Перший період характеризується розвитком промисло вості, значним збільшенням міського населення і капіталізації відносин у селі (починаючи з середини XIX ст.). І як результат — ускладнення соціальної струк тури суспільства, розшарування населення, зростання соціальної напруженості, поява в Росії зачатків промис лового капіталізму і найманої робочої сили. У цей час дослідження соціологічних проблем праці зароджувалося в різних галузях знань. При цьому вчені розрізнялися не тільки за напрямом і предметом науко вих пошуків (економісти, правознавці, історики та ін.), а й за відмінністю ідейних і політичних переконань. Спектр наукових пошуків окремих учених був дуже ши рокий: наприклад від етнографії та історії до соціології і філософії (M. M. Ковалевський) чи від хімії до економіки (Д. І. Менделєєв). Чималий внесок у соціологію праці зробили літератори й публіцисти М. М. Салтиков- Щедрін, Г. Успенський, Максим Горький, А. Енгельгард та ін. Тому головним для цього періоду було завдання синтезувати розпорошені знання суспільствознавчих дисциплін в одне ціле. Одним із перших узявся за його виконання представник суб'єктивної соціології
*Поняття «Росія» в цьому контексті охоплює Російську імперію в дореволюційний період і Радянський Союз. 14 Див.: Социология труда. С. 66—68.
ГЛАВА 2 ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ ПРАЦІ
В. В. Берві-Флеровський. На основі узагальнення статис тичного матеріалу та особистих спостережень, що стосу ються соціального й економічного становища робітників і селян у різних губерніях, він зробив аналіз поміщиць кого, фермерського, куркульського й селянсько-общин ного типів господарств із залученням як економічних, так і соціальних категорій — опису умов праці й побуту людей, їхнього способу й рівня життя. При цьому руйнівному впливові бюрократії і зростанню капіталізму протиставляється деяка «соціальна організація народу», під якою малася на увазі насамперед земельна громада. Він не погоджувався з тими, хто бачив у колективній праці історично вичерпану, малоефективну форму робо ти. Правильно відзначаючи сильні сторони артільної праці — самоврядування, взаємодопомога і соціальний контроль, він, проте, підмінює аналіз загальноеко номічної ситуації моральними деклараціями. Серед російських економістів-статистиків значний внесок у розвиток соціології праці здійснили О. О. Чуп- ров, О. А. Кауфман і Ю. Е. Янсон. Так, О. О. Чупров вирізняв «соціальну техніку» як систему прийомів пла номірного використання робочої сили в суспільному ви робництві та методів раціональної організації праці з ме тою досягнення максимальної ефективності. Завдяки працям Ю. Е. Янсона були досліджені тен денції зміни в співвідношенні темпів розвитку селянсько го, куркульського і дворянського землеволодіння, спри чинені реформою 1861 р. В емпіричному дослідженні робітничого класу, що зароджувався, виокремилися деякі тематичні напрями: робітники поза виробництвом; де мографічний склад, чисельність, структура родини; жит лові умови, освіта; участь у просвітницьких товариствах, політичних партіях, духовні запити робітників і членів їхніх родин. Згодом широко почало досліджуватися ста новище робітника на виробництві: зміст та умови праці, професійна і внутрішньокласова диференціація, про фесійні захворювання, гігієна, а також організація праці. Ці дослідження служили емпіричною базою для розвитку теорії класів, появи в ній різних течій. Так, «розподільна» теорія (М. І. Туган-Барановський, Ю. Делевський, В. Чернов) у якості класоутворюючих оз-
63 5. Соціологія праці в Росії
нак орієнтувалася на види й розміри доходів. «Марксист ська» (Г. В. Плеханов, В. І. Ленін) — виділяла в якості головного відношення до засобів виробництва. «Ор ганізаційна» (О. О. Богданов, В. Шулятиков) — роль в організації виробництва. «Стратифікаційна» (П. О. Со- рокін, К. Тахтарєв) — статусні ознаки: основні — про фесійні, майнові і правові, а також побічні — подібність смаків, переконань і способу життя. Праці цих та інших авторів сприяли синтезуванню розрізнених соціологічних знань про працю до початку XX ст. Другий період розвитку соціології праці припадає на час проведення в Росії двох великих експериментів — воєнного комунізму і нової економічної політики. Цим зумовлювався і зміст основного завдання у сфері соціології праці. В теоретичному плані воно полягало у виробленні нової концепції суспільної праці на основі перебудови всього господарського життя. У практичному плані постало питання, як організувати ефективну ви робничу працю за цих умов. У вирішенні теоретичних проблем праці зіткнулися різні погляди. Деяким із них був притаманний техніцизм. Так, М. І. Бухарін заперечу вав дію об'єктивних законів, оскільки соціалізм на відміну від капіталізму, що розвивається стихійно, мав будуватися нібито свідомо, за планом. Згодом його пог ляди істотно змінилися, стали більш гнучкими й ре альніше відбивали дійсність. З новою економічною полі тикою М. І. Бухарін пов'язував використання в народно му господарстві економічних методів управління, висту пав проти проведення індустріалізації за рахунок погра бування народу. Елементи механістичного підходу характеризували погляди О. О. Богданова, що знайшли своє відображен ня в його «загальній організаційній науці» — тектології. Він досить жорстко пов'язував свідомість людей з їхніми професійними обов'язками. Наявність таких «метафізич них», на його думку, понять, як «буття» і «свідомість», «дух» і «матерія», пояснюється поділом праці на фізичну й розумову. Утопічні елементи його системи пов'язані з Універсалізацією принципу «науково-організаційної праці». При цьому недооцінювалась повнота проявів
64
ГЛАВА 2 ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ ПРАЦІ
людського життя, що особливо позначилося на деяких сторонах концепції «пролетарської культури». Спогля дальній традиції філософії, починаючи з грецької, він протиставив тектологію — загальну природничу науку про способи вирішення безпосередніх життєво-практич них завдань техніки, господарства й побуту. Вирішення прикладних завдань цього періоду вимага ло відповіді на ряд практичних питань: • як забезпечити оплату за працею, тобто за її кількістю і якістю; • як задовольнити розумні потреби й нівелювати «не розумні»; • у яких одиницях вимірювати затрати праці, тобто забезпечити її облік і контроль. За такими, здавало ся б, частковими проблемами поставало головне пи тання — про характер виробничих відносин у нових умовах, про новий погляд на людину і її потреби. Одним із провідних напрямів соціологічних досліджень факторів трудової поведінки працівників ста ло вивчення наукової організації праці (НОП) на макро- і мікрорівні. Відомим дослідником НОП на макрорівні (народногосподарському) був О. К. Гастєв. Основним у його теорії було твердження про те, що ніяка техніка чи машина не допоможуть, якщо не з'явиться, не виховаєть ся новий тип працівника. Зрозуміла тому та величезна увага, яку він приділяв розвитку трудової культури в най- ширшому розумінні цього слова. Вона перетворювалася в найважливіший чинник організації праці. Відмінною ри сою його розробок була установка на їх практичне впро вадження. З цією метою був проаналізований і методич но відпрацьований складний механізм упровадження но вих форм організації та управління працею. На мікросоціологічному рівні (окремого працівника і трудового колективу) значна роль належить дослідженням С. Г. Струмиліна. Він активно брав участь у дослідженні актуальних проблем соціології праці: стимулювання і мо тивації праці, оптимального співвідношення між працею і відпочинком (раціональної тривалості робочого дня), про фесійної підготовки, умов побуту й відпочинку працівників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціологія праці в Росії» з дисципліни «Соціологія праці»
