Суто-політичний характер українського руху в Галичині в добу «Весни Народів» не сприяв особливому оживленню в культурній, головнож літературно-мистецькій ділянці. Література того року мала різкий пропагандивно-маніфестаційний характер. Так приміром за почином і працею коломийського пароха о. Івана Озаркевича, станула тоді на дошках аматорського театру в Коломиї «Наталка Полтавка» І. Котляревського (в перерібці затитулована: «Дівка на відданню» або «На милованє нема силованя»), та «Стецько» Шерепері (в перерібці: «Весілє» або «Над цигана Смагайла нема розумнішого»). Оті перерібки, виконані о. Озаркевичем вийшли в 1849 р. у Чернівцях латинкою. Характеристичним явищем для атмосфери того переломового року була ціла низка українських віршів, писаних, в агітаційних цілях, поляками. Особливо плодовитим у тій ділянці був Бальтазар Щуцкі, автор поеми про мазурську різню з 1846 р. п. з. «Гайдамаччина тарнівська» та Каспер Цєнглєвіч, позатим автор кількох брошур, призначених для повстанчої пропаганди серед українського селянства. З українців вдарив у той сам польонофільський тон Михайло Попель з Самбора, автор «Русина на празнику», що поширюваний у відписах, вперше появився друком у Франковому «Життю і Слові» з 1896 р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Літературне пожнивя 1848 року» з дисципліни «Велика історія України»
