Стійкість – здатність геосистем активно зберігати свою структуру і характер функціонування у просторі та часі при дії змінних умов зовнішнього середовища. У відповідь на зовнішні дії геосистеми можуть: а) не реагувати на дії; б) змінюватися, але в межах інваріанта (інваріантний – незмінний); в) зазнавати порушення структури і виходити за межі інваріанта. Після виходу за межі інваріанта геосистема в одних випадках може відновити свій колишній стан, в інших це по-вернення неможливе. Відсутність реакції геосистеми на зовнішню дію мо-же бути пов’язана з її низькою чутливістю до цього виду дії через слабкі внутрішньосистемні зв’язки або значний незбіг характерного часу чинника, що впливає на геосистеми, і са-мої геосистеми. У цьому разі логічніше говорити не про стій-кість геосистем (таку форму стійкості іноді називають інерт-ністю), а псевдостійкість, оскільки геосистема залишається незмінною, тому що вона просто не випробовує дій. Якщо геосистема залишається в межах інваріанта, можна говорити про стійкість у класичному вигляді. Коли геосистема виходить за межі інваріанта, то надалі вона по-вертається в колишній стан або перестає існувати в колишнь-ому вигляді, оскільки зміна інваріанта – це формування нової геосистеми. Стійкість у класичному виразі ділиться на два типи: пружність і відновлюваність. Пружність – здатність геосистем протистояти зовнішнім діям, зберігаючи структуру і характерні риси функціонування. Організованість геосистем зберігається в одних випадках за рахунок внутрішніх ресурсів, пов’язаних з буферними системами, в інших – за рахунок зовнішніх меж, мембран, бар’єрів. Тому можна розрізняти буферну пружність і бар’єрну пружність. Хоча треба зазначити, що не завжди можна провести між ними чіткі межі. Відновлюваність – це здатність геосистеми поверта-тися до первинного стану після виходу з нього під впливом зовнішнього чинника. Час відновлення первинного стану гео-системи може бути різним: від кількох годин (наприклад, відновлення нормального стану атмосфери після залпового атмосферного викиду забруднювальних речовин) до багатьох сотень років (наприклад, відновлення ландшафтів субполярного поясу після їхньої антропогенної деградації). Якщо відновлення геосистеми не відбувається, це оз-начає, що її запас стійкості був недостатнім. Особливий характер має такий вид стійкості геосис-тем, як здатність до самоочищення від забруднення. Він вирізняється не за характером, механізмами стійкості, а за виглядом дії. Здатність до самоочищення від забруднень мо-же бути віднесена до пружності (якщо забруднення не зумо-вило великих перебудов у геосистемі) або до відновлюваності (якщо забруднення призвело до виходу геосистеми за межі інваріанта). Виокремлені форми і види стійкості геосистем посі-дають певне місце в системі складних механізмів забезпечен-ня стійкості геосистем під час дії зовнішнього чинника, а та-кож відіграють певну роль у формуванні стійкості кожної конкретної геосистеми. Тобто можна говорити про існування співвідношення між формами стійкості геосистем і зовнішніми навантаженнями. Ці закономірності мають велике значення під час завдання норм антропогенних дій і їх екологічного контролю. Норми повинні бути диференційовані залежно від того, яку форму (вигляд) стійкості треба зберегти (реалізувати) при певному виду функціонального використання геосистеми.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стійкість геосистем. Типи стійкості» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
