В останні десятиліття у зв’язку з дослідженням еко-логічних наслідків взаємодії суспільства і природи (особливо після аварії на Чорнобильській АЕС) має місце екологізація географії і, зокрема, ландшафтознавства. В Україні з’являються праці, присвячені геоекологічному аналізу та оцінці різних територій. Це праці Давидчука В.С., Волоши-на І.М., Гриневецького В.Т., Гродзинського М.Д., Гуцуля-ка В.М., Малишевої Л.Л., Маринича О.М., Мельника А.В., Некоса В.Ю., Пащенка В.М., Руденка Л.Г., Черваньо-ва І.Г., Шищенко П.Г. та ін. Розробляються теорети-ко-методичні основи геоекологічних (ландшафтно-екологічних) досліджень, створюються схеми районуван-ня на ландшафтній основі та ін. Сформувалася самостій-на наука – ландшафтна екологія (М.Д. Гродзинський, 1994; В.М. Гуцуляк, 2002). Крім екологічного (головного) напрямку досліджень, зберігається зацікавленість питаннями функціонування, ди-наміки і розвитку ландшафтів, геохімії ландшафтів. Останніми роками також спостерігається повернення інтересу до дослідження просторової структури ландшаф-тів – ландшафтного різноманіття. Більш широкого застосу-вання набули комп’ютерні технології. Продовжуються до-слідження антропогенних ландшафтів України. Серед найближчих перспективних завдань ландшаф-тознавства можна назвати такі: -подальше розроблення теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень (застосування ландшафтознав-чої методології для просторового аналізу екологічних ситуа-цій); -створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи дослідження ландшафтного різноманіття та оцінки екологічного стану території; -розроблення детальної систематики ландшафтів за аналогією із систематикою рослинності і створення кадастру ландшафтів. (Сучасні ландшафти є об’єктами всіх природ-но-ресурсних кадастрів. Розроблення геоінформаційних кадастрових систем повинно провадитись на основі ланд-шафтознавчого підходу; власне ландшафт є тією територі-єю, де здійснюються земельні відносини, а не просто зем-ля); -подальший розвиток теорії і методології ландшаф-тознавства. Ландшафтознавство накопичило значний досвід прикладних досліджень у різних напрямах. Традиційні галузі прикладного ландшафтознавства – агропромислове, лісогосподарське, меліоративне – належать ще до початку XX ст. Останнім часом сфера прикладного ландшафтознав-ства розширилася за рахунок досліджень містобудівного, рекреаційного, інженерного і комплексного територіально-планувального профілю. Є всі передумови для створення наукових основ проектування культурних ландшафтів і для безпосередньої участі ландшафтознавства у самому проце-сі проектування. 1.7 Розвиток ландшафтознавства у зарубіжних країнах Серед західно-європейських вчених ідею геогра-фічного комплексу вперше висунув англійський гео-граф А. Гербертсон (1905 р.), який намітив природні регі-они суші, тобто природні комплекси. Термін «ландшафт» першим застосував німецький вчений Карл Ріхтер (1779-1859) для означення певних природних фо-рмацій. У Німеччині ландшафтознавство набуло певного роз-витку у 20-30-ті роки XX століття. Одним із перших теорети-ків цього наукового напрямку був німецький географ і манд-рівник З.Пасарге. Він дав характеристику ландшафтних зон Землі, які є великими ландшафтними одиницями, що скла-даються з ландшафтних областей і окремих ландшафтів, а також частин ландшафту – урочищ, фацій. Пасарге вважав, що твердо встановленими можуть бути лише дрібні внут-рішньоландшафтні одиниці, а їх групування в більші ландшафтні комплекси – справа суб’єктивна. (Це твер-дження викликало тоді критику з боку Л.С. Берга). І на сучасному етапі деякі німецькі вчені розуміють окреслення ландшафту як суб’єктивний процес. Цікавими є погляди німецького географа К. Троля, який розвивав екологію ландшафту. Він звернув увагу на функціональний аналіз ландшафтних комплексів, вивчення взаємодії між їх компонентами та балансу речовин. У 1974 р. у колишній Німецькій Демократичній Рес-публіці вийшла друком праця Е. Неєфа «Теоретичні основи ландшафтознавства», в якій ландшафт розглядається не тільки як природна, а й як природно-антропогенна система. Е. Неєф подав ідею трьох рівнів ландшафтної диференціа-ції: топологічний, хорологічний і геосферний. У Польщі ландшафтознавство набуло певного розви-тку під керівництвом професора Є. Кондрацького. Тут про-водилися й проводяться експедиційні дослідження, зробле-на класифікація ландшафтів країни і складена відповідна карта в масштабі 1:1000000. Розвивалися ландшафтні дослі-дження також у Чехословаччині, Болгарії, Румунії (вчення про пейзаж) та ін. Останнім часом американські та канадські вчені вияв-ляють певний інтерес до ландшафтознавства, вивчають і пе-рекладають наукові праці наших вчених, ландшафтні карти, особливо оціночні. Отже, ландшафтознавство поступово за-ймає належне місце в інших країнах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сучасний стан ландшафтознавства в Україні» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
