У ситуації що склалася, голова Раднаркому РСФРР В.Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам. У березні 1921р. на Х з’їзді партії він домігся згоди на проведення нової економічної політики(непу). НЕП став компромісом, відступом від соціалізму з метою дати країні можливість оправитися від громадянської війни. Основне завдання непу зводилось до того, щоб заспокоїти селянство й забезпечити йому стимули до підвищення виробництва продуктів. Замість реквізицій зерна уряд обклав селянство помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна за будь-якими ринковими цінами. Бідні селяни взагалі не мали сплачувати податку. Уряд також відступив від політики створення колгоспів. На Україні більшість земель тепер перерозподілялася між бідними селянами. Щоб стимулювати інші сектори економіки, неп скасовував урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, знову віддавав в оренду власникам невеликі підприємства й навіть заохочував іноземні капіталовкладення. Проте Ленін пішов тільки на тимчасовий компроміс із капіталізмом і не збирався відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Тому уряд лишав за собою контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля. НЕП викликав певні зрушення й в інших сферах внутрішньої політики. Припинилися масові розстріли. Було проголошено амністію решткам повстанців і членам некомуністичних партій. Українській політичній еміграції гарантувалося вільне повернення в Україну. Однак політичні репресії, хоч і в менших масштабах, все ж тривали. Повернення правлячої партії обличчям до товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі, зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія - орендарі, маклери, комісіонери, торговці-оптовики, промисловці. Їх називали людьми непу, непманами. Перехід до непу прискорив відбудову господарства. Особливої уваги в 20-і роки надавалося налагодженню роботи Донбасу. Цей промисловий район України називали "всеросійською кочегаркою". Від його успішної роботи залежало подолання транспортної кризи, функціонування всіх галузей промисловості. Поступово становище з паливом почало поліпшуватися. Але на довоєнний рівень Донбас виходив повільно. Лише у 1928р. вугільна промисловість України вперше перевершила виробництво 1913р. Іншою важливою передумовою економічного відродження було налагодження електроенергетичного господарства. Це визнавалося пріоритетним завданням радянської влади. Виробництво електроенергії на кінець 1926р. перевищило довоєнний рівень. Розпочалося будівництво великих енергетичних об’єктів - Штерівської та Чугуєвської ДРЕС, Дніпровської гідроелектростанції. З подоланням великих труднощів була повязана відбудова металургійної промисловості України. Лише у 1926р. було відремонтовано і почали знову діяти Дніпропетровський, Єнакіївський, Костянтинівський та Макіївський металургійні заводи. Але довоєнний рівень по виплавці сталі і чавуну сягнув у 1926р. лише 60%. Особливо швидко відбудовувалась легка і харчова промисловість, де для налагодження виробництва не потрібно було значних затрат. У цих галузях були досить сильні позиції приватного капіталу, котрий активно сприяв насиченню ринку товарами широкого вжитку. НЕП на практиці засвідчив свою життєздатність. Ринок наповнювався продовольчими та промисловими товарами. Особливо важливе значення для долі України мала відбудова сільського господарства. Основний внесок у його відбудову зробило саме селянство, яке, одержавши землю, самовіданно працювало. Вже у 1923р. на внутрішньому ринку стало достатньо дешевого збіжжя, і його держава почала продавати на зовнішніх ринках. Удосконалювалась податкова система, посилюючи зацікавленість селянства в результатах своєї праці. У 1924/25рр. було здійснено перехід до грошового податку, найбільш зручного для селян. НЕП сприяв відродженню селянської підприємливості в сфері переробки сільськогосподарської продукції. Налагоджувалася робота млинів, крупорупок, маслобоєнь, сироварень, коптилень. У багатьох селах працювали майстерні кушнірського ремесла, переробки вовни, шевці шили одяг і взуття. Держава заохочувала різні форми кооперації селян. У 1925р. в Україні діяло понад 11 тис.виробничих сільськогосподарських кооперативів(машин-но-тракторних, молочарських, буряківничих,насінницьких та ін.), які охоплювали 1,5 млн.селянських господарств, або 30% загальної кількості. Що ж до колективних господарів - товариств спільного обробітку землі, артілей, комун - то вони, незважаючи на активну підтримку держави не прищепилися в селянстві й охоплювали лише 1,2% господарств, переважно бідняцьких. НЕП відкрив перед селянами можливість вибору форм господарювання, і вони вибрали індивідуальне господарство. У 1927р.обсяг валової продукції сільського господарства республіки перевищував рівень 1913р.. Відбудова сільського господарства України завершилася.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Перехід до нової економічної політики» з дисципліни «Новітня історія України»
