Відомо, що світ живих істот виробив велетенський досвід інформаційного зв'язку за допомогою хімічних речовин, звукових та оптичних сигналів тощо. Але тільки артикуляційним можливостям вищих приматів перші люди зобов'язані тим, що на свій шлях еволюції вони вступили, володіючи зачатками мови-мислення, тобто засобом і одночасно джерелом комунікації якісно нового роду.
Протягом подальшої історії люди, крім мови, почали використовувати й інші засоби комунікації. До них передусім належить символічне зображення речей та явищ світу у вигляді малюнків, графіків, скульптурних зображень тощо. Безперечно, еволюція мови звукової та мови символічної не могла не призвести в кінцевому підсумку до винайдення засобів фіксації структур та змісту однієї смислової системи за допомогою лаконічних та економних знаків іншої. Йдеться про виникнення і розвиток писемності. Приблизно десять тисяч років тому почали винаходити різноманітні засоби та методи фіксації і передачі інформації. Було, зокрема, розроблено та випробувано багато моделей письма: вузликове, піктографічне, петрогліфічне, ієрогліфічне, алфавітне та деякі інші, з яких найпоширенішими виявилися дві останні. Ієрогліфічне письмо найдавніше, в ньому кожен предмет чи явище має свій символічний знаковий аналог, тобто конкретними знаками позначають відповідні речі. В Китаї, Японії, Кореї такою системою користуються і дотепер. Приблизно в середині II тисячоліття до н.е. було створене перше фонетичне (алфавітне, літерне) письмо, за допомогою якого передавалися звуки. Таке фонетичне письмо значно простіше, зручніше й гнучкіше, ніж ієрогліфічне. Писемність сприяла розширенню ойкумени, зростанню торгівлі, економіки, зовнішніх зносин, обміну знаннями та вміннями. Інформація, зафіксована в одному місці, могла бути передана в інше, причому не обов'язково автором інформації. Істотно полегшилося ведення господарства, торгівлі. Головне ж, звичайно, в іншому: здобуті знання не втрачалися, а накопичувалися, передавалися як в просторі — від людини до людини, так і в часі — від покоління до покоління. Почався стрімкий лет, прискорення культурної еволюції, адже тепер знання кожної людини, кожного соціуму чи етносу примножувалися колективним досвідом усього людства. А досвід цей, навіть в давні часи, був вже чималий. Так, зібрання Євмена II, царя Пергаму, налічувало, як вважають, близько 200 тис. рукописів на пергаменті. Знаменита Александрійська бібліотека, започаткована Александром Македонським, налічувала 400-700 тис. книг. Втрата таких сховищ, звичайно, є втратою безмірною.
Цій біді багато в чому зарадило книгодрукування. Винайдення методу механічного тиражування книг забезпечувало їх здешевлення, збільшення числа копій; завдяки невеликому формату та компактності викладу матеріалу ставало ймовірним збереження у вирі історії бодай одного з примірників. Вже з кінця XII ст. в Європі було відомим мистецтво ксилографії, коли на дерев'яних дошках вирізали якийсь малюнок чи навіть текст, а потім робили з нього відбитки. До речі, подібне мистецтво існувало ще в давньому Єгипті, зокрема у розфарбуванні тканин. Давні традиції ксилографії має і Азія: найдавнішим ксилографічним відбитком вважають "Дхарані-сутру" (Сутру чистого світла), буддійський сувій середини VIII ст. Безумовно, найвидатнішим ксилографічним пам'ятником — сплавом генія думки і рук — є дошки з текстом так званої "Корейської Трипітаки" — канонічного буддійського тексту. Комплект дерев'яних блоків виготовляли двічі: до 1013 р. (знищено в 1232 р. монголами) і в XIII ст. Цей набір налічує понад 80 тис. дерев'яних блоків і зберігається нині в бібліотеці монастиря Хеінса. Революційним для книгодрукування стало відкриття, зроблене в середині XV ст. збіднілим майнцським патрицієм Йоганом Гутенбергом. Він поєднав в одній технології використання розбірних металічних літер (кожна з яких відливалась окремо), складання з них в рамі певного тексту, нанесення фарби й одержання, за допомогою пресу, відбитків. Справедливості ради зауважимо, що існують дані, згідно з якими, перша книга, надрукована за допомогою металічних літер, з'явилася ще в 1234 p.: тоді було виготовлено 28 примірників конфуціанського трактату "Докладні пояснення про звичаї в минулому і сучасному". Як зазначав В. І. Вернадський, "типографія стала могутнім засобом для демократизації ідей і знань, викликала величезне посилення впливу ідей і волі особистості на усталені суспільні інституції". Цікавою є подробиця, яку Вернадський згадує трохи далі: "...в 1491 р. гусит Святополк Фіоль (або Фейль) у Кракові друкує перші слав'янські книги кирилицею із зверненням до читачів малоросійською мовою". Отже, Вернадський початок українського книгодрукування пов'язує зовсім не з Іваном Федоровим, а відносить його майже на століття раніше.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Комунікативні структури» з дисципліни «Екологічна культура»
