Існують два основні способи систематизації філософського знання: класичний і некласичний. Класичні системи філософії (наприклад, античні філософські системи або системи німецької класичної філософії) є цілісні, замкнені, довершені, а некласичні системи не претендують на цілісність, завершеність, замкненість. Світоглядний характер філософського знання становить голо-вну його специфіку, визначає його фундаментально гуманістич-ний зміст. Міра «гуманістичної насиченості» тієї чи іншої філо-софської позиції залежить головним чином від способу філософствування: діалектичного або догматичного. Перший підхід постає в прагненні до мудрості, націленості на постійний пошук, на різноманітні варіанти відповіді, на «вічні проблеми». Другий підхід тлумачить філософію як науку про суще і тому вбачає го-ловне її завдання в досягненні істини. Першому «софістичному» підходу відповідають слова Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю», а другому епістемному підходу відповідають слова Арис-тотеля: «Платон мені друг, але істина — дорожча». Для побудови системи філософії користуються такими прин-ципами: монізму, дуалізму і плюралізму. Принцип монізму (єдиного начала) в побудові філософських си-стем може спиратися на ідею первинності матерії і вторинності сві-домості. В цьому випадку ми маємо справу з матеріалістичним монізмом. Принцип монізму в побудові філософських систем може спиратися на первинність ідеального і розглядати матеріальний світ як вторинний, похідний. Це — ідеалістичний монізм (наприклад, філософська система Г. Гегеля). Філософські системи, які запере-чують єдине начало у світі і будують концепцію світу на базі двох або багатьох начал, в історії філософської думки дістали відповідно назву дуалізму (Р. Декарт) і плюралізму (Г. Лейбніц).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Принципи і основи побудови філософської теорії» з дисципліни «Філософія»
