На рубежі 50-60-х років європейська інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства, що стало кроком до реалізації мети Римських договорів заснування Спільного ринку, який мав стати фундаментом єдиного економічного простору. Головним досягненням стало запровадження спільного митного тарифу і створення Митного союзу, який став основою наступної інтеграції ЄЕС. Водночас була забезпечена лібералізація пересування працівників, а також свобода підприємництва, надання послугу сфері промисловості та торгівлі. У цей період керівництво ЄЕС вжило рішучих заходів щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, установило засади механізмів фінансування Спільної сільськогосподарської політики. У 1967 р. 12 відбулося злиття керівних інститутів ЄСВС, Євроатому і ЄЕС у єдину Раду міністрів, Комісію, Парламент і Суд, які створили єдину інсти-туційну систему Європейських співтовариств. ЄЕС задекларувало активізацію процесів економічної, грошово-кредитної і політичної інтеграції Західної Європи. Однак, внаслідок господарчої рецесії у 70-х роках інтеграційні процеси сповільнились. Криза, яка позначилася на економіках країн-членів ЄЕС, зіштовхнула інтереси самого співтовариства і його держав. Водночас загострилися проблеми інституційної структури ЄЕС. За роки, що минули, Європейська комісія втратила частину свого політичного авторитету. Діяльність Ради міністрів, центрального інституту у прийнятті рішень також часто була неефективною. За цих умов ЄЕС довелось передусім зосередити зусилля на збереженні досягнутого рівня інтеграції, пошуків можливостей підвищення його ефективності. Нова проблема виникла навколо переговорів з приводу вступу південних країн Європи. Виразний спротив країн-членів, зокрема Франції, відтермінував їх прийняття. Противники прийняття нових членів, окрім позитивних моментів розширення спільного ринку і зміцнення позиції ЄЕС на світовій арені, цілком закономірно передбачали за ним нові витрати на проведення реформ в АПК, кошти структурного фонду, зміни політики в інших сферах. Вже вкотре перед ЄЕС постала проблема ефективності прийняття рішень. Однак розширення відбулося. Воно стало можливим лише після процесів демократизації у державах Півдня Європи. Греція вступила до ЄЕС 1 січня 1981 р. після повалення воєнного режиму. Через кілька років, а саме 29 березня 1985 р. Іспанія та Португалія підписали договори про приєднання, які набули чинності 1 січня 1986 р. Друга хвиля розширення ЄЕС викликала зміщення акцентів європейської інтеграції на країни Середземномор'я. Незважаючи на істотні проблеми, розвиток інтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Вдалося започаткувати співпрацю країн ЄЕС у нових сферах, зокрема, у соціальній та науково-дослідницькій, у сфері регіонального розвитку. До найбільших досягнень слід віднести: створення об'єднання Європейської політичної співпраці (ЄПС - система спільних дій урядів країн-учасниць ЄЕС у сфері закордонних справ, яка функціонувала поза ЄЕС, а також створення Європейської валютної системи (1979), 13 що діяла в межах ЄЕС, проведення загальних прямих виборів до Європейського Парламенту. ЄПС виникла 1970 p., коли міністри закордонних справ країн, які входили до ЄЕС, узгодили засади, обсяг і методи співпраці. Згодом цю сферу розширено і конкретизовано, а також впроваджено структурні зміни. До найважливіших належить створення Європейської Ради (1974), що складалась з керівників країн та урядів, а також міністрів закордонних справ. Цей орган став провідним у політичній співпраці, а також головним позастатутним директивним органом ЄЕС, який приймав рішення щодо напрямів її розвитку. ЄПС стала важливим підґрунтям формування політичного зрізу майбутнього Європейського Союзу. Європейська валютна система створена 1979 р. з метою стабілізації валютних курсів країн ЄЕС. Одним з інструментів цієї системи стала європейська валютна одиниця ЕКЮ, вартість якої складалася з вартості валют країн-членів ЄЕС в пропорціях, які відповідають їхньому економічному потенціалу - так званий кошик валют. Спочатку до цього кошика входило дев'ять валют, а у 80-ті роки туди ввійшли грецька, іспанська та португальська валюти. Валютні курси повинні були стабілізуватися під впливом економічного зростання країн ЄЕС. Передбачалися також заходи, спрямовані на зниження рівня інфляції. У 70-х роках в Західній Європі розгорнулися дебати щодо необхідності реформування ЄЕС у контексті розширення і поглиблення інтеграції. Вони відбувалися під гаслом заснування Європейського Союзу. Це пов'язувалось із деклараціями і заявами керівників країн і урядів співтовариства, які, починаючи з 1972 p., висловлювали бажання реформувати стосунки між ними. Однак ця ідея не мала чіткого окреслення й існувала у формі різних проектів та ініціатив. Переважно поняття союзу пов'язувалося з вищим етапом інтеграції, який би полягав у поглибленні економічної інтеграції (економічний і валютний союз), а також поширенні її на інші сфери, зокрема на політичну (наприклад, спільну закордонну політику). У 80-ті роки уряди не виявили одностайності стосовно перебудови взаємних стосунків. Водночас вони були готові реформувати їх, щоб у майбутньому полегшити заснування такого союзу. Окрім цього, до реформ змушували передусім недоліки в функціонуванні ЄЕС, слабкість європейської політичної співпраці. Не останню роль тут відігравали 14 також економічні проблеми, спричинені промисловим спадом. Аналіз інтеграційних процесів у Європі початку 80-х років свідчить про наявність як успіхів, так і прорахунків. ЄЕС пройшло довгий шлях, перш ніж досягло основних свобод, передбачених Римськими договорами. Були ліквідовані перепони на шляху забезпечення вільного пересування, введений єдиний митний тариф стосовно третіх країн. Особливістю спільного ринку стали узгоджені закони з ліквідації тор-гівельних бар'єрів і обмежень на пересування робочої сили. У компетенцію і під контроль співтовариства були передані важливі політичні питання, що відіграло важливу роль у поліпшенні економічного благоустрою і демократичної стабільності у Західній Європі. Поряд із спільним ринком була успішно розроблена і введена в дію зовнішньоторговельна політика. Міжнародні угоди та угоди про асоційоване членство надали ЄЕС міжнародної ваги. Однак, економічно-валютний союз так і не був створений, існували митні формальності, різні ставки податків, низка обмежень, які гальмували свободу пересування. Помітно похитнулися позиції ЄЕС на світовому ринку. Безробіття, яке зростало швидкими темпами, змушувало замислитися над підвищенням ефективності функціонування європейської економіки. Будь-яка дія чи захід, не передбачені Римськими договорами, створювали інтеграційні проблеми, вимагали нової координації дій членів співтовариства. Шанси на подолання цих труднощів, особливо на поліпшення кон'юнктури і міжнародної конку-рентноспроможності фірм, створювали лише поглиблення інтеграції, удосконалення концепцій спільного ринку. З метою обговорення всіх перелічених вище проблем та здійснення реформ зібралася міжнародна конференція. Наслідком обговорення стала міжнародна угода під назвою Єдиний європейський акт, підписана 17 лютого 1986 р. в Люксембурзі дев'ятьма країнами-членами ЄЕС та 28 лютого рештою країн у Гаазі. Ця угода набула чинності 1 липня 1987 р. Єдиний Європейський Акт продовжив і зміцнив європейську політичну співпрацю, а також узаконив діяльність її керівного органу - Європейської Ради, створивши юридичні підстави для її функціонування. Цей документ спричинився до подальшого розвитку і реалізації ідеї Євросоюзу, визнавши його створення метою інтеграційної співпраці країн-учасниць ЄЕС. 15 Його ратифікація (1987) стала новим етапом розвитку Співтовариств і стимулом для розширення повноважень комунітарних інститутів ЄЕС, які сприяли процесу передачі країнами-членами окремих повноважень у сферу їх діяльності і поширення на них юрисдикції Співтовариств, підвищило його роль у системі міжнародних відносин. Головні рішення, що увійшли до договору, стосувались ЄЕС, політичної співпраці, а також ЄС. У рішеннях, пов'язаних з ЄЕС, на перший план висуваються постанови у справі спільного ринку (в договорі він називався внутрішнім ринком), який повинен бути створений до 1 грудня 1992 р. Крім того, перед ЄЕС ставилося завдання обмежити диспропорції у розвитку на території співтовариства. Компетенції Співтовариства було також поширено на нові сфери, наприклад, охорону навколишнього середовища, введення інституційних змін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інтеграційні тенденції у 60-80-х роках» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
