Необхідно чітко розрізняти поняття «типологія» і «класифікація». Типологія в загальному розумінні- це об’єднання конкретик об’єктів за ознаками подібно-сті (типовими рисами) в їх групи. Класифікація (від лат. classis - розряд, клас і facio – роблю, розглядаю) – це поділ однорідних об’єктів на класи, типи та інші таксони, які знаходяться в співпідрядності один з одним (ієрархія). Терміни «класифікація» і «таксономія» є си-нонімами. Як зазначалося, природно-територіальні комплек-си (ландшафти) можуть розглядатись як в індивідуаль-ному, так і в типологічному плані. Об’єктом безпосеред-нього дослідження є конкретні ПТК. Водночас для науки й практики необхідна їх систематизація. Порівнянням конкретних ПТК за ознаками подіб-ності можна провести їх типологію. Класифікуючи ці одиниці, тобто об’єднуючи їх за певними ознаками поді-бності у види, типи, класи і т.д., отримуємо складну сис-тему типологічних одиниць. Будь-яка типологічна оди-ниця (наприклад, тип ландшафту, урочища) є результа-том наукового узагальнення. Крім типологічної класифікації, здійснюють регі-ональну класифікацію, тобто поділ ландшафтів на окремі групи у відповідності до певних індивідуальних ознак. Основними регіональними таксономічними одиницями є: країна, зона, підзона, провінція, область, район. На-звані одиниці характеризуються у процесі фізико-географічного районування території. Фізико-географічне районування – система територіа-льних підрозділів земної поверхні (регіонів), що характери-зуються внутрішньою єдністю і своєрідними рисами приро-ди; процес їх виявлення – одна з форм синтезу у фізичній географії. Фізико-географічне районування можна визначити як особливий рід систематики природних територіальних комплексів і як метод виявлення індивідуальної специфіки окремих частин географічної оболонки. Фізико-географічне районування включає вивчення супідрядних природних те-риторіальних комплексів (фізико-географічних країн, зон, районів та ін.) і складання їх всесторонніх характеристик; до-слідження малих територіальних комплексів, що входять до складу географічного ландшафту (урочищ, фацій), як прави-ло, не належить до фізико-географічного районування, але деякі дослідники включають у сферу фізико-географічного районування природні територіальні комплекси всіх рангів. Районування може проводитися за комплексом ознак, що охоплюють всі або майже всі компоненти природного се-редовища (комплексне фізико-географічне, або ландшафтне, районування), і за якими-небудь окремими ознаками – рельє-фом, кліматом, ґрунтами і т.п. (приватне, або галузеве, при-родне районування). Кожний фізико-географічний регіон окреслений при-родними межами, що мають більш-менш чіткий характер. Цілісність і внутрішня єдність кожного окремого регіону ви-значаються спільністю історії його розвитку і географічного положення, єдністю багатьох природних процесів (напри-клад, циркуляції атмосфери, вологообороту, міграції хімічних елементів) і просторовою пов’язаністю його окремих частин. Формуючись у процесі розвитку і диференціації земної пове-рхні, фізико-географічні регіони мають свою історію і вік, що визначає необхідність історико-генетичного підходу до райо-нування. На кожен регіон впливають зональні (визначаються широтним розподілом сонячної радіації на земній поверхні) і азональні чинники (особливості гіпсометричного положення речовинного складу земної кори, рухів земної кори, співвід-ношення суші і моря). Тому теоретичну основу фізико-географічного районування складають закономірності тери-торіальної фізико-географічної диференціації. Одночасно в географічній оболонці безперервно діють процеси інтеграції, що зв’язують (за допомогою циркуляції повітряних мас, сто-ку, переміщення по схилу твердого матеріалу, міграцій рос-лин і тварин) різнорідні ділянки земної поверхні у складні територіальні системи. Найбільш тісні і різносторонні зв’язки спостерігаються між суміжними ділянками поверхні (між схилами і підніжжями гір, водоймищами і їх водозборами і т. п.). У міру збільшення розмірів і складності території і за-лежно від особливостей розташування її окремих частин сто-совно пануючих повітряних мас, орографічних бар’єрів і т.п. «тіснота» географічних зв’язків, як правило, слабшає, і сту-пінь просторової однорідності зменшується. Це викликає не-обхідність розрізняти фізико-географічні регіони різного ран-гу і користуватися багатоступінчастою системою фізико-географічного районування. За зональними ознаками послідовно виділяються по-яси фізико-географічні, зони фізико-географічні і підзони фі-зико-географічні, по азональних - фізико-географічні країни і фізико-географічні області. Через неоднаковий ступінь дії океанів на природу материків у межах останніх виділяються фізико-географічні сектори (океанічні, перехідні від океаніч-них до континентальних, континентальні, різко континента-льні). Між зональними і азональними одиницями районуван-ня існують складні співвідношення. Природа кожної зони на-буває своєрідних рис у різних фізико-географічних країнах і областях, у зв’язку з чим утворюються похідні регіональні одиниці, що мають одночасно зональний і азональний харак-тер, – зональні відрізки фізико-географічних країн, фізико-географічні провінції. Завершуючим ступенем районування у багатьох схемах фізико-географічного районування служить фізико-географічний район, який відповідає умові однорідно-сті як в зональному, так і в азональному відношенні. На прак-тиці в регіональних фізико-географічних характеристиках, що містять схеми районування, як правило, застосовуються системи одиниць районування, при яких по черзі використо-вуються зональні і азональні ознаки (наприклад, країна - зона - область - провінція - район). При фізико-географічному районуванні гірських тери-торій роль найважливішого критерію набуває структура ви-сотної поясності: різним гірським провінціям і районам влас-тиві специфічні ряди (спектри) висотних поясів, залежні від широтно-зонального і довготного положення того або іншого гірського підняття, його абсолютної висоти, орієнтування хребтів і експозиції схилів. Виділення одиниць фізико-географічного районування різного рангу, що супроводжується складанням їх текстових характеристик, здійснюється як «зверху», так і «знизу», що є віддзеркаленням єдності процесів фізико-географічної дифе-ренціації і інтеграції. Шляхом аналізу провідних (зональних і азональних) чинників регіональної фізико-географічної ди-ференціації з використанням різноманітних картографічних матеріалів і літературних джерел намічається принципова схема послідовного розділення території «зверху донизу», тобто від вищих ступенів фізико-географічного районування до нижчих. Потім ця схема уточнюється і деталізується від «знизу доверху», тобто шляхом послідовної інтеграції прос-тих природних комплексів у складніші (урочищ – в ландша-фти, ландшафтів – у провінції і т. д.). Використання ландша-фтних карт дозволяє визначити розміщення природних ком-плексів різного рангу і співвідношення між ними. Будучи важливою основою для всебічного комплекс-ного обліку і оцінки природних умов і ресурсів, фізико-географічне районування використовується в різноманітних практичних цілях (сільському господарстві, інженерно-будівельних, транспортних, медичних, рекреаційних та ін.), а також при районних плануваннях. Практичне призначення того або іншого фізико-географічного районування визначає його детальність, а також цілеспрямованість характеристик окремих регіонів з акцентом на ті показники природного се-редовища, які важливі для вирішення даного завдання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття про класифікацію (загальні зауваження).» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
