Стратегiї управлiння структурою активiв та зобов’язань
Незалежно вiд того, якого пiдходу до управлiння активами та пасивами додержується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питан-ня: чи мають величина та структура зобов’язань впливати на напрямки роз-мiщення активiв? Традицiйний пiдхiд до розв’язання проблеми полягає в об’єднаннi дже-рел фiнансування. Згідно з таким методом управлiння структура зо-бов’язань не впливає на вибiр напрямкiв розмiщення активiв, усi кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенцiал банку без урахування особ-ливостей рiзних видiв зобов’язань. Завданням керiвництва банку є визна-чення пріоритетних напрямкiв розмiщення активiв, що розглядаються як незалежна величина. Перевагою методу об’єднання джерел фiнансування є простота й дос-тупнiсть його практичного застосування, а головним недолiком — виник-нення проблем з лiквiдністю. Ризик лiквiдностi зростає, якщо зв’язки мiж активами i зобов’язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати най-бiльш прибутковi напрямки вкладення ресурсiв, банк може видати довгост-роковi кредити, якi фiнансуватимуться за рахунок короткострокових депо-зитiв. Така трансформацiя з великою ймовiрнiстю призводить до пiдвищення рівня ризику лiквiдностi. Якщо менеджмент банку вирiшить застрахуватися вiд пiдвищення рiвня ризику лiквiдностi і з цією метою розглядатиме високолiквiдні активи як пріоритетний напрямок розмiщення коштів, то йому доведеться відмовитися вiд одержання максимально можливого прибутку для ак-цiонерiв банку. Альтернативний пiдхiд до управлiння структурою активів та зо-бов’язань банку базується на подiлi джерел фiнансування. Сутнiсть методу полягає у встановленнi вiдповiдностi мiж конкретними видами таких дже-рел та напрямками використання ресурсного потенцiалу. Частина ресурсiв, яка сформована за рахунок мiнливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клiєнтiв, одержанi кредити “овернайт”, має вкладатися в короткостроковi позики та цiннi папери. Кошти, одержанi з вiдносно стабiльних джерел, таких як строковi вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитiв і придбання облiгацiй. У процесi застосування методу подiлу джерел фiнансування менедж-мент банку має ретельно стежити за розмiрами сум та строками рiзних видiв зобов’язань і приводити у вiдповiднiсть до них структуру активiв. Че-рез необхiднiсть постiйного балансування мiж структурою пасивiв та ак-тивiв зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недолiком є можливе зменшення до-ходiв банку, спричинене вiдмовою вiд прибуткового вкладення коштiв, як-що не iснує вiдповiдного джерела фiнансування. Перевагою розглядуваного методу є зниження ризику лiквiдностi, оскiльки потреба в лiквiдних засобах у будь-який період може бути передбачена. Метод поділу джерел фінансування набув значного поширення у прак-тицi в перiод керування банками через пасиви. Установлення контролю над структурою та стабiльнiстю зобов’язань дозволяє формувати депозитну ба-зу у вiдповiдностi з потребами щодо проведення активних операцій. З роз-витком фінансових ринків головна перевага методу подiлу джерел, яка по-лягає в зниженнi ризику лiквiдностi, втратила своє значення. Банки дістали можливiсть у будь-який час залучати лiквiднi кошти на мiжбанкiвському ринку. Останнiми десятирiччями в мiжнароднiй банкiвськiй практиці застосо-вується iнтегральний метод управлiння, який включає методи об’єднання та подiлу джерел фiнансування i забезпечує бiльшу гнучкiсть при управлiннi активами та зобов’язаннями банку. Управлiння структурою балансу при iнтегральному методi розгля-дається лише як засiб для досягнення цiлей банку. Головною метою дiяльностi будь-якого банку є збiльшення прибутку, тому за розглядуваного пiдходу до управлiння пріоритет надається видачi прибуткових кредитiв, якi вiдповiдають установленим стандартам якостi. Залучення коштiв для фiнансування таких кредитiв розглядається як другорядне за важливістю завдання. Лiквiднiсть забезпечується за рахунок як внутрiшнiх, так i зов-нiшнiх ресурсних джерел. Якщо ризик лiквiдностi зменшується завдяки можливостям, якi надає розвинений фiнансовий ринок, то ризик змiни вiдсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. Саме розвиток та вдосконалення дiяльностi фiнансових ринкiв, перетворення їх на свiтовi ринки, iнтенсивне впровад-ження сучасних засобiв зв’язку та iнформацiйних систем спричинилися до того, що мiнливiсть i непередбачуванiсть стали основними характеристи-ками вiдсоткових ставок. В умовах, коли вiдсотковi ставки можуть змiнюватися щохвилини, ризик вiдсоткових ставок став головним бан-кiвським ризиком. Серед усiх видiв ризикiв, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналiзу i контролю якого придiлялось би стiльки уваги в мiжнароднiй банкiвськiй практицi останнiх років, як ризику змiни вiдсоткових ставок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стратегiї управлiння структурою активiв та зобов’язань» з дисципліни «Банківський менеджмент хеджування фінансових ризиків»
