Таким чином, у 1925 р. КП(б)У залишилась єдиною політичною партією в республіці. До її фактичної політичної монополії додалася і формально-юридична. Співробітництво з іншими українськими політичними партіями було вимушено
239
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ шовиків. Політичного плюралізму після перемоги більшовиків у громадянській війні не могло й бути. Становище правлячої партії з усіма інститутами влади (уряд, армія, ВЧК — ГПУ, суд, преса, фінанси) давало більшовикам вирішальні переваги стосовно інших партій. Використовуючи політичний, ідеологічний, моральний тиск, репресії та терор, більшовики успішно виконали завдання з ліквідації своїх політичних супротивників. Багатопартійності не могло бути й з ідеологічної точки зору. Занадто різними були підходи до політичного, економічного та ідеологічного устроїв суспільства. По суті, існувало протистояння двох ідеологічних концепцій: диктатури партії і революційної демократії. Згідно з Конституціями 1919 і 1929 pp., вищим законодавчим органом УСРР проголошувався з'їзд рад робітничих, селянських, червоноармійських депутатів, який скликався до двох разів на рік. Між з'їздами законодавчу владу перебирав на себе Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВУЦВК). Виконавча влада належала Раді народних комісарів (РНК). На місцях діяли ради різних рівнів та їх виконавчі комітети. Поступово відбувалося посилення центральної влади за рахунок місцевих рад, помітнішу роль почали відігравати їх виконкоми. Провідна роль у політичній системі СРСР та Української СРР тоді належала комуністичній партії. Узявши під контроль ради, більшовики почали діяти спочатку як урядова (коли в радах ще були представники інших партій), а потім як державна партія. Оскільки основною метою більшовиків у державному будівництві, за Леніним, було зруйнування старої державної машини й створення власної, то постало завдання забезпечити цю машину власними кадрами. Висунення «своїх» на керівні посади пронизувало всю діяльність партійних комітетів. Унаслідок такої кадрової політики радянський апарат став тотожним партійному. За тодішнього дефіциту досвідчених управлінців більшовики часто використовували для заміщення важливих посад (як правило, радянських та господарських) вихідців з інших партій, які перейшли до їх рядів. Так, в українському уряді в 1923 р. було троє колишніх меншовиків. Комуністична партія протягом першої половини 20-х pp. еволюціонізувала за такими основними напрямами: — перетворення партії з революційної організації, ціллю якої було повалення старих політичних інститутів та зміна форм власності, на державну партію; — монополізація політичного становища через усунення інших партій; 240
Модуль 3. Новітня історія України — зосередження влади в руках вузького кола партійних керівників- Стосовно більшовицької партії цього періоду цілком підходить визначення «залізний закон олігархії», сформульоване німецьким істориком і соціологом Робертом Міхельсом (1876-1936). Згідно з ним усі організовані політичні партії, особливо масові, в яких ря-партійців відділяє від лідерів інтелектуальний і професійний рівень, мають тенденцію, якими б демократичними не були їх принципи, до формування закритої олігархії. Концентрація влади в руках небагатьох призводить до зловживання нею. Вожді, яких маси виштовхують на гребінь подій, стають їх володарями. З переходом більшовицької партії від завдань, пов'язаних з руйнуванням старого, до створення й управління новим, дисципліна, вміння підкорятись набули в ній особливого значення. Іншого змісту набуло й членство в партії, вихід чи виключення з якої означало й відсторонення від політичної діяльності. Згідно зі Статутом ВКП(б) основним організаційним принципом партії був демократичний централізм. Цей термін вказував на подвійний процес, за якого повноваження зростали від партійних осередків у містах, на заводах, у селах, через проміжні місцеві, обласні комітети до Центрального комітету, який був органом з'їзду. З їх використанням підтримувалася дисципліна зверху донизу, оскільки кожен партійний орган підпорядковувався вищому. Проте в дуалізмі (двоїстості) цього терміна приховувався й суперечливий процес —боротьба між демократією та централізмом, між потоком зростаючих від периферії до центру повноважень і дисципліною, яка нав'язувалася зверху й кваліфікувалася як дієвість виконання. Тенденція до централізації партії ставала домінуючою. Ототожнення понять «партія» й «держава» спричинило перенесення диктаторських методів управління державою на методи керівництва партією, яка стала державною. В умовах загальної диктатури жоден політичний інститут не може бути демократичним, тим більше партія, яка сама запроваджувала диктатуру в державі. Політика партії не залежала від голосів виборців, їх позицій, думок. Від імені партії диктатуру офіційно здійснював ЦК, а потім, з розширенням його складу, Політбюро ЦК. Створена більшовиками на початку 20-х pp. система влади була наскрізь олігархічною. Партія стала невід'ємною частиною тоталітарного режиму, яка своїм впливом охоплювала та контролювала все жит-тя суспільства. Здійснювалось це шляхом організації партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях. Влада
241
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ в країні належала партійному апаратові. На вершині цієї пірам;. ди перебував Сталін, який до 1929 р. позбувся всіх своїх супер. ників і став фактичним диктатором Радянського Союзу. Для утвердження диктату партії постійно збільшувалась кількість партійних організацій. Практика створення великої кількості парторганізацій висвітлила недоліки функціонування територіальних райкомів, які не змогли ефективно контролювати низові структури. Тому було створено нову ланку партійної піраміди — фабрично-заводські партійні комітети, які контролювали роботу дирекції. Без них не вирішувалося жодне питання життєдіяльності підприємства. Командно-адміністративна система не потребувала творчо й критично мислячих людей, що спричинило суттєві зміни в кадровій політиці. Остаточно були відкинуті гласність і демократизм у підборі та висуненні керівних працівників. Головними критеріями під час призначення на посаду стали відданість, дисциплінованість, здатність будь-якою ціною виконати вказівку вищої інстанції. Нові кадри пройшли сувору підготовку із засвоєння сталінських методів управління. У 30-ті pp. відчутнішим ставав дисонанс між об'єктивними вимогами економічного розвитку й здатністю політичного керівництва компетентно реагувати на них. Звідси хитання в економічній політиці й пов'язані з ними провали, які породжували в інтелектуально послабленому вищому ешелоні влади прагнення вирішувати все «простими» директивними методами. На передній план вийшли люди, здатні до адміністрування, «фельд-фебельства». Більшості з них не вистачало загальної підготовки: понад 70 % секретарів райкомів та міськвиконкомів, 40 % секретарів обкомів, крайкомів і ЦК компартій союзних республік наприкінці 30-х pp. мали лише початкову освіту. Природно, що вони потребували детальних інструкцій зверху. Ще нижчим був рівень загальної та політичної культури в основі цієї піраміди. Неграмотні в компартії становили 3 %. Майже п'ята частина всього населення країни теж залишалася неграмотною. Залишки старих ілюзій, традиційні патріархальні уявлення про форми керівництва, відсутність гласності й цілеспрямована дезінформація сприяли утвердженню тоталітаризму. З утвердженням командних методів керівництва партійні органи все більше зросталися з господарськими й радянськими-Відбувався перехід від функціонального до виробничо-галу зевого принципу побудови партійного апарату. Як і скрізь по країні, у ЦК КП(б)У, обкомах, міськкомах і райкомах Партії були створені промисловий, транспортний, сільськогосподарський, планово-фінансовий та інші відділи. За подібним 242
Модуль 3. Новітня історія України принципом було реорганізовано апарати радянських і господарських органів. Так, у середині 30-х pp. були створені умови для прямого управління через партапарат усіма сферами суспільного й господарського життя. Зміцнення командно-адміністративної системи вимагало від компартії інших якостей, ніж у роки непу. Замість певною мірою аморфної, що було спричинено перманентними внутріпартійними дискусіями, поставала дисциплінована, зорієнтована на неухильне виконання директив центру монолітна організація. Наприкінці 20-х pp. набагато жорсткішим став внутріпартійний режим, зникали залишки внутріпартійної демократії. Так, у 1928 р. ЦК партії припинив надсилання на місця стенограм пленумів ЦК, планів роботи Політбюро та Оргбюро; у 1929 р. перестав виходити інформаційний журнал «Известия» ЦК ВКЩ6); усе рідше скликали партійні з'їзди, конференції, пленуми ЦК (до 1925 р. з'їзди ВКП(б) відбувалися щорічно; після XIV з'їзду (1925) XV відбувся через 2 роки (1927), наступний XVI - через 3 (1930), XVII - через 4 (1934), XVIII - через 5 років (1939). У 1934 р. ЦКК — РСІ (Центральна контрольна комісія й Робітничо-селянська інспекція), які мали повноваження контролювати партійно-державні органи всіх рівнів; були реорганізовані в комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) і Комісію радянського контролю при Раднаркомі СРСР, тобто органи, підлеглі ЦК і Раднаркому. Набули розвитку практика кооптації в партійні комітети, голосування списком. Не припинялися «чистки» для регулювання чисельності партії. Чергова з них відбулася в 1933-1934 pp., а в 1935-1936 pp. — перевірка та обмін партійних документів. Ці заходи, крім очищення від компрометуючих елементів, мали на меті придушення місництва, будь-яких виявів опозиційності, інакомислення, забезпечення безумовної влади центру над периферією, а також зняття соціальної напруги шляхом покарання «стрілочників» — конкретних чи надуманих винуватців певних негативних явищ У суспільстві. Жорсткий політичний режим 30-х pp. з його періодичними перетрусами кадрів партократії («чистками») був генетично пов'язаний з моделлю індустріалізації, з командно-адміністративною системою управління економікою, за якої постійне оперативне керівництво виробництвом здійснюється з центру. У роботі партійних організацій усіх рівнів почали переважати командні методи, а господарські питання повністю поглинули внутріпартійні. Протоколи засідань партійних комітетів
243
Грєчєнко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
того часу схожі на адміністративні розпорядження про те, які площі відводити під посіви, як орати, боронувати, утримувати без бур'янів поля, берігати картоплю від шкідників, розподіляти квартири тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Установлення монополії комуністичної партії» з дисципліни «Історія України»
