ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

3) перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що збиток був заподіяний із вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винен у збитку, якщо не доведе іншого. Перевізник не несе відповідальності, якщо він доведе, що ним і поставленими особами були вжиті всі необхідні заходи для того, щоб уникнути шкоди. У випадку, якщо перевізник доведе, що провина особи, що потерпіла, була причиною шкоди або сприяла цьому, суд може, відповідно до постанови свого власного закону, усунути або обмежити відповідальність перевізника;
4) межі відповідальності перевізника:
- 250 тис. франків (умовної грошової одиниці, що містить 65,5 мг золота проби 900/1000) за одного пасажира у випадку його смерті;
- 250 франків за один кілограм ваги брутто багажу;
- 5000 франків за втрату ручної поклажі на одного пасажира (незалежно від ваги ручної поклажі).
Монреальська угода 1966 р. передбачає межі відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. дол. США, включаючи судові витрати, або 58 тис. дол. без таких. При цьому повітряний перевізник не може посилатися на те, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання шкоди, але може посилатися на грубу провину потерпілого. Монреальська угода застосовується при перевезеннях над територією США.
Гватемальський протокол 1971 р. встановлює відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров'ю пасажира незалежно від провини (відповідальність виключається, якщо шкода викликана станом здоров'я пасажира) і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з Гаазьким протоколом (до 1,5 млн франків). Передбачається збільшення цього ліміту через кожні п'ять років приблизно на 10 %. Відповідальність за втрату багажу покладається на перевізника незалежно від його провини і виключається, коли вона є результатом зовнішніх властивостей багажу або провини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введено особливу межу відповідальності перевізника - 62,5 тис. франків на пасажира. З 55 учасників конференції протокол підписали 21, а ратифікували ще менше.
Монреальські протоколи 1975 р. припускають при оформленні перевезень застосування електронно-обчислювальних пристроїв, а також встановлюють відповідальність авіаперевізника у випадку незбережен-ня вантажу незалежно від його провини. Відповідальність виключається, якщо перевізник доведе, що знищення, втрата або ушкодження вантажу відбулися в результаті властивого вантажу дефекту, якості або неправильного упакування, акту вини або збройного конфлікту, а також акту органу державної влади, пов'язаного із ввезенням, вивезенням або транзитом вантажу.
Конвенція 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів (Конвенції CMR). Основні положення Конвенції 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів (Конвенції CMR) такі:
1) дія Конвенції поширюється на будь-які перевезення вантажів за винагороду, коли місце перевезення і місце доставки вантажів, зазначене в контракті, знаходиться на території двох різних країн, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і громадянства (державної приналежності) сторін, що укладають договір. Будь-яка умова договору, що допускає відступлення від умов Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови договору не тягне за собою недійсності всього договору. Якщо перевезення здійснюється декількома перевізниками, то кожен з них відповідає за все перевезення. Причому другий і кожний наступний перевізник, в силу прийняття ним вантажу і накладної, стає учасником договору перевезення на зазначених у накладній умовах;
2) дія Конвенції поширюється на будь-які вантажі;
3) перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що збиток був заподіяний з вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винний у збитку, якщо не доведе іншого. Перевізник не несе відповідальності, якщо доведе, що збиток був заподіяний із вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої. З урахуванням цього положення перевізник звільняється від відповідальності, коли втрата або ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією або Декількома з таких обставин:
* із використанням відкритих або неукритих транспортних засобів, якщо таке використання було спеціально обговорено і зазначено в накладній; із відсутністю або ушкодженням упаковки вантажів, через свої властивості схильних до псування й ушкодження без упаковки або без попереднього їх упакування;
* з переміщенням, навантаженням, розміщенням або вивантаженням вантажів відправником або одержувачем, або особами, що діють від імені відправника або вантажоодержувача;
* із природою деяких вантажів, що через свої властивості схильні до поломки, іржавіння, раптового гниття, усихання, відпливу, нападу паразитів і гризунів;
* із недостатністю або незадовільністю маркування або нумерації вантажних місць;
* з перевезенням тварин;
4) перевізник, його службовці або агенти не вправі посилатися на обставини, що обмежують їхню відповідальність, або перекладати тягар доказу на іншу сторону, якщо збиток був викликаний зловмисним вчинком або відбувся з вини, яка, відповідно до закону, застосованого судом, прирівнюється до злочину.
5) межі відповідальності перевізника: 25 золотих франків за один кілограм ваги брутто. Відправник може зазначити в накладній, за умови сплати обговореної за договором надбавки до плати за провезений, вартість багажу, що перевищує цю межу. В такому випадку перевізник буде відповідати в межах, зазначених у накладній.
Угода про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенція КОТІФ). Основні положення Угоди про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенції КОТІФ) такі:
1) дія Конвенції поширюється на будь-які перевезення вантажів за однією накладною на території різних країн;
2) дія Конвенції поширюється на будь-які вантажі;
3) перевізник повинен відшкодувати збитки, якщо вантажовідправник доведе, що збитки було заподіяно з вини перевізника. За умови, що вантажовідправник це доведе, перевізник є винним, якщо не доведе іншого;
4) перевізник не несе відповідальності, якщо він доведе, що втрата або ушкодження вантажу відбулися внаслідок вини позивача, вказівок, зроблених позивачем, прихованих недоліків вантажу, в результаті обставин, яких залізниця не могла уникнути або яким вона не могла запобігти;
5) межі відповідальності перевізника - 17 спеціальних прав запозичення (СПЗ) або 51 старий золотий франк за 1 кілограм ваги брутто. Збитки, нанесені в результаті прострочення доставки, відшкодовуються в розмірі трикратних провізних платежів. Межі відповідальності можуть бути знижені за домовленістю сторін перевезення з відповідним зниженням провізних платежів;
6) якщо здійснюється послідовне перевезення вантажу декільком? перевізниками, кожен перевізник, приймаючи вантаж разом із накладною, стає стороною договору перевезення на умовах, зазначених у накладній. Будь-який із перевізників у послідовному перевезенні відповідає за все перевезення та доставку вантажу. Перевізник, що сплатив компенсацію за втрату вантажу, має право пред'явити регресний позов до залізниці, із вини якої відбулася фактична втрата вантажу.
14.1.3. КОНВЕНЦІЇ ПРО ПЛАТЕЖІ
У практиці є багато способів розрахунків і способів платежів. Можуть використовуватися різні розрахункові документи, наприклад прості або переказні векселі, чеки.
Законодавство багатьох країн про розрахунки і фінансування міжнародних угод відрізняється. Це створює додаткові труднощі і перешкоди. Учасники торгової діяльності давно прагнуть зменшити ці труднощі.
У 1931 році було укладено Женевську конвенцію, що встановлює Уніфікований закон про чеки. Вона допомогла позбавитися багатьох ускладнень, викликаних відмінностями в законодавстві різних країн про чеки.
У 1930 році було ухвалено три міжнародні угоди про розрахунки векселем:
- Женевська конвенція про Уніфікований закон про переказний і простий вексель. Конвенція зобов'язує держави-учасниці прийніти законодавчі акти про векселі єдиного зразка, встановленому в Конвенції;
- Женевська конвенція, що має на меті вирішення деяких солізій законів про переказні і прості векселі. В міжнародній торгівлі нерідко виникає питання про те, право якої країни варто застосовувати для вирішення того або іншого питання. Торговці можуть самі домовитися про застосоване право. Проте в багатьох випадках держави обмежують свободу договору в цьому питанні. Крім того, сторони можуть просто упустити деякі питання у своїй угоді, навіть якщо їхня свобода договору з цих питань не обмежена. В цьому випадку проблема застосовуваного права теж буде дуже складною. Такі труднощі можуть виникнути і при видачі векселя. Щоб їм запобігти, було укладено цю конвенцію. Вона встановлює єдині правила про застосоване право з питань вексельного обігу, яким країни - учасниці повинні користуватись;
- Женевська конвенція про гербовий збір щодо переказного І простого векселів. У багатьох країнах для оформлення векселя необхідне сплатити спеціальний збір. Конвенція зобов'язує держави-учасниц встановити у своєму законодавстві, що несплата такого збору не повинна означати недійсність прав і обов'язків, що випливають із векселя.
Ці три конвенції значно полегшили розрахунки в міжнародній торгівлі. Проте їхнім головним недоліком було те, що в них не брали участі багато країн, у першу чергу - країни з "англо-американською" системою права (наприклад, Велика Британія, США, Індія).
В серпні 1987 р. ЮНСІТРАЛ випустила у світ Конвенцію про міжнародний переказний і простий вексель. У 1988 році Конвенція була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН і стала відкритою для підписання і ратифікації. Вона містить положення про новий, єдиний документ, що можна буде використовувати в різноманітних банківських і правових системах.
Конвенція може допомогти перебороти суперечності, зокрема, у положеннях про вексель Уніфікованого торгового уложения США й Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, Актах про переказний вексель Великої Британії (Женевські конвенції 1930 p.).
Серед інших документів ЮНСІТРАЛ із міжнародних платежів можна назвати Типовий закон про міжнародні кредитні розрахунки. Держави можуть використовувати їх як основу для свого законодавства.
ЮНСІТРАЛ, проте, далеко не єдина організація, що вносить пропозиції про уніфікацію і гармонізацію приватного права. Наприклад, УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права) організував дипломатичну конференцію в 1988 році, на якій було ухвалено Конвенцію про міжнародний факторинг.

14.2. ГОЛОВНІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

14.2.1. СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ
Угода про створення Світової організації торгівлі (COT) набрала чинності 1 січня 1995 року. Створення цієї організації було результатом останнього раунду переговорів країн - членів ГАТТ - Уругвайського раунду.
Угода про створення СОТ (Марракешська угода) має чотири додатки.
До першого додатка входять:
- Генеральна угода з тарифів і торгівлі;
- 12 угод, що розвивають і доповнюють різноманітні положення ГАТТ;
- Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС);
- Угода про аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі;
- цілий ряд договорів, що стосуються специфічних питань, таких як порядок тимчасового призупинення державою - членом СОТ своїх зобов'язань за Угодами Уругвайського раунду, правила тлумачення винятків із принципів ГАТТ/СОТ і т.ін.
До другого додатка входить Розуміння про врегулювання спорів, що виникають із приводу тлумачення і застосування Угод Уругвайського раунду.
Третій додаток - Механізм перегляду торгової політики. Ця угода встановлює процедуру міжнародного контролю за дотриманням Угод Уругвайського раунду.
Четвертий додаток - Багатосторонні торгові договори, участь у яких необов'язкова ("plurilateral agreements").
В рамках ГАТТ/СОТ діє правило про єдність зобов'язань, за яким держави, що бажають стати членами СОТ, повинні приєднатися до всіх угод, на які поширюється це правило.
Правило про єдність зобов'язань поширюється на всі Угоди Уругвайського раунду, за винятком двох угод, що входять у четвертий додаток:
- Угоди про державні закупки;
- Угоди про торгівлю цивільними повітряними суднами.
СОТ створена, в першу чергу, для того, щоб сприяти виконанню цього пакету угод, що разом називають Угодами Уругвайського раунду. Вони містять вимоги, яких мають дотримуватись всі держави - члени СОТ. Суть цих вимог полягає в тому, що:
- держави - члени зобов'язані проводити постійні переговори, націлені на зниження мита;
- держави - члени зобов'язані утримуватися від дискримінації між товарами і торговцями з різних країн. Наприклад, ставка мита має бути однаковою стосовно всіх товарів певного виду;
- СОТ дозволяє державам "захищати" свій внутрішній ринок, але ці обмеження повинні бути тільки у формі тарифів. Це означає, що заборонені такі засоби обмеження імпорту, як:
* занадто складні митні процедури;
* завищені митні збори;
* складні процедури підтвердження походження товарів;
* деякі види державних субсидій підприємствам;
* стандарти на товари.
СОТ містить декілька винятків із цих загальних правил. Багато таких винятків встановлюють більш "м'які" вимоги до держав, що розвиваються. Ці "послаблення", проте, не змінюють загальної суті вимог СОТ і націлені лише на полегшення тимчасових труднощів, із якими зіштовхуються країни, що розвиваються. Майже всі ці винятки носять тимчасовий характер.
Інші винятки дозволяють усім державам застосовувати нетарифні заходи обмеження імпорту у певних випадках, як, наприклад, кількісні обмеження у випадку різкого погіршення платіжного балансу або різкого збільшення імпорту, що завдає "значний збиток" виробникам у країні імпорту.
На відміну від угоди ГАТТ, що стосувалася тільки торгівлі товарами, СОТ також прагне до того, щоб зменшити обмеження на торгівлю послугами.
Міжнародна торгівля послугами - порівняно нове явище. Держави мають незначний досвід спільної роботи у зменшенні бар'єрів щодо торгівлі послугами.
В рамках Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) країни - члени СОТ взяли на себе зобов'язання не припускати дискримінації між особами, що надають послуги, максимально зменшити обмеження участі іноземних підприємств на ринку послуг. ГАТС створило основу для подальших переговорів по зменшенню обмежень вільної конкуренції між торговцями послугами різних країн.
Так само, як і торгівля послугами, поза "компетенцією" ГАТТ знаходилися і питання захисту прав інтелектуальної власності.
Вступивши в силу 1 січня 1995 року, Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі, вимагає від кожної держави - члена СОТ забезпечити ефективний захист прав інтелектуальної власності шляхом:
- цивільно-судових заходів;
- спеціальних заходів на кордоні, що містять у собі конфіскацію і знищення товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності;
- адміністративних заходів;
- кримінальних заходів.
У ТРІПС основна увага приділяється саме цивільним засобам захисту, оскільки вони є найбільш зручними й економічно вигідними для держателя прав інтелектуальної власності (наприклад, власника патенту або ліцензіата).
Важливою частиною норм СОТ є вимоги щодо прозорості торгового законодавства країн-членів, відкритості у відносинах. Кожна держава повинна надавати іншим членам СОТ й зацікавленим особам (наприклад торговцям) максимально повну інформацію про чинні заходи регулювання торгівлі і про нові заходи, вжиття яких планується. Наприклад, ГАТТ вимагає від держав завчасно публікувати всі нові державні акти, що торкаються зобов'язання країни за угодами СОТ.
Орган із вирішення спорів. Між державами нерідко виникають спори про тлумачення положень СОТ.
Якщо дві держави - учасниці СОТ розходяться в думці щодо тлумачення або застосування угод Уругвайського раунду, перше, що вони повинні зробити, - це спробувати врегулювати свої протиріччя на двосторонній основі.
При цьому вони можуть попросити Генерального секретаря СОТ або іншу особу виступити посередником для врегулювання спору.
Тільки якщо протягом 60 днів після початку врегулювання спору на двосторонній основі сторони не досягай згоди, вони можуть звернутися в Орган із вирішення спорів. Після цього Орган виносить за матеріалами справи рішення або рекомендацію.
Генеральна рада як Орган із вирішення спорів створює Третейську групу для розгляду спору і його вирішення. Третейська група має складатися з трьох осіб, якщо тільки сторони спору не домовляться про те, що Третейська група має складатися з п'яти осіб.
Третейська група об'єктивно оцінює фактичну сторону справи, а потім визначає, наскільки ті заходи або дії, з приводу яких виник спір, відповідають правилам і принципам системи угод Уругвайського раунду. Не пізніше, ніж через дев'ять місяців після початку розгляду спору, вона повинна винести своє рішення і сформулювати його в письмовому вигляді. Це рішення потім передається в Орган із вирішення спорів.
Якщо одна зі сторін спору не згодна з висновками Третейської групи, справа може бути передана на розгляд Апеляційному органу. До апеляційного органу входять сім постійних членів. У розгляді кожної окремої справи беруть участь три особи.
Апеляційний орган переглядає рішення Третейської групи тільки з питань права, не торкаючись фактичної сторони справи, і не пізніше, ніж через 90 днів передає винесене рішення в Орган із вирішення спорів.
Орган із вирішення спорів повинен розглянути отриманий звіт не пізніше, як через дев'ять місяців після створення Третейської групи, якщо на її рішення не подавалася апеляція. У випадку ж, якщо така апеляція подавалася, рішення має бути винесено не пізніше, ніж через дванадцять місяців після створення Третейської групи.
Які наслідки може мати рішення Органу з вирішення спорів. Насамперед, якщо Третейська група або Апеляційний орган вирішать, що порушення правил ГАТТ/СОТ дійсно мало місце, то сторона повинна негайно привести торговий режим у відповідності до цих правил. Якщо з якихось причин вона не в змозі негайно привести свої правила торгового режиму у відповідність до правил і принципів ГАТТ/СОТ, Орган із вирішення спорів може дозволити зробити це протягом "розумного періоду часу".
Якщо протягом "розумного періоду" таких заходів вжито не було, країна, що постраждала від такого порушення правил ГАТТ/СОТ, може вимагати виплати компенсації. Також передбачено, що сторона-поруш-ник може сама виплатити таку компенсацію.
Нарешті, якщо сторона-порушник продовжує застосовувати у своєму внутрішньому законодавстві правила, що суперечать нормам і принципам якоїсь з угод ГАТТ/СОТ, стороні, що постраждала, може бути надане право тимчасово не дотримуватись цих угод у відносинах із сто-роною-порушником. При цьому у випадках, коли це можливо, такі заходи мають стосуватися тільки тієї частини відповідної угоди, яку було порушено іншою стороною.
У деяких випадках, і тільки якщо інші заходи не дали бажаного результату, Орган із вирішення спорів може надати постраждалій стороні право не дотримуватися норм відразу декількох угод у рамках Уругвайського раунду (наприклад, у відповідь на порушення норм ТРІПС не дотримуватися відносно держави-правопорушника норми ГАТТ).
Варто підкреслити, що застосування подібних санкцій припускається тільки як "крайній захід" і не є головним завданням Світової організації торгівлі, воно полягає у зміцненні стосунків між державами-членами, які продовжують звертатися у СОТ для врегулювання міжнародних торгових спорів.
Важливим досягненням багатосторонньої торгової системи є те, що дотепер абсолютна більшість держав світу визнають роль СОТ у регулюванні міжнародних економічних відносин і її компетенцію у вирішенні питань зовнішньої торгівлі.
Можна впевнено стверджувати, якщо процес розвитку СОТ буде продовжуватися в тому ж напрямку, від цього виграють всі країни світу.
На сьогодні членами СОТ є 135 держав.
Австралія
Австрія
Ангола
Антигуа і Барбуда
Аргентина
Бангладеш
Барбадос
Бахрейн
Беліз
Бельгія
Бенін
Болгарія
Болівія
Ботсвана
Бразилія
Бруней
Буркіна-Фасо
Бурунді
Велика Британія
Венесуела
Габон
Гаїті
Гайана
Гамбія
Гана
Гватемала
Гвінея
Гвінея-Бісау
Гондурас
Гонконг
Гренада
Греція
Данія
Дар-ес-Салам
Демократична Республіка Катар
Джібуті
Домініка
Домініканська Республіка Еквадор
Європейські Співтовариства
Єгипет
Замбія
Зімбабве
Ізраїль
Індія
Індонезія
Ірландія
Ісландія
Іспанія
Італія
Камерун
Канада
Кенія
Киргизстан
Китай
Кіпр
Колумбія
Конго
Корея
Коста-Рика
Кот д'Івуар
Куба
Кувейт
Латвія
Лесото
Ліхтенштейн
Люксембург
Маврикій
Мавританія
Мадагаскар
Макао
Малаві
Малайзія
Малі
Мальдівські Острови
Мальта
Марокко
Мексика
Мозамбік
Монголія
Маурітіус
М'янма
Намібія
Нігер
Нігерія
Нідерланди
Нікарагуа
Німеччина
Нова Зеландія
Норвегія
Об'єднані Арабські Емірати
Пакистан
Панама
Папуа-Нова Гвінея
Парагвай
ПАР
Перу
Польща
Португалія
Руанда
Румунія
Сальвадор
Свазіленд
Сенегал
Сент-Вінсент і Гренадини
Ще 31 країна має статус спостерігача в СОТ:
Сент-Кітс і Невіс
Сент-Люсія
Сінгапур
Словаччина
Словенія
Соломонові Острови
Сполучені Штати Америки
Сурінам
Сьєрра-Леоне
Таїланд
Танзанія
Того
Тринідад і Тобаго
Туніс
Туреччина
Уганда
Угорщина
Уругвай
Фіджі
Філіппіни
Франція
Центрально-Африканська Республіка
14.2.2. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І СВІТОВИЙ БАНК
Міжнародний валютний фонд (МВФ) був створений у результаті Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. Його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.
У МВФ діє досить складна система голосування. Кожен член МВФ має певну кількість голосів, що, як правило, залежить від фінансового внеску кожної країни в МВФ.
Спочатку метою МВФ було забезпечити стабільність курсів валют країн-членів. Кожна держава брала на себе зобов'язання підтримувати курс своєї валюти на певному рівні щодо долара США. Курс долара також був закріплений на певному рівні щодо золота. Ця система зазнала краху між 1971 і 1973 роками, багато в чому в результаті рішення США припинити використання "золотого стандарту".
До 1978 р. МВФ встановив плаваючі валютні обмінні курси. Роль МВФ тепер полягала в тому, щоб здійснювати моніторинг проблем платіжного балансу, змін валютних курсів і контролювати зміни в обмінних курсах тощо.
У 1969 році МВФ створив "спеціальні права запозичення" (СПЗ). СПЗ - штучна "валюта", курс якої формується на основі декількох конвертованих валют (долара США, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни). Оскільки МВФ має можливість контролювати пропозицію СПЗ, він у такий спосіб може стати міжнародним макроекономічним регулятором. Багато країн, у тому числі США, виступали і виступають проти цього, і попит на СПЗ завжди відставав від зростання світової торгівлі. З іншого боку, останнім часом зростає підтримка збільшення ролі СПЗ із боку таких країн, як Японія.
МВФ як "суворий вчитель". Будь-який член МВФ має право користуватися фондами МВФ пропорційно його фінансовій участі в цій організації.
Після того, як у 1982 році Мексика заявила, що вона знаходиться в небезпечній близькості до дефолту, МВФ став відігравати головну роль у реструктуризації зовнішніх державних боргів. МВФ почав висувати вимоги до економічної політики країн-кредиторів. Він вимагав від них приймати плани економічного розвитку, що включали:
- зменшення бюджетних витрат;
- зниження економічної активності;
- зменшення середніх прибутків.




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП