Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що роз-глядають людину з точки зору психоаналізу, розробленого в ос-новному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є З. Фрейд та Е. Фромм (неофрейдизм). Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії, і пере-дусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в не-врози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалі-зація цих потягів. Е. Фромм аналізує факт соціальної напруженості через інші, більш широкі причини, ніж сексуальні. Структура психіки особи, за Фрейдом, складається з 3-х елемен-тів. «Воно» (Id) — архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» — (Super Ego) — установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» ви-ступає як поле боротьби між «Воно»» і «Над-Я», яке витісняє егоїс-тичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, зага-няє їх у сферу підсвідомого. Існують кілька похідних від фрейдизму вчень, об’єднаних назвою неофрейдизму, зокрема це біологізатор-ські теорії, пов’язані з урахуванням зовнішніх факторів, та культур-но-соціологічні. Наприклад, у Е. Фромма замість «лібідо» критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори замість сексуальних, як у З. Фрейда.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фрейдизм та неофрейдизм» з дисципліни «Філософія»
