Оволодіння гідросферою, тобто товщами та глибинами вод, розпочалося дуже давно. Спочатку, втім, людина вчилася лише триматися на воді — чи сама за допомогою зусиль м'язів, чи за допомогою штучних конструкцій. Як свідчить переказ, ще за два тисячоліття до н. є. фінікієць Санкратірн таким чином пояснював початки мореплавства та кораблебудування: "Буря клекотіла над Тірським лісом. Вражені блискавками, сотні дерев спалахували, мов факели, чи грізно тріскалися. Осоуз, відчуваючи панічний страх, схопив один із стовбурів, очистив його від гілок і, міцно вхопившись за нього, першим наважився кинутись у хвилі". З часом, триматися та пересуватися водною поверхнею для вмілих людей перестало бути особливою проблемою. Але використання гідросфери тривалий час обмежувалося двома-трьома десятками метрів вод рік, озер чи морів. Рибальство, збирання та видобування інших ресурсів водойм (водоростей, м'якунів, крабів, перлин), зміцнюючи ресурсну базу людей, водночас істотно розширювало їхні світоглядні та пізнавальні виміри, знайомлячи з незнаною флорою та фауною, відмінними від наземних способами та формами існування. Водночас світ вод дуже довго сприймався не лише таємничим, а певною мірою і ворожим людині. Саме там, на думку багатьох, була оселя всіляких чудернацьких тварин та дикувато-потойбічних істот — водяників, русалок, всілякої іншої нечисті. Мешканці ж підводного царства наділялися незвичайними властивостями — розмірами, силою та ін. Згадаймо, що біблійний Йов спокійно мандрує у череві кита, а численні сучасні аматори вишукують реліктових чудовиськ в озерах Шотландії, Киргизії, Саргасовому морі та ін. Чого варта лише епопея з Лох-Несським динозавром. Чи не першим опустився у товщі вод з суто дослідницькою метою знаменитий Александр Македонський. За достовірними свідченнями, він наказав виготовити для себе своєрідний дзвін (можливо з прозорого гірського кришталю), у якому опустився під воду і був там тривалий час. Проте справжнє освоєння гідросфери і кардинальне розширення її використання розпочалося лише з Нового часу.
Наукову добу в океанографії практично розпочала знаменита експедиція британського дослідницького судна "Челленджер", здійснена у 1872-1876 pp. Цей корабель було обладнано за найновішим словом науки і техніки, він мав устаткування для підводного буріння, лабораторії для аналізу проб води, грунту, зразків флори та фауни, планктону та мінералів тощо. І якщо попередні експедиції в абсолютній більшості своїй слугували потребам комерції чи політики, то "Челленджер" ставив перед собою лише наукові цілі. Нині цій справі слугують цілі флотилії науково-дослідницьких суден, якими володіють багато країн. Флагманом українського наукового флоту є "Володимир Вернадський". В осягненні гідросфери' можна виділити кілька аспектів: - вивчення глибин гідросфери, зокрема .встановлення її нижньої межі (понад 11 км, Маріїнська западина) і спуск туди керованих людиною пристроїв; - дослідження системності та структури гідросфери: типи водойм (закриті, відкриті та ін.), локалізація води (атмосферна, поверхнева, підземна, фунтова тощо), елементний склад води (прісна, солона, льодовикова — дистилят), форми-стани існування води (пара, вода, лід), системність гідросфери (течії, їх рух і напрямок та ін.); - використання біотичних ресурсів гідросфери (флори та фауни), її мінеральних покладів (марганцеві та залізні конкреції), оздоровчо-рекреативні ресурси гідросфери; - комунікативне використання гідросфери (транспортні артерії, кораблі, порти тощо), в тому числі прокладання телефонних ліній та телепроводів; - військове використання гідросфери — як пристанища для військових суден, комунікації тощо.
З погляду біосфери найважливішим висновком осягнення гідросфери було доведення тези про те, що в останній життя може існувати на будь-якій глибині, що воно диференційоване щодо конкретних умов довкілля, що гідросфера є вагомим чинником підтримання не лише біогенного потоку атомів, а й нагромадження енергетичних ресурсів, підтримання стабільності температурного балансу планети. Загалвм можна сказати, що гідросфера стала доступною людині на всю її глибину, тобто понад 11 км, хоча реально використовуються ресурси кількох десятків чи сотень метрів водних товщ. Слід вказати і на особливий статус гідросфери, принаймні більшої її частини, як ресурсу всього сукупного людства. Ще в 1609 р. голландський юрист Гуго Гроцій проголосив принцип свободи морів; хоча нині існує чимало регламентацій щодо їх використання (зона суверенного контролю, економічна зона та ін.), все ж Світовий океан, на відміну від Світового суходолу — суть спільне надбання всього людства, а не розділене між окремими суб'єктами права. Нині вже спростовано чимало стереотипів стосовно гідросфери. Насамперед це розвінчання міфу про море (океан) як силу сліпу, ворожу та чужу людині. Ойкумена давніх — суходіл (оточений з усіх боків океаном), поступається місцем такому уявленню людини про навколишній світ, де і вода, і земля є однаково цінними і важливими. Так само істотними є висновки про кінечність Світового океану, особливо по вертикалі; бо ж вираз "бездонний" тривалий час був зовсім не фігуральним, а стосувався опису саме цього об'єкта. Нарешті, для розумного використання потужностей та потенцій гідросфери важливим є формування уявлень про її складну структуру, складний рельєф дна, закономірний характер течії, температурних зон тощо, розуміння гідросфери в кінцевому підсумку як складної, цілісної, динамічної системи. Нині визначені і фізичні параметри гідросфера Обсяг Світового океану становить 1370 млн км3, а площа — 371 млн км кв, на нього припадає 98,8% всієї гідросфери (інші частини: лід — 1,2%, ріки та озера — 0,002 %, волога атмосфери — 0,0008%); середня глибина океану — 3090 м, найглибше місце — 11022 м. Таким чином, хоча це й величезні об'єми, проте вельми скінченні, а тому вимагають і відповідного до себе ставлення. Змінено також уявлення про якісний склад гідросфери. Ще донедавна панувала думка про те, що вона — джерело життя, тобто є вмістилищем деяких живих організмів. Нині відомо, що в морській, наприклад, воді, розчинено ледь не всі елементи Періодичної системи Менделєєва, що на дні складовано високомісткі конкреції поклади заліза, марганцю, золота тощо; зрештою саме океан становить основу всієї харчової піраміди, оскільки виробляє основну частку кисню, органіки, чистої воли (шляхом випарування) та інших біогенних речовин. Так, тільки в одному Тихому океані щорічно на дні відкладається до 6 млн т цінних металів, використання яких задовольнило б багато потреб людства. На континентальному шельфі діють тисячі бурових веж, які видобувають майже 1 млрд т нафти щорічно. За рахунок океану нині забезпечується 6 % світового виробництва рослинного білка та близько 24 % тваринного. Практично достатні для задоволення дедалі зростаючих потреб в енергії потенції використання гідросфери: термальні води, енергія припливів та відпливів, важка вода у термоядерному керованому синтезі та ін. Все це — джерела енергії екологічно чисті, а тому й бажані для людства. Водночас осягнення людиною гідросфери має чимало наслідків, котрі негативно впливають і на довкілля, і на людину. Більшість прісних водойм нині забруднено, Світовий океан став смітником для використаних пластмасових, пластикових та гумових матеріалів; різними шляхами в океан втрапляють десятки мільйонів тонн нафтопродуктів, котрі, огортаючи поверхню маслянистою плівкою, катастрофічно впливають на його біопро-дуктивність. Безперервний непродуманий рибальський промисел підірвав чисельність популяцій багатьох морських організмів, чимало з них зникло взагалі. Все це ставить перед людиною ряд проблем практичного, наукового, політико-правового та етичного змісту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гідросфера» з дисципліни «Екологічна культура»
