Пропонування грошей. Створення грошей банківською системою
Пропонування грошей представляє собою процес формування у національній економіці грошової маси – кількості грошей, яка є в країні на певний момент часу. Форма організації грошового обігу, яка історично і законодавчо склалася в країні, утворює грошово-кредитну систему. В основі сучасної грошово-кредитної системи лежать паперові та кредитні гроші. Функцію грошової емісії – випуску грошей – виконує центральний банк країни, який виступає головним суб’єктом пропонування грошей. Він створює грошову базу. Грошова база – це гроші високої ефективності . Вона складається із суми готівки, випущеної в обіг поза банками , і сукупних резервів комерційних банків : . Грошова база є лише частиною пропонування грошей або грошової маси. Грошова маса – це сукупність загальноприйнятих засобів платежу в економіці країни, які відповідають грошовому агрегату – сумі готівки поза банківською системою і трансакційних банківських депозитів: . (12.9) Загальний обсяг пропонування грошей формується поведінкою і взаємодією трьох макроекономічних суб’єктів: політикою центрального банку; діяльністю комерційного банківського сектора; діяльністю небанківського сектора (домогосподарств, корпорацій та уряду). Суб’єктами грошово-кредитної системи крім центрального банку виступають комерційні банки і небанківські фінансові та кредитні посередники (фінансові, страхові, інвестиційні компанії, спеціальні позабюджетні та взаємні фонди). З усіх посередників, котрі стоять між кредиторами і позичальниками, лише комерційні банки можуть прямо впливати на пропонування грошей. Комерційні банки – це фінансові інститути, які спрямовують фінансові ресурси від заощадників до інвесторів, а також виконують платіжно-розрахункові операції для своїх клієнтів та інших банків. Серед активів комерційних банків, котрі відображають напрямки використання банківських коштів, важливу роль у створенні грошей відіграють резерви, позики та цінні папери уряду. Теоретично резерви – це сума грошових засобів, що зберігається на банківських рахунках і не повинна видаватися як кредити. Практично частина резервів видається і є банківським кредитним потенціалом. Сукупний обсяг резервів комерційних банків складається з суми обов’язкових та надлишкових резервів: . Обов’язкові резерви – це обов’язковий мінімум коштів, який комерційні банки в законодавчому порядку повинні відраховувати від кожного депозиту і зберігати в центральному банку в формі депозитів на безпроцентній основі. Надлишкові резерви – це сума, на яку сукупні резерви перевищують обов’язкові. Це касові залишки комерційних банків, які вони можуть надавати позичальникам у кредит. Величину надлишкових резервів банки регулюють самостійно, виходячи з необхідності підтримувати надійний рівень ліквідності. Надлишкові резерви утворюють позиковий потенціал комерційного банку. Вони визначають максимальний обсяг позик, котрі банк може видати за наявних депозитів та існуючої норми резервування. Саме в межах своїх надлишкових резервів комерційний банк може створювати гроші. Загальна норма резервування визначається як відношення сукупного обсягу резервів до депозитів : . Норма резервування у банківській системі є функцією чотирьох основних змінних: рівня резервних вимог або норми обов’язкових резервів , ринкової ставки проценту , яка представляє собою альтернативні витрати зберігання резервів, облікової (дисконтної) ставки центрального банку , ставки проценту за позики в інших банках : . Для аналітичних цілей у макроекономіці, зокрема при розгляді процесу створення грошей банківською системою, як правило, оперують лише нормою обов’язкових резервів, тобто приймають, що загальна норма резервування дорівнює нормі обов’язкового резервування. Норма обов’язкового резервування , тобто частка депозитів, котрі надійшли у банківську систему і були залишені як резерви, що зберігаються у центральному банку, визначається як відношення обов’язкових резервів до депозитів : . Позики є другою складовою активів банку. Різниця між процентами, одержаними за надані позики, і процентами, виплачуваними на залучені депозити, представляє собою прибуток банку. Деяка частина грошових ресурсів комерційного банку використовується для купівлі цінних паперів. Найбільш привабливими є державні цінні папери як менш ризикові, хоча й менш прибуткові активи. На боці пасивів у балансі банку відображаються джерела банківських коштів. Головним джерелом є депозити – кошти або цінні папери, віддані на зберігання банкам або іншим фінансово-кредитним установам. Коли будь-який економічний суб’єкт вносить нові кошти на депозитний рахунок, депозити даного банку і водночас всієї банківської системи збільшуються. Надання банком позик також збільшує депозити всієї банківської системи, оскільки безготівковий кредит зараховується на інший рахунок як новий депозит. Відтак операції банків можуть створювати нові гроші, при цьому виникає мультиплікативний ефект. Коли у банківській системі існує часткове резервування, виникає емісія платіжних засобів в межах системи комерційних банків або кредитна мультиплікація. Якщо процес мультиплікації грошей є результатом взаємодії двох суб’єктів – центрального і комерційних банків, то обсяг пропонування грошей представляє собою нескінченну геометричну прогресію від суми початкового депозиту : або . Коефіцієнт-множник називають простим банківським мультиплікатором або мультиплікатором резервів: . (12.10)
Комерційні банки не можуть створювати грошей більше, ніж на величину, яку зумовлює мультиплікатор. Він визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, котрі створюються одиницею надлишкових резервів за заданої норми обов’язкового резервування: Якщо, центральний банк випускає в обіг готівку (продає облігації населенню), то додаткова емісія змінює грошову базу і мультиплікативно розширює грошову масу: або . Відтак мультиплікатор резервів може бути представлений рівнянням: Якщо процес мультиплікації грошей є результатом взаємодії трьох основних суб’єктів – центрального банку, комерційних банків і населення, то формула мультиплікатора повинна враховувати схильність населення до ліквідності – його уподобання відносно готівки і депозитів як форм активів. Частка готівки, яку населення бажає тримати на руках, по відношенню до депозитів називається коефіцієнтом депонування грошей або коефіцієнтом переваг ліквідності: . Грошовий мультиплікатор, який залежить від коефіцієнта депонування і норми резервування, має вигляд: або .(12.11) Грошове пропонування є прямо пропорційним грошовій базі та обернено пропорційним нормі резервування і коефіцієнту депонування: . (12.12) Якщо комерційний банк вважатиме норму обов’язкових резервів недостатньою для підтримки бажаного рівня ліквідності і крім обов’язкових резервів вирішить додатково зарезервувати за нормою і не видавати в кредит частину надлишкових резервів, формула грошового мультиплікатора ускладнюється: . (12.13) Функцію пропонування грошей можна представити у вигляді: . (12.14) Узагальнена функція пропонування грошей має вигляд: , (12.15)
тобто грошове пропонування визначається трьома основними змінними – величиною грошової бази, нормою обов’язкового резервування та рівнем ставки проценту. При заданій грошовій базі та незмінній нормі резервних вимог пропонування грошей прямо залежить від процентної ставки, яка виступає ендогенним чинником, тому крива пропонування грошей графічно є прямою висхідною. Грошова база і норма обов’язкових резервів відносно функції грошового пропонування також виступають як ендогенні чинники. Проте як змінні, які залежать від політики центрального банку, вони можуть виступати екзогенними чинниками, які призводить до зміщення кривої пропонування грошей. Графічний вигляд кривої грошового пропонування (рис. 12.5) також залежить від тактичних цілей, які на певний період ставить центральний банк. Якщо метою є підтримка певної статичної кількості грошей незалежно від рівня процентної ставки, то крива матиме вигляд вертикальної лінії. Якщо метою є стабілізація процентної ставки, то крива пропонування прийме вигляд горизонтальної лінії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Пропонування грошей. Створення грошей банківською системою» з дисципліни «Економічна теорія»
