Бібліотека - Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

8.3. ЛОГІСТИЧНА СИСТЕМА ЯК СКЛАДОВА МЕНЕДЖМЕНТУ

Як вже було зазначено вище ядром-концепції логістики є системний підхід до управління, що передбачає інтеграцію всіх функціональних сфер, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних потоків, і врахування взаємозв'язків між ними. Виходячи з цього, можна виділити дві групи взаємозв'язків, що лежать в основі управління логістичною системою.
1. Взаємодії "поведінкового" характеру між організаціями і організаційними структурами, що формують канал розподілу, тобто кооперація або конфлікти між ними.
2. Взаємозв'язки між основними функціональними сферами, що складають так званий комплекс логістики: запаси, інформаційне забезпечення, складування, упаковування, перевезення.
Створити ідеальну для всіх підприємств логістичну систему неможливо. Для кожного підприємства вона буде унікальною, оскільки її метою є досягнення конкретних стратегічних завдань підприємства. Проте можна виділити основні загальні етапи процесу планування і створення логістичної системи: постановка цілей системи, визначення реального її стану (шляхом зовнішнього і внутрішнього аудиту); створення і розгляд альтернативних проектів системи, впровадження одного з них і контроль за ним (див. рис. 26).

Визначення цілей є першим і відповідальним кроком, від якого залежить ефективність логістичної системи. Кожна ціль повинна мати якісну і кількісну характеристики і часовий інтервал для її досягнення.
Сьогодні можна виділити чотири основні напрямки логістичної стратегії: мінімальні загальні витрати; максимальний рівень обслуговування споживачів; короткострокова максимізація прибутків; максимальні конкурентні переваги.
Наступним кроком у процесі створення логістичної системи є аналіз реального стану системи реалізації продукції, що дає змогу виявити потенційно сильні і слабкі сторони існуючої системи з погляду поставлених цілей, а також визначити вплив зовнішніх чинників на ефективність її функціонування.
Аналіз реального стану логістичної системи здійснюється через внутрішній і зовнішній аудит.
Внутрішній аудит пов'язаний з аналізом відповідності структури існуючої системи і поставлених перед нею цілей, причому цей аналіз здійснюється для кожної "місії". Важливим елементом внутрішнього аудиту є аналіз витрат, пов'язаних із реалізацією продукції. По-перше, це дає змогу визначити структуру витрат системи і виявити основні резерви їх економії. По-друге, він дає можливість вищій ланці управління підприємства зробити вибір між альтернативними проектами логістич-них систем.
Впровадження логістичної системи потребує розроблення нового підходу до обміну витрат, так званої логістичної калькуляції витрат, орієнтованої на кінцевий результат. Така калькуляція передбачає розподіл витрат за функціональними сферами, "центрами затрат": опрацювання замовлень, рух продукції в межах підприємства, складування, підтримка запасів, управління.
Розподіл витрат у "центрах" забезпечує їхній зв'язок із рухом матеріальних і інформаційних потоків через логістичну систему. Одночасно витрати розподіляються за видами продукції і сегментами ринку, які обслуговуються підприємством.
Інформація, отримана в результаті логістичної калькуляції витрат, є основою для проведення аналізу витрат логістичної системи. Ключову роль тут може відіграти концепція компромісів, що застосовується на різних рівнях логістичної системи, внаслідок чого виділяють такі види компромісів, як міжфункціональні, міжопераційні, міжвидові та ін.
Але такої інформації недостатньо для створення ефективної логістичної системи. Тому зовнішній аудит охоплює аналіз структури ринку, технологічних чинників, основних тенденцій в економіці, стану каналів розподілу, а також положення конкурентів на ринку. Велику роль у зовнішньому аудиті відіграє прогнозування.
На підставі отриманої в результаті внутрішнього і зовнішнього аудиту інформації керівництво підприємства розробляє альтернативні варіанти логістичних систем, тому що вибір одного варіанта системи з ряду можливих приводить до найкращих результатів.
У процесі вибору найбільш прийнятного проекту логістичної системи проводиться оцінювання рівня відповідності розроблених проектів запланованим цілям.
Логістична система має бути гнучкою, тобто спроможною адаптуватися (за мінімальних затрат) до ринкових змін. Планування гнучкої логістичної системи здійснюється на основі аналізу чутливості системи та аналізу ринку.
Аналіз чутливості системи спрямований на визначення ключових параметрів системи (у першу чергу - витрат) при зміні умов її функціонування.
Аналіз ринку пов'язаний з оцінкою розподілу ймовірності показників, що характеризують ефективність системи (наприклад, прибуток), на основі розподілу окремих ключових чинників (обсяги попиту і т.д.).
Вирішальну роль у впровадженні концепції логістики відіграє логі-стична інформаційна система, що є основним засобом забезпечення інтеграції і координації діяльності функціональних підсистем у межах єдиної логістичної системи підприємства.
При створенні логістичної інформаційної системи необхідно пам'ятати, що потреби в інформації на різних рівнях ієрархічної структури підприємства не однакові. Це означає, що інформаційна система має забезпечувати кожен ієрархічний рівень необхідною інформацією для прийняття конкретних управлінських рішень.
Нарешті, треба сказати, що впровадження логістичної системи потребує часу і відповідних умов її побудови, за яких система вважатиметься ефективною і надійною.

8.4. СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ

Розвиток логістики стимулює необхідність швидкого реагування виробників на кон'юнктуру ринку, породжує прагнення за короткий термін адаптуватися в нових умовах. У результаті створюється логістика підприємства. Але основні цілі логістики коригуються у зв'язку з розвитком інтеграційних процесів у світовому економічному просторі. Створюється простір для впровадження міжнародних логістичних систем, характерною ознакою яких є рух товарів через державні кордони. Такий рух може виникати в ситуаціях, коли:
- підприємство експортує частину виготовленого чи вирощеного продукту. Наприклад, устаткування для виробництва паперу експортується у Швецію, пшениця - в Росію, вугілля - в Японію.
- підприємство імпортує сировину, наприклад деревину з Канади, або готові вироби, наприклад мотоцикли, з Італії або Японії;
- часткове комплектування виробів здійснюється в одній країні, а відвантажуються вони в іншу, де здійснюється їхнє складування і подальша обробка. Наприклад, фірма штампує електронні компоненти в США, відвантажує їх у зону вільної торгівлі на Далекому Сході, де їх збирає дешева робоча сила, а зібрані таким чином компоненти повертаються в США, де стають частиною готової продукції;
- вироби комплектують за кордоном для розподілу в країні комплектування, в інших закордонних країнах і в країні, де розташована фірма. Деякі автомобілі, що продаються в США, збирають у Канаді. (За наявності окремої канадсько-американської торгової угоди, американський виробник автомобілів може експортувати в Канаду, із невеличкими тарифними обмеженнями або взагалі без них, такий самий обсяг інших моделей, що збираються в США.)
Особливим є випадок, коли внаслідок причин географічного характеру внутрішня торгівля перетинає іноземні кордони, часто на безмитній основі. Так, наприклад, товари, що перевозяться вантажним автотранспортом між Детройтом і Буффало або між Аляскою і 48 іншими штатами через Канаду, подорожують без мита, а це означає, що перевізник, який опрацьовує їх, дає окреме юридичне зобов'язання тримати їх "упакованими" і повинен простежити за тим, щоб їх не розпакували для продажу чи використання в межах країни, через яку вони перевозяться.
Прикладами створення ефективних логістичних систем у міжнародному масштабі можуть служити логістичні системи деяких відомих західних фірм, таких як: компанії "Крафт, Інк.", корпорацій "ЗМ" і "Дженерал Моторе".
Компанія "Крафт, Інк." продає продовольчі товари на 10 млрд дол. у рік. Операції, що здійснюються нею, є прикладом інтегрованої логі-стичної системи. Дистрибуційна структура успішно зв'язує всі ланки руху матеріалів, у тому числі закупівлю, управління активами, виробниче календарне планування, управління запасами і транспортування.
Основними цілями управління такими логістичними системами є:
- цінова конкурентоздатність у кожному аспекті: придбанні, розподілі і транспортуванні;
- неухильне дотримання стандартів якості, в тому числі якості, гарантованої постачальниками і перевізниками;
- розвиток індивідуальних зв'язків із постачальниками матеріалів і послуг;
- розвиток управління з метою найму, притягнення і розвитку людей на будь-якій посаді з "чистим" відпливом в інші організаційні підрозділи "Крафт, Інк.".
Компанія "ЗМ" (річний обсяг продажу 7 млрд дол.) підтверджує, що глобальною метою її логістичної системи є забезпечення прогнозованого, стійкого і надійного обслуговування, відповідно, за доступними цінами, а також створення високоякісної системи матеріально-технічного забезпечення. "ЗМ" визначає якість як "відсутність необхідності переробляти те, що було зроблено неякісним з першого разу". "ЗМ" впроваджує в життя програму "партнери по якості" (корпорація має зв'язок "комп'ютер - комп'ютер" із 27 компаніями з перевезень).
Корпорація "Дженерал Моторе" використовує японську логістичну систему "канбан", за допомогою якої необхідні матеріали в необхідній кількості в потрібний час доставляються в потрібне місце працівниками, які знаходяться на наступних етапах виробничого процесу. При цьому засобом для передачі замовлень на виробництво і постачання є картка (японською - "канбан"). Споживач чи наступна за ним у технологічній ланці ділянка диктує асортиментну програму виробнику. Конкретного графіка роботи підприємства немає, і кожний попередній в технологічній ланці учасник виробничого процесу, навіть співробітник закупівельної служби, дізнається про завдання, коли з такої ланки надходять замовлення, оформлені в картці. Таким чином, обумовлений планом постачань графік робіт має тільки ділянку кінцевого складування, що "розкручує клубок інформації у зворотний бік". Така система має багато переваг, серед яких особливо виділяються дві:
- розміри запасів зменшуються, і значною мірою зменшуються витрати на збереження матеріальних запасів;
- проблеми якості відразу ж виявляються, і їх можна швидко відкоригувати.
Політика своєчасності функціонування всіх ланок логістичної системи корпорації визначається такими положеннями: гнучкими методами перевезень; використанням спеціалізованого устаткування для перевезення комплектуючих; послідовним прийманням; автоматичним розвантаженням; прийманням у місці використання; бездокументним прийманням (електронний зв'язок); застосуванням інтегрованих систем для переміщення вантажів.
У створенні логістичного ланцюжка міжнародного масштабу виникає ряд специфічних проблем. Наприклад, складно уявити, яким чином логістичний ланцюжок буде перетинати національні кордони, якщо ще не сформований загальний економічний простір, наприклад загальний європейський ринок. У побудові міжнародних логістичних систем існують такі проблеми:
- регулювання і спрощення митних і технологічних процедур при переході матеріальних потоків через кордони;
- уніфікація стандартів, правил, тарифів, вимог до технологій і технічних засобів перевезення;
- при збереженні суверенітетів визнання державами пріоритетів міжнародних угод, завдяки яким реалізуються принципи логістики;
- акцентування на якісних показниках товарів при забезпеченні умов їхнього збереження, одержання високого економічного ефекту;
- значне інвестування в розвиток транспортної інфраструктури, що пов'язана з управлінням матеріальними й інформаційними потоками;
- застосування правил захисту загального ринку;
- лібералізація транзитних процедур при переході вантажів через кордони країн-учасниць ринку;
- узгодження спрямованості магістрального транспорту і продуктивності перевантажувального обладнання;
- розвиток логістичних послуг;
- застосування в міжнародному масштабі правил, норм і стандартів, обов'язкових для користувачів міжнародної логістичної системи.

Контрольні запитання і завдання
1. Дайте визначення поняття "логістика".
2. Назвіть основні етапи розвитку логістики.
3. Що таке "матеріальний потік"?
4. Які види логістики ви знаєте?
5. Сформулюйте основні цілі торгової логістики.
6. Які принципи включає концепція логістики ?
7. Виділіть основні стадії формування логістичної системи.
8. Визначте умови створення ефективної логістичної системи підприємства.
9. Що таке "міжнародна логістична система "?
10. Які реальні результати може дати впровадження концепції логістики на підприємстві?
Література
1. Johnson James С., Wood Donald F. Contemporary Logistics. - N.-Y., 1990.
2. Капельян С.Н. Основы коммерческих и финансовых расчетов: Учеб. пособие для вузов. - Минск, 1999.
3. Рынок и логистика / Под ред. Г. Гордона. - М., 1993.
4. Смехов А. Новое научное направление или новая панацея // Материально-техническое снабжение. - 1990. - № 1.
5. Соколенка С.И. Современные мировые рынки и Украина. - К., 1995.

Глава 9. Юридичний характер менеджменту. Право і менеджмент
Менеджмент вивчає відносини між людьми. В підприємницькій діяльності вони можуть бути складними і багатосторонніми.
У процесі торгівлі виникає дуже багато таких відносин. Справи, якими займається менеджмент, - передача, транспортування товару, збереження на складі і т.і-н. - мають такий характер, що їх обов'язково потрібно розглядати конкретно, точно, без загальних формулювань.
Майже кожна дія менеджера торкається тих або інших юридичних питань. Тому для менеджменту є обов'язковими дві загальні вимоги юридичного характеру:
1) всі відносини в менеджменті мають бути обумовлені й точно зафіксовані (наприклад, починаючи з того, які права має директор акціонерного товариства);
2) вони повинні бути узгоджені з вимогами чинного законодавства. Таких вимог дуже багато, тому що держави завжди відігравали і відіграють велику роль у розвитку і контролі менеджменту. Менеджер зовнішньоекономічної діяльності повинен погоджувати свої дії з вимогами законодавства двох або більше країн.
Менеджер стикається з найрізноманітнішими юридичними питаннями. Найбільш типовими з них є організаційні аспекти підприємств, у тому числі:
- можливі форми підприємництва;
- умови створення підприємств;
- допустима сфера діяльності підприємства;
- зобов'язання підприємства;
- "внутрішня" діяльність, у тому числі права й обов'язки посадових осіб і власників (засновників, акціонерів);
- "зовнішня" діяльність, у тому числі укладання угод і т.ін.
Серед дій, що необхідно здійснювати менеджеру (директору і т.ін.) "зовні", можна назвати:
- купівлю-продаж;
- вибір представників і делегування їм повноважень (доручень) або укладання з ними договорів (агентських, дистриб'юторських і т.ін.);
- виконання договорів;
- вирішення фінансових питань (платежі, товаросупровідні документи, одержання і виплата кредитів, застава).
Коли менеджер вирішує всі ці питання в межах країни (платіж іде у вітчизняний банк на рахунок місцевої фірми, дистриб'ютор - місцева фірма, під час перевезення товару не потрібно перетинати кордон), - неминучі труднощі й проблеми. Дуже важливо, щоб усі можливі проблеми були заздалегідь вирішені юридично, тобто за згодою сторін, і (або) у законодавстві. Там, де існують торговельні звичаї, бажано, щоб ніхто не сумнівався в їхньому існуванні. Але ж все це відбувається в одній правовій системі. У контрагентів не виникне спору про те, яке право застосовувати до угоди. Вони належать до однієї правової культури, тому при переговорах у них, скоріше за все, не виникне непорозумінь.
Якщо мова йде про угоду міжнародну (наприклад, з іноземним підприємством), ситуація ще складніша.
Розбіжності в правових системах різних країн додають труднощів.
Наприклад, у багатьох країнах існує достатньо законодавчих норм, які обмежують свободу договору доручення. У Бельгії і країнах Латинської Америки сторони не можуть обирати право, що регулює їхні відносини. Законодавством цих країн визначено, що в усіх випадках це має бути право Бельгії або однієї з країн Латинської Америки відповідно. В інших країнах таких обмежень немає.
В одних державах невеликі невідповідності між інформацією, що міститься в рекламі, і реальним станом справ будуть вважатися лише "кумедним перебільшенням", в інших же - це серйозне правопорушення. В різних країнах існують різні процедури реєстрації нових підприємств. Розбіжності у правових культурах теж мають велике значення. Наприклад, традиційний англо-американський підхід до написання контрактів, коли в них докладно викладаються всі питання угоди (до дрібних деталей), не відповідає підходу, що домінує в Німеччині (і в Україні), де контракти пишуться гранично коротко (порівняно з англійськими або американськими), а юристи при цьому виходять із того, що інші питання вже "врегульовані в законодавстві".
Такі розбіжності в підходах можуть викликати як додаткові спори при укладенні договору, так і ускладнення при його виконанні. Крім того, якщо виконання договору (точніше його неналежне виконання або невиконання) призводить до виникнення спору, той факт, що угода міжнародна, створить більше клопоту. Щоб запобігти зайвим ускладненням, сторони можуть заздалегідь домовитися, у суді якої країни буде вирішуватися спір. Проте в деяких країнах свобода такого вибору обмежена. Якщо буде винесене рішення на користь однієї із сторін у суді країни, де ця сторона знаходиться, швидше за все його неможливо буде виконати, оскільки країна іншої сторони спору не визнає іноземного судового рішення.
Міжнародна торгівля товарами пов'язана з митним оформленням та іншими митними процедурами. Розбіжності в законодавстві, традиціях і т.ін. можуть ускладнити процес.
Для вирішення (або принаймні зведення до мінімуму) цих проблем, потрібно щоб:
- вони були заздалегідь вирішені юридично чітко і недвозначно;
- кожна зі сторін заздалегідь знала, які юридичні наслідки матиме та або інша її дія.

Контрольні запитання і завдання
1. Чому завдання менеджера стають складнішими, якщо для їх виконання він має діяти в межах двох або кількох країн?
2. Що повинен менеджер брати до уваги, якщо діяльність його підприємства починає виходити за межі однієї країни ?
Література
1. Гречникова И.Н. Маркетинг и международное коммерческое право. - М., 1990.
2. Дениэлс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. - 6-е изд. - М., 1994.

Глава 10 Види підприємництва в зовнішньоекономічній діяльності

Форма і організація підприємств. Фізичні особи. Юридичні особи. Товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства. Інші об'єднання. Державні торгові підприємства. Представництва і агентства підприємств.

10.1. ФОРМА І ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

Для підприємницької діяльності (як внутрішньодержавної, так і міжнародної) дуже важлива форма організації підприємства. Вона потрібна, щоб дати окремим особам або об'єднанням осіб можливість займатися підприємництвом.
Історично підприємницька діяльність ніколи не підпадала під певну загальну схему. Завжди і скрізь першою формою організації бізнесу була одна людина, що працювала не тільки для себе (для споживання), але й для інших (на продаж). Ще одна форма організації підприємства - колективна (декілька людей діють разом). Досить часто люди вкладають свій капітал і покладаються в організації підприємництва на спеціалістів. Існує безліч варіантів організації колективних підприємств. Найголовніше у виборі форми підприємства - характер підприємницької діяльності. У дрібній торгівлі люди, як правило, самі управляють створеними ними підприємствами. На великих підприємствах обирають такі форми організації, які дозволяють досягти загальної мети з найменшими витратами і з найбільшим прибутком ("cost effectively"). Щоб залучити великі обсяги капіталу, часто необхідно брати у борг, що може оформлятися через випуск цінних паперів (привілейованих акцій, облігацій і т.ін.). Для організації великого бізнесу, у тому числі управління майном, необхідно наймати кваліфікованих спеціалістів.
В організації підприємства важливо зменшити ризик "втратити все" у випадку невдачі. Звідси прагнення уникнути необмеженої відповідальності учасників об'єднання і виникнення "підприємств з обмеженою відповідальністю". Кредитори підприємства з обмеженою відповідальністю можуть звернути стягнення тільки на те майно, що знаходиться в його власності, але не на майно учасників такого підприємства.
Важливим є питання про те, яким чином будуть прийматися рішення в підприємстві з обмеженою відповідальністю.
Якщо люди (підприємства) хочуть діяти в бізнесі спільно, то створення підприємства - це єдиний засіб досягнення мети. Доцільність створення нового підприємства залежить від конкретних обставин.
У двадцятому столітті все більшу роль почав відігравати ще один чинник - податкове законодавство. Від форми організації бізнесу нерідко залежить, хто буде сплачувати податки - наприклад, підприємство або його засновник, - і якою буде сума цих податків.
Отже, для організації бізнесу головне значення мають такі чинники, як кількість учасників; обсяги капіталу; ризик; порядок управління; оподаткування.
У праві всі особи поділяються на фізичних і юридичних. Фізична особа - людина. Юридична особа - будь-яка організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати прав і нести обов'язки, бути позивачем або відповідачем у суді (див., наприклад, Цивільний кодекс Української РСР, ст. 23).
Варто мати на увазі, що права юридичних і фізичних осіб займатися міжнародною торгівлею ніяк не відрізняються. Наприклад, в Україні після 18 років фізична особа має ті ж права, що і юридична особа, тобто може набувати від свого імені прав, нести обов'язки, бути позивачем або відповідачем у суді. До цього віку фізична особа може мати права, але, як правило, не може їх набувати, і найчастіше не може бути позивачем або відповідачем у суді.

10.2. ФІЗИЧНІ ОСОБИ

На практиці немає істотної різниці між тим, як працює фізична особа і корпорація. Фізична особа, так само як і корпорація, може найняти менеджерів, що будуть управляти підприємством самі або разом із цією фізичною особою.
Відмінності існують у питанні реєстрації. Справа в тому, що в більшості країн фізичній особі, на відміну від корпорацій, не потрібно проходити реєстрацію, шоб займатися міжнародною торгівлею. Питання про реєстрацію може виникнути, коли підприємство здійснює роздрібну торгівлю і хоче відкрити "торгову точку" - магазин, кіоск тощо.
Коли мова заходить про відповідальність перед кредиторами, то фізична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, без обмежень.

10.3. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

Коли люди прагнуть займатися колективним підприємництвом, вони повинні обрати одну з форм організації спільного бізнесу.
Питання про організацію бізнесу може постати і тоді, коли людина хоче займатися бізнесом сама, але за посередництвом юридичної особи, яку вона створює самостійно.
Існує декілька найважливіших питань, які потрібно вирішити, організовуючи підприємство.
1. Хто і як буде розпоряджатися майном і хто буде приймати рішення? Для управління бізнесом нерідко наймають менеджерів. Важливо заздалегідь знати, які вони мають права та обов'язки, якими будуть наслідки їхніх дій для третіх осіб. У багатьох випадках учасники роблять внесок майном або грошима, але не бажають керувати справами підприємства безпосередньо. З іншого боку, як правило, без згоди учасників підприємства менеджери не можуть приймати найбільш важливі рішення, що стосуються істотних змін у діяльності і структурі підприємства, як, наприклад, злиття підприємств. Керівники (менеджери) підприємства приймають рішення з всіх інших питань. Дуже важливо чітко визначити права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства. Це необхідно:
- по-перше, щоб упорядкувати відносини між керівником підприємства і його засновниками (акціонерами);
- по-друге, щоб упорядкувати відносини між керівником і співробітниками підприємства;
- по-третє, щоб захистити кредиторів підприємства від можливих порушень з боку його керівника.
2. Як будуть розподілятися прибутки?
3. Хто і як (у яких межах) буде відповідати за борги? Існує багато можливих форм організації колективного бізнесу. Наприклад, учасники можуть зібрати разом певне майно або гроші для здійснення єдиного проекту. Історично саме таким способом здійснювалося багато торгових походів у середньовічних Венеції та Генуї.
Учасники можуть домовитися про те, щоб займатися підприємництвом разом на постійній основі. Дуже багато людей бажають брати участь у бізнесі своїм капіталом, розраховуючи потім одержати частину прибутку, але не бажають самі вести справи. Інші учасники можуть вести справи. При цьому вони мають право передати частину свого капіталу в спільну власність або не передавати нічого. Такий капітал стає спільною власністю учасників товариства і розпоряджатися ним вони можуть тільки разом. Якщо підприємство велике, складним стає питання про порядок прийняття ділових рішень.