Загальна характеристика класичної політичної економії
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVII ст. та у Франції на початку ХVIIІ ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви-робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія. Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто-совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірнос-тей буржуазного суспільства. К. Маркс писав: «…під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, почи-наючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва» . Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить повер-хового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу вироб-ництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим са-мим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі полі-тичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й за-кони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис-теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про-тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ. Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній ра-дянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе. На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науко-вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі-зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга-рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за-хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби. Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на-зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами. Теза про вульгарний характер післярікардіанської політичної економії набула широкого розвитку в усій так званій марксистській літературі. Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо-шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскі-льки ці економічні теорії успішно використовувалися в економічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези ба-гатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість вико-ристання практичних рекомендацій західних економістів. У західній літературі існує інший підхід до оцінки класичної по-літичної економії, до визначення її хронологічних меж. Західні еко-номісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвит-ку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відно-сять також усю післярікардіанську політичну економію ХІХ ст. Ві-домий американський економіст Дж. К. Гелбрейт писав з цього приводу: «…Ідеї А. Сміта були розвинуті Давидом Рікардо, Тома-сом Мальтусом і особливо Джоном Стюартом Міллем і дістали на-зву класичної системи. В останній чверті ХІХ ст. австрійські, анг-лійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія»1.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальна характеристика класичної політичної економії» з дисципліни «Історія економічних вчень»
