ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 14
Гостей: 14
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Все це призводить до значних обмежень "мобільності" бухгалтерів у світі.
Міжнародні зусилля, спрямовані на зменшення бар'єрів у торгівлі бухгалтерськими і юридичними послугами. Генеральна угода з торгівлі послугами9 встановила правила переговорів між країнами - членами СОТ про зменшення обмежень на торгівлю послугами. Згідно з правилами ГАТС ведуться переговори і про зменшення обмежень на бухгалтерські і юридичні послуги, в тому числі:
- про зняття "зайвих" умов надання ліцензій;
- про зменшення обмежень на переміщення фізичних осіб через державні кордони з метою надання послуг.
11.9.4. ТРАНСПОРТНІ ПОСЛУГИ
Перевезення можуть набути міжнародного значення в якомусь із таких випадків:
- коли здійснюється перевезення з однієї країни в іншу країну;
- коли здійснюється перевезення в межах однієї країни іноземним перевізником;
- коли в межах однієї країни вітчизняне підприємство перевозить іноземців або іноземні товари.
Вантажні перевезення. У здійсненні перевезень товарів важливо правильно обрати вид транспорту, співвіднести вартість послуг з тим:
- наскільки важливо швидко доставити товар за призначенням (це може бути важливим, наприклад, якщо товар швидко псується);
- яка вартість товару (наземний транспорт частіше використовується для перевезень товарів невисокої вартості, в той час як відносно дорогі товари перевозять повітряним транспортом);
- чи необхідне спеціальне поводження з товаром. Міжнародні перевезення товарів майже в усіх випадках потребують укладення договору страхування товару.
Для перевезень товару дуже важливими є послуги експедитора. Він може виступати представником продавця товару, наприклад, у таких випадках:
- вибір виду транспорту;
- вибір упаковки;
- здійснення контейнерних перевезень;
- підготовка необхідних документів на товар;
- визначення вимог до упаковки і маркування (в тому числі в країні імпорту);
- організація наземних перевезень як у межах однієї країни, так і за кордон;
- контроль за передачею товару перевізнику;
- підготовка і супроводження документів, що забезпечують платіж (наприклад товарно-транспортної накладної).
Пасажирські перевезення. Міжнародні перевезення пасажирів служать як для транспортування працівників міжнародних компаній і державних службовців, так і для перевезення туристів й інших приватних осіб. Кількість людей, що користуються послугами міжнародних перевізників, зростала практично щорічно після Другої світової війни. На сьогоднішній день провідне місце в міжнародних перевезеннях пасажирів, яке раніше займав морський транспорт, займають авіаперевезення.
У міжнародній торгівлі з цими послугами може виникнути ряд проблем. Найбільш відомі з них пов'язані з:
- використанням комп'ютеризованих систем продажу авіаквитків;
- обмеженням прав іноземних підприємств на надання послуг щодо перевезення всередині країни;
- відповідальністю за смерть пасажирів або за збитки, завдані їхньому здоров'ю, які мали місце під час перевезення.
Проблема комп'ютеризованих систем продажу квитків дуже складна, і тут її можна описати лише в загальному вигляді. Авіакомпанії США мають одну з найбільш розроблених у світіхистем комп'ютеризованого продажу квитків. Нерідко можна зустріти твердження про те, що ця система продажу квитків створює переваги для американських компаній. У деяких країнах місцеві авіакомпанії "у відповідь" намагаються штучно збільшити кількість споживачів своїх послуг. Авіакомпанії де-
яких країн заборонили видавати квитки на свої рейси в рамках американських комп'ютеризованих систем продажу квитків, заборонили встановлювати такі системи в себе та іншим чином обмежували продаж квитків авіакомпаній США на своїй території. США застосували аналогічні економічні санкції.
Коли американська й іноземна авіакомпанії укладають договір про спільне використання терміналів у найбільших аеропортах, то рейси, що здійснюються в рамках таких угод, в США будуть розглядатися як американські. Це дасть змогу їм з'явитися "в перших рядах" на комп'ютерних екранах агентів у справах продажу квитків.
Права іноземців на надання послуг щодо перевезень всередині країни часто обмежується. Наприклад, в багатьох країнах іноземним підприємствам заборонено здійснювати каботажні авіаперевезення (перевезення між портами, що знаходяться в одній країні).
Відповідальність за заподіяння збитків пасажирам під час перевезення встановлюється договором. У багатьох країнах держава встановлює межі відповідальності перевізників, щоб запобігти спорам між ними і пасажирами. Ці труднощі покликані вирішити:
- Варшавська конвенція 1929 р. про уніфікацію деяких правил, які мають відношення до міжнародних повітряних перевезень, і цілий ряд протоколів до неї - для повітряних перевезень;
- Конвенція 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів - з автдмобільних перевезень;
- Конвенція 1980 р. про контракти міжнародного залізничного перевезення товарів - для' залізничних перевезень.
Туристичні послуги. Туристичні послуги можна назвати одним із найбільш зростаючих секторів послуг. Жодний ринок не зростає так, як ринок послуг, пов'язаних з організацією подорожей, у тому числі:
- послуги з організації поїздок і придбання квитків;
- будівництво інфраструктури (готелів, мотелів і т.ін.);
- готельні послуги.
Надання цих послуг потребує великих комерційних витрат, але здатне принести значні прибутки.
У сфері туризму зайнято дуже багато людей, а деякі країни існують виключно за рахунок туризму. Незважаючи на це, майже не існує прикладів гармонізації або уніфікації законодавства про туризм. Можна згадати проект Конвенції про договір із готелями, підготовлений у Міжнародному інституті з уніфікації приватного права (УНІДРУА) у 1979 році.
11.9.5. ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ
Під телекомунікаційними послугами маються на увазі будь-які послуги з передачі інформації за допомогою електромагнітних випромінювань (наприклад послуги телефонного зв'язку), в тому числі передача телевізійних і радіопрограм в ефір.
У багатьох країнах надання таких послуг іноземними підприємствами підпадає під цілий ряд жорстких обмежень. В основі такого підходу лежить низка причин:
1) у багатьох країнах держава традиційно володіла, контролювала і регулювала всі аспекти телекомунікацій, включаючи телефонний зв'язок, радіо, телебачення тощо. Вплив фінансових інтересів бюрократичних і комерційних структур призводить до того, що держави часто намагаються максимально обмежити або виключити доступ іноземних підприємств на ринок цих послуг;
2) у деяких випадках держави, громадські організації побоюються посилення іноземного (в першу чергу американського) культурного впливу;
3) деякі держави бояться, що іноземні підприємства, які поширюють теле- і радіопередачі на їхній території, будуть пропагувати фальсифіковані (на їхню думку) відомості й маніпулювати суспільною думкою.
Держави можуть обмежувати іноземну участь на ринку:
- забороняючи або обмежуючи участь іноземних підприємств. Такі обмеження можуть носити найрізноманітніші форми. Така розмаїтість пов'язана з особливостями самих телекомунікаційних послуг (наприклад, цензура, хоча її основу можуть складати політичні та інші "неко-мерційні" мотиви (суспільна мораль), також може обмежувати торгівлю телекомунікаційними послугами);
- забороняючи або обмежуючи показ реклами, розробленої за кордоном;
- забороняючи іноземним підприємствам контролювати вітчизняні об'єднання або обмежуючи це їхнє право (наприклад, забороняючи володіти значною часткою акцій таких підприємств).
Держави не тільки обмежують участь іноземних громадян і підприємств у наданні телекомунікаційних послуг, вони в деяких випадках обмежують діяльність вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках. Наприклад, у США американським операторам телефонного зв'язку заборонено надавати послуги міжнародного зв'язку між США й іншими країнами.
Останнім часом ці обмеження повсюдно зменшуються. Зазвичай це відбувається "на основі взаємності" в обмін на зменшення обмежень іншими країнами.
Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) встановила правила переговорів між країнами - членами СОТ про зниження обмежень на торгівлю послугами. В рамках таких переговорів зниження обмежень в торгівлі послугами повинно відбуватися одночасно стосовно всіх країн - членів СОТ, без дискримінації.
Згідно з правилами ГАТС ведуться переговори і про зниження обмежень на торгівлю телекомунікаційними послугами. При цьому переговори про послуги телебачення і радіомовлення ("основні телекомунікації") ведуться окремо від переговорів про інші телекомунікаційні послуги. Останні розвиваються інтенсивніше перших.
Реклама. Реклама повсюдно визнається як дуже важлива послуга для інших секторів економіки.
Збільшення обсягів міжнародної торгівлі товарами і послугами спричиняє істотне зростання обсягів міжнародної торгівлі рекламними послугами.
В різних країнах існують різні обмеження і вимоги до рекламної діяльності. Частина цих обмежень стосується тільки іноземних "виробників" рекламної продукції, інші обмеження ставляться до рекламної продукції взагалі.
В одних країнах рекламну діяльність контролює й обмежує держава, в інших - цю функцію повністю покладено на фахові асоціації рекламних агентств.
У багатьох країнах існують обмеження на телевізійну і радіорекламу. Можна навести такі приклади:
- заборона пускати рекламні оголошення,.які переривають передачу;
- обмеження часу телевізійного або радіомовлення, який можна використовувати для реклами;
- заборона реклами на телебаченні;
- обмеження реклами алкогольних і тютюнових виробів;
- заборона використовувати в рекламі дітей.
У багатьох країнах існують норми, які забороняють недобросовісну рекламу. "Недобросовісна реклама" в різних країнах розуміється зовсім по-різному. Наприклад, те, що в Італії буде вважатися "кумедним перебільшенням", у Данії або Німеччині розглядатиметься як серйозний обман споживачів. Порівняння в рекламі якостей і властивостей різних товарів і послуг допускається в одних країнах (наприклад у Великій Британії й Ірландії), але суворо заборонено в інших (країни Бенілюксу) або дозволено із серйозними обмеженнями (інші країни Європейського Союзу).
У рекламному бізнесі в багатьох країнах обмежена або заборонена участь іноземних підприємств (як прямо, так і через створення дочірніх компаній або філій). Серед країн ЄС такі обмеження існують тільки у Франції і Швеції. В тих країнах, в яких подібних обмежень немає або ж є незначні обмеження, на ринку, зазвичай домінують міжнародні рекламні агентства.
11.9.6. БУДІВНИЦТВО
Будівництво - дуже великий сектор послуг. При укладанні міжнародних контрактів на будівництво варто мати на увазі такі питання:
- чи потрібно проводити митне оформлення будівельних матеріалів і устаткування;
- після будівництва можуть залишитися невикористані матеріали, їх, а також будівельне устаткування потрібно буде продати в тій країні, де проводилися роботи (а інакше, наприклад, потрібно буде сплачувати митні збори та мито, щоб вивезти їх в іншу країну);
- у договорі на будівництво потрібно встановити, яка частка витрат сторін іде на оплату мит і зборів;
- нерідко для проведення будівництва необхідно використовувати роботу іноземних спеціалістів, наприклад працівників тієї ж будівельної фірми. Для них можуть знадобитися в'їзні візи і дозволи на працевлаштування; в деяких країнах, щоб розпочати будівництво, потрібно отримати різного роду ліцензії або сертифікати; спосіб забезпечення одержання платежу. Можливі варіанти розрахунків:
* lump sum (оплата за весь проект в цілому, без диференціювання складових);
* cost plus (витрати плюс прибуток);
* unit pricing (оцінка кожного об'єкта окремо);
- правила валютного регулювання в багатьох країнах обмежують розрахунки в конвертованій валюті або переказ валюти за кордон.
У деяких випадках під час виконання будівельних контрактів можуть виникнути й інші питання, наприклад:
- чи є в цій країні потрібне для виконання договору устаткування, необхідні матеріали або спеціалісти;
- якими є методики для тестування, огляду і припинення будівельного проекту, прийняті в цій країні;
- чи застосуються до цього договору які-небудь місцеві будівельні або інженерні стандарти;
- в багатьох країнах якість будівництва, його відповідність договору перевіряють незалежні спеціалісти (інженери-консультанти і т.ін.). їхнє рішення обов'язкове для сторін договору.
При укладанні й виконанні будівельних договорів проблеми виникають найчастіше через:
- нерозуміння сторонами своїх прав і обов'язків за договором;
- неможливість сторін прийти до згоди за умовами договору, причому не через істотні розбіжності в думках, а тому, що в багатьох країнах існують свої способи оформлення контрактів на будівництво, звичні і зрозумілі для однієї сторони контракту, але незвичні й незрозумілі для іншої.
Вчені, спеціалісти, менеджери давно прагнули перебороти такі труднощі в торгівлі будівельними послугами. Щоб зменшити ці проблеми, були розроблені типові договори про міжнародне будівництво. Таких договорів існує дуже багато. Одні типові договори використовуються в усьому світі, інші - тільки в деяких країнах. Найбільш відомі (які найчастіше використовуються) типові договори, підготовлені Міжнародною федерацією інженерів-консультантів (скорочено - ФІДІК). Ці договори, як правило, використовуються тільки в країнах, що розвиваються (вони практично не застосовуються в країнах Західної Європи). Серед найбільш відомих типових договорів, підготовлених ФІДІК:
1) типовий договір на роботи цивільного інженерного будівництва. Цей договір на практиці часто називають "Червоною книгою". Основні положення договору:
- замовник, підрядчик та інжинірингова компанія укладають між собою двосторонні угоди;
- інженер одночасно є представником замовника і "незалежним експертом", який перевіряє роботу підрядчика. Потрібно відзначити, що такий підхід не завжди добре сприймається в країнах "континентального" права;
- оплата проводиться в заздалегідь встановленому розмірі, без диференціювання складових ("lump sum");
2) не так часто звертаються до типових "Умов договору на електричні і механічні роботи", хона вони теж достатньо популярні. В 1987 році вийшла третя редакція типових умов, які часто називають "Жовта книга". Основні умови "Жовтої книги":
- в той час, як "Червона книга" стосується інженерних робіт, "Жовта книга" - це договір на виконання будівельних і монтажних робіт стосовно заводів (фабрик) і устаткування;
- підрядчик відповідає за дизайн своїх робіт;
3) на практиці також широко використовується "Типовий договір на надання консультаційних послуг" ("Біла книга"). "Біла книга" складається з декількох частин, які можна використовувати як разом, так і окремо. Ці частини стосуються таких послуг, як:
- оцінювання проекту;
- підготовка тендерних документів;
- оцінювання дизайну і виконання робіт;
- менеджмент проекту.
11.9.7. ГІРНИЧА СПРАВА
Коли іноземний інвестор планує почати розробку родовищ корисних копалин, йому потрібно взяти до уваги цілий ряд чинників:
- "якість" покладів, про які йдеться;
вартість експлуатації покладів і транспортування корисних копалин;
- ринкові умови для продажу корисних копалин;
- вимоги місцевого уряду і ті умови, на яких можна одержати право на розробку, експлуатацію, продаж тощо.
Програми розробки родовищ корисних копалин і подальшого їхнього продажу зазвичай складаються з декількох етапів.
Інвестор найчастіше прагне до того, щоб заручитися правом вийти з інвестиційного проекту наприкінці якого-небудь з етапів. Тут існує декілька причин:
- здійснення проекту щодо розробки родовищ корисних копалин потребує значних капіталовкладень;
- тривалі проміжки часу між вкладенням коштів і віддачею у вигляді виручки від проданої продукції (нафти, газу, руди і т.ін.);
- нестабільність глобальних ринків корисних копалин.
Місцевий уряд найчастіше прагне до того, щоб заручитися зобов'язанням інвестора повністю завершити проект розробки родовищ корисних копалин.
Звичайний засіб розв'язати ці протиріччя - укласти концесійну угоду. Концесійна угода передбачає здійснення інвестиційного проекту, що складається з трьох етапів:
- пошук корисних копалин;
- розробка їхніх родовищ;
- продаж корисних копалин.
У кожному з цих етапів можна виділити декілька складових. У конкретних інвестиційних проектах, таким чином, може бути більше трьох етапів.
Інвестор, як правило, бере на себе зобов'язання повністю здійснити інвестиційний проект. Проте наприкінці кожної стадії інвестиційного проекту він має право "вийти з гри", якщо відбудуться певні події, передбачені в договорі. В такому випадку він втрачає всі подальші права на розробку і/або використання родовищ корисних копалин. Крім того, нерідко він також зобов'язаний виплатити уряду визначену суму у вигляді компенсації.
У деяких країнах існують обмеження на кількість концесій, які може одержати іноземний інвестор.
Багато країн забороняють іноземним інвесторам експлуатувати родовища певних корисних копалин (найчастіше гідрокарбонатів).
Концесійний договір, як правило, передбачає пошук і розробку родовищ корисних копалин на чітко визначеній території. Для іноземного інвестора дуже важливо домогтися виключного права на розробку родовищ корисних копалин, права на експлуатацію мінералів, які вони видобули, і права вимагати від інших осіб припинення будь-якої діяльності, в тому числі розробки родовищ інших ресурсів на зазначеній території.
Якщо при укладанні інвестиційного договору сторони вже "здогадуються" про те, які корисні копалини будуть розроблятися, і якщо іноземний інвестор спеціалізується на цих видах корисних копалин, місцевий уряд майже завжди намагається обмежити права інвестора тільки визначеними видами корисних копалин.
Для іноземних інвесторів бажано одержати максимально широкі права за договором концесії, оскільки:
- в одному родовищі може бути виявлено декілька видів корисних копалин (наприклад декілька видів руди);
- видобуток більше ніж одного виду корисних копалин з одного родовища подовжує "комерційне життя" родовища;
- іноземні інвестори прагнуть зберегти за собою всі переваги несподіваного відкриття родовища. Іноземному інвестору варто бути особливо обережним при визначенні способу інвестування в підприємство, що здійснює інвестиційний проект. Форма такого підприємства і спосіб оформлення корпоративних прав у ньому можуть бути визначальними при вирішенні питання про:
* відповідальність інвестора за дії підприємства-концесіонера;
* права і обов'язки концесіонера за правом країни концесії;
* податкові зобов'язання іноземного інвестора;
* наявність будь-яких гарантій для іноземного інвестора. У всіх концесійних договорах особливе значення мають такі положення.
1. Виплата бонусів (тобто винагорода державі за договором концесії за надання права розробки і/або використання родовищ), роялті й інших платежів іноземним інвестором. Наприклад, у деяких випадках іноземний інвестор повинен депонувати, як правило, в місцевому центральному банку суму, яка буде гарантом при порушенні договору концесіонером.
2. Виплата штрафів і укладення інвестором необхідних договорів страхування.
3. Ступінь оподаткування активів, прибутку, переказів іноземного інвестора за кордон.
4. Зобов'язання місцевого уряду надати іноземному інвестору все необхідне устаткування й інфраструктуру і підтримувати його в такому стані, який потрібен для здійснення проекту.
5. Вимога уряду про те, щоб переробка і використання сировини здійснювалася в межах країни концесії.
6. Право іноземного інвестора імпортувати устаткування і матеріали (включаючи запасні частини і т.ін.), потрібні для реалізації проекту, здійснювати будь-яку діяльність у зв'язку з експлуатацією корисних копалин, включаючи право безмитного ввезення зазначеного устаткування і матеріалів, право зберігати право власності на товари після того, як вони були завезені на територію країни концесії, право іноземного інвестора вивезти все подібне устаткування з країни після завершення концесії або коли в ньому більше немає потреби, відчужувати це устаткування або матеріали шляхом продажу або трансферу в країні концесії.
7. Обов'язок іноземного інвестора наймати на роботу громадян країни концесії (в межах встановленого відсотка), виплачувати цим працівникам заробітну плату на визначеному рівні, встановленому в договорі, здійснювати фахове навчання таких працівників у встановлених межах.
8. Зобов'язання купувати товари або послуги, походженням із країни концесії.
9. Умови оренди прав власності на поверхню землі й будь-які подібні положення, які можуть бути необхідні для безперешкодної експлуатації родовищ.
10. Закони, які застосовуються до концесійного договору, і суди, де можуть розглядатися спори, що виникають з їхнього договору.
11. Право іноземного інвестора переказувати за кордон податки, дивіденди, платежі, товари і послуги та репатріювати капітал з країни концесії за найсприятливіших умов обміну валюти і з наданням конвертованої валюти компетентними органами держави концесії, у випадку нестачі такої валюти в цій країні.
12. Право іноземного інвестора наймати іноземний персонал і одержувати для цього візи і дозволи на роботу та мати всі інші необхідні умови для безперешкодних відвідин місця здійснення робіт менеджерами, персоналом і працівниками.
13. Зобов'язання іноземного інвестора здійснювати трансфер, ліцензувати або передавати право власності на технологію й інші права інтелектуальної власності державі концесії (включаючи, як правило, будь-яку інформацію, отриману інвестором при розробці родовищ).
14. Зобов'язання іноземного інвестора щодо контролю за забрудненням навколишнього середовища або поводження в районі родовища після завершення дії договору концесії.

11.10. ІНВЕСТИЦІЇ

Іноземне інвестування зазвичай передбачає володіння активами іноземного підприємства (усіма або частиною активів). У результаті інвестування іноземна особа може одержати контроль над підприємством.
Питання про власність і контроль часто досить складні, особливо коли інвестиції переміщуються через кордон. Наприклад, центральний офіс підприємства, зареєстрованого в одній країні, може міститися в іншій країні, а його акціонери (засновники) бути при цьому громадянами третьої країни. Визначити місце реєстрації підприємства звичайно неважко. Набагато складніше іноді встановити осіб, які володіють підприємством або контролюють його діяльність. Коли інвестор є власником усіх активів підприємства з іноземними інвестиціями, як правило, не виникає питання про те, хто є власником і хто здійснює контроль. Але в міру того як відсоток акцій, який перебуває в руках іноземних інвесторів, зменшується, складнішим стає питання про контроль.
Якщо у власності інвестора перебуває більше 50 % акцій, які дають право голосу, це означає, що підприємство є дочірнім стосовно інвестора і перебуває під його контролем. Якщо ж в руках інвестора знаходиться половина акцій, важко з впевненістю сказати, хто контролює підприємство. Інвестор із п'ятдесятьма відсотками акцій зазвичай не може контролювати підприємство, але він може здійснювати контроль над підприємством. Усе залежить від того, наскільки інші акціонери підпадають під вплив цього інвестора. Коли у власності інвестора перебуває менше ніж 50 % акцій (у багатьох країнах іноземні інвестори не можуть мати у власності більш як 49 % в акцій підприємства), одержати контроль над підприємством можна в результаті продуманої політики у відносинах з іншими акціонерами.
У цьому розділі буде розказано про основні правові проблеми, які можуть виникнути в результаті здійснення іноземного інвестування, в першу чергу, про обмеження прав іноземних інвесторів. Вирішення багатьох із цих проблем тісно пов'язане з питаннями власності і контролю над іноземними інвестиціями.
Способи внесення іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції здійснюються різними способами, серед яких, наприклад:
- створення дочірньої компанії за кордоном, створення спільних підприємств, придбання вже існуючого іноземного підприємства, внесення капіталу в іноземне підприємство, що вже існує;
- придбання нерухомості за кордоном;
- придбання цінних паперів, емітованих іноземною особою.
Оскільки існує багато різних способів інвестування, то і способи його регулювання теж можуть бути різними.
Обмеження іноземних інвестицій.
Країни, що розвиваються. До початку 70-х років XX ст. існувало порівняно мало обмежень іноземного інвестування в країнах, що розвиваються. В 60-ті роки багато значних транснаціональних корпорацій розширювалися за рахунок нових підприємств або місцевих компаній. Придбання місцевих компаній викликало стурбованість і часто ворожість і врешті-решт призвело до того, що в багатьох країнах були прийняті закони, які регулюють іноземне інвестування. Закони про іноземне інвестування багатьох країн, що розвиваються, були схожі.
1. Іноземним інвесторам було заборонено купувати місцеві підприємства (або їхнє право на це було обмежено).
2. На нових підприємствах, які створювалися іноземними інвесторами, мала знаходитися певна частка місцевого капіталу. У деяких сферах, наприклад банківська діяльність, комунікації, транспорт, електроенергетика, страхування, встановлювалася або державна монополія, або повна заборона на участь іноземного капіталу. В інших областях діяльності встановлювався максимум участі іноземних інвесторів у статутному фонді підприємства (як правило, 49 %).
3. Багато держав вимагали, щоб керівники підприємства з іноземними інвестиціями були громадянами країни інвестування.
4. Як правило, для здійснення іноземної інвестиції необхідне схвалення державних органів. Такі державні органи звичайно мали широкий простір для вирішення подібних питань на свій розсуд. У більшості випадків існують визначені критерії, які мають впливати на рішення цих органів:
- допомога в економічному розвитку;
- кількість зайнятих співробітників;
- наслідки іноземних інвестицій для місцевих підприємств;
- наслідки для платіжного балансу країни, тобто заплановані обсяги експорту;
- використання місцевих матеріалів і запасних частин;
- обсяги фінансування через кордон;
- участь майбутнього підприємства в придбанні нових технологій;
- місце розташування майбутнього заводу або фабрики (деякі уряди бажають, щоб підприємства з іноземними інвестиціями працювали на територіях із низьким рівнем економічного розвитку);
- створення науково-дослідних підприємств у країні інвестування.




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП