Поняття та особливості сучасного міжнародного права
Існують різні визначення міжнародного права. Більшість вчених-юристів вважають, що основними суб'єктами міжнародного права є держави, а міжнародне право - це серія норм, що регулюють відносини в першу чергу між державами, а також іншими суб'єктами міжнародного життя. Однак не всі погоджуються з таким визначенням. Так, Жан Тускоз визначає міжнародне право як «сукупність юридичних норм та інституцій, які регулюють відносини у міжнародному суспільстві з метою встановлення у ньому миру, справедливості та сприяння його розвитку» '. Це визначення відрізняється від більшості інших визначень, котрі виходять з концепції держави, оскільки Ж. Тускоз не змішує поняття «міжнародне право» та «міждержавне право». Домінуюча теорія розрізняє міжнародне публічне право, що регулює відносини між державами, та міжнародне приватне право, що застосовується щодо міжнародних відносин між приватними особами. Автори цієї теорії вважають державу єдиним або головним суб'єктом міжнародного права. Ж. Тускоз не вважає державу ні єдиним, ні головним суб'єктом міжнародного права, а стверджує, що міжнародне право має бути визначене не як право, що регулює міжнародні відносини, які, в свою чергу, визначаються виходячи з поняття «держава», а як міжнародне право, Що керує міжнародним суспільством, набагато складнішим і різноманітнішим організмом, ніж міждержавна спільність. Вивчення міжнародного права можна почати з питання, чи є «міжнародне право» правом, чи може бути право, якщо нема наддержавного органу для його впровадження? Англійський філософ Джон Остін вважає, що міжнародне право не є правовою
.26
1 Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц.- К.: АртЕк, 1998.- С. 5. Щ,»і г.,^,->«/я..;,: ■■ ■ -; .т^ 27
Система міжнародного права 28 системою, оскільки воно не має суверенної влади, яка б зобов'язувала його суб'єкти (Ьесаизе іі сіоез поі Ьауе а ЗОУЄГЄІ£П аиіпогіту оі гиііпє і;паі ото1 з зиЬіесіз). Як відомо, характерними рисами внутрішньодержавної системи права є наявність законодавчого органу, що творить закони, виконавчої влади для впровадження цих законів та ієрархії судів з обов'язковою юрисдикцією для вирішення спорів. Без законодавця, судової та виконавчої влади не можна говорити про правопорядок. Як же в такому разі сприймати систему міжнародного права? Чи має міжнародне право законодавця? Дійсно, є Генеральна Асамблея ООН, що складається з представників усіх держав - членів ООН, однак її резолюції не є обов'язковими (Ьіпс1іп£), окрім деяких резолюцій для органів ООН (ст. 17 (1) Статуту ООН). Судової системи влади в міжнародному праві немає. Міжнародний Суд Справедливості (надалі - МСС) дійсно існує в Гаазі, але він тільки тоді може розглядати справи, коли згоду на їх розгляд дали держави -сторони справи. Окрім цього, немає виконавчого органу. Рада Безпеки ООН, що створювалась з цією метою, часто недієздатна через вето хоча б одного з п'яти постійних її членів (США, СРСР (нині Російська Федерація), Китай, Франція та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). Отже, як може те, що називають міжнародним правом, бути правом? За основу цього аргументу, як бачимо, беруть порівняння внутрішньодержавного права з міжнародним. Однак санкції насправді можуть бути накладені Радою Безпеки, коли існує загроза миру, порушення миру чи акт агресії. Такі санкції можуть бути економічними, наприклад проголошені 1966 року проти Родезії, чи військовими, як-от у Корейській війні 1950 року (це стало можливим, оскільки в Раді Безпеки тоді був відсутній представник від СРСР в знак протесту проти присутності представника націоналістичного Китаю), або ж обидві, як 1990 року проти Іраку. Нині тенденцією міжнародного права є відмова від використання сили, наскільки це можливо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття та особливості сучасного міжнародного права» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
