів. Після цього клієнт віддає наказ брокерові про проведення ф’ючерсної операції. У наказі зазначається тип операції — купівля чи продаж; тип контрак-ту; кількість контрактів. Іноді вказується ціна угоди та період, протягом якого наказ може лишатися відкритим. Здебільшого ф’ючерсна торгівля провадиться з голосу на біржовому кільці. Діставши наказ, брокер, який працює на кільці, намагається знайти сторону угоди з протилежною позицією. Якщо віддано наказ про купівлю, то брокер знаходить продавця відповідного типу контрактів, а для клієнта–продавця відшукує покупця. Факт укладення угоди між двома сторонами документально фіксується в розрахунковому бланку біржі, де зазначається ціна, тип і кількість контрактів. Обидва брокери несуть відповідальність за правильність і достовірність наданої інформації. Після реєстрації розрахункового бланка позиція клієнта вважається відкритою. І покупець і продавець з моменту відкриття позиції мають справу лише з кліринговою палатою біржі, а не один з одним. Після закінчення торгового дня клірингова палата проводить взаєморозрахунки (кліринг) за всіма відкритими позиціями. Усі позиції умовно закриваються на основі розрахункової (котирувальної) ціни. Це означає, що припускається, ніби всі клієнти закрили позиції укладанням протилежної угоди за розрахунковою ціною. Залежно від правил біржі розрахунковою ціною вважається ціна, що зафіксована в останньому контракті торгового дня або середнє значення цін кількох контрактів перед закриттям торгівлі. При підвищенні ціни протягом дня покупець виграє, а продавець — програє. Навпаки, при зниженні ф’ючерсної ціни виграє продавець кон-тракту, а покупець — програє. Величина втрат чи програшу визначається як добуток трьох множників: зміни в цінах на один ф’ючерсний контракт, вираженої в тіках, вартості одного тіка і кількості контрактів у даного клієнта. Ця величина називається варіаційною маржею і щодня переводить-ся кліринговою палатою з рахунку сторони, яка програла, на рахунок сто-рони, що виграла. Отже, щодня учасники ф’ючерсних торгів отримують виграші чи за-знають програшу. Якщо сума на рахунку клієнта перевищує початкову маржу, то надлишок може бути знятий з рахунку. Водночас при програші, якщо сума коштів на рахунку стала нижчою за встановлений мінімум, то клієнт має зробити додатковий внесок (додаткова маржа). Рівень початко-вої маржі встановлюється з урахуванням звичайних щоденних коливань цін за одним фінансовим ф’ючерсним контрактом. Початкова маржа може бути збільшена за рішенням біржі, коли виявиться, що відсоткові ставки чи ва-лютні курси почнуть непередбачувано змінюватися або біржа вирішить, що створюються значні спекулятивні позиції. Головною метою встановлення всіх видів гарантійних внесків є захист розрахункової системи від невико-нання зобов’язань з боку учасників угод. На американських біржах використовується поняття підтримуваної маржі (плаваючий гарантійний внесок). Це мінімальна сума, яка має зали-шитися на рахунку клієнта в розрахунку на одну відкриту позицію. Ця ве-личина дещо нижча, ніж початкова маржа. На ЛІФФЕ вимагається, щоб на рахунках підтримувався рівень початкової маржі. Якщо клієнт не вносить потрібної суми для підтримки маржі, то брокер ліквідує його позицію, ук-ладаючи офсетну угоду. На різних ф’ючерсних біржах гарантійні внески приймаються у формі готівки, безготівкових коштів, а також цінних паперів. Іноді можуть вико-ристовуватися й банківські гарантії. Додаткова маржа вноситься лише у ви-гляді готівки. Здебільшого відсотки за коштами, що розміщені на рахунках, не нараховуються. З метою обмеження надмірної спекуляції на ф’ючерсних цінах біржа встановлює ліміти відхилень ціни поточного дня щодо розрахункової ціни попереднього дня за кожним типом контрактів. Якщо ф’ючерсна ціна вихо-дить за встановлений лімітний інтервал, то торгівля відповідним типом контрактів на даний торговий день припиняється. Іноді торгівля може при-пинитися на короткий період або біржа може переглянути цінові ліміти. Головна мета введення лімітів відхилення цін — уникнути несподіваних значних відхилень у цінах на ф’ючерсні контракти. Обмеження цінових ко-ливань відіграє велику роль у зниженні ризику втрат і попередженні бан-крутства, але такий механізм призводить до втрати ліквідності ф’ючерсних контрактів на період призупинення торгівлі. Крім того, різкі зміни ф’ючерсної ціни не завжди зумовлені спекулятивними причинами. До та-ких наслідків може призвести і зміна ціни активу на спотовому ринку. Біржа може встановлювати також ліміт загальної кількості контрактів на один клієнтський рахунок з метою обмеження спекулятивної активності. Таке обмеження називається позиційним лімітом. Кожний учасник ф’ючерсної торгівлі має два шляхи виходу з ринку: 1) закриття позиції через укладання протилежної угоди; 2) здійснення реальної поставки або прийняття поставки активів, які були предметом ф’ючерсної угоди. У першому разі клієнт з довгою позицією має віддати наказ брокерові щодо продажу відповідної кількості ф’ючерсів, а клієнт з короткою по-зицією — наказ про купівлю контрактів. Отже, короткі та довгі позиції взаємно погашаються. Після проведення розрахунків клієнтові повертають-ся гарантійні внески і депозитний рахунок закривається. Позицію може бу-ти закрито як у будь-який день до закінчення строку дії даного типу кон-тракту, так і в останній день торгів. У другому разі, якщо клієнт вирішив здійснити купівлю або продаж ре-альних активів, він має повідомити кліринговій палаті про свої наміри не пізніше деякого періоду, наприклад тижня, до завершення строку дії контрак-ту. Після цього палата добирає покупцеві продавця або навпаки і повідомляє іншій стороні про умови здійснення угоди. Протягом певного періоду прода-вець доставляє в клірингову палату або безпосередньо покупцеві відповідну кількість активів і отримує оплату за обумовленою ціною. На цьому процес поставляння завершується і рахунки клієнтів закриваються. Хоча невелика кількість фінансових ф’ючерсних контрактів фактично за-вершується реальним поставлянням фінансових активів, процес поставляння є дуже важливим для визначення співвідношення між касовими та ф’ючерсними цінами. Якби не було можливості фізичного поставляння активів, то не було б і механізму, який забезпечує зближення спот-ціни та ф’ючерсної ціни в місяць закінчення строку дії даного контракту. Протягом місяця поставлян-ня готівкові та ф’ючерсні ціни майже зрівнюються або з’являється мож-ливість отримання прибутку за рахунок арбітражних операцій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація біржової торгівлі ф’ючерсними контрактами» з дисципліни «Банківський менеджмент хеджування фінансових ризиків»
