Основні макроекономічні тотожності та базові моделі макроекономічної рівноваги
Аналіз моделей кругопотоку доходів і видатків дозволяє зробити узагальнені висновки щодо умов рівноваги економічної системи. Ці умови описуються рівняннями, які отримали назву макроекономічних тотожностей. Позначивши ВВП символом , можемо описати його структуру кількома рівняннями. У закритій приватній економіці без фінансових ринків весь доход витрачається на споживання, тому ВВП і використовуваний доход співпадають із споживчими видатками: . Умовою рівноваги є: . У закритій приватній економіці з фінансовим ринком, де домогосподарства і фірми використовують свої доходи на споживання, інвестиції і заощадження, умова рівноваги приймає вигляд:
Рівність представляє собою основну макроекономічну тотожність, яка забезпечує рівновагу закритої економічної системи без втручання держави. У закритій економіці з втручанням держави ВВП може бути представлений двома розчленуваннями – за видатками: та за використанням зароблених доходів: . Об’єднавши обидва розчленування, отримаємо ще одну умову рівноваги: (8.14) в якій виступають як „ін’єкції“, що доповнюють споживання, а – як „вилучення“ з потоку споживчих видатків. У відкритій економіці з втручанням держави ВВП за видатками представляє рівняння: Об’єднавши два попередні рівняння, отримаємо аналітичну тотожність, яка дає умову рівноваги для відкритої економіки:
або (8.15) Ліва частина рівняння представляє собою суму „вилучень”, а права – суму „ін’єкцій”. Рівняння показує, що для досягнення рівноваги в економічній системі сума „вилучень” повинна бути рівною сумі „ін’єкцій”. Це дуже важливий зв’язок, але відмітимо, що рівними повинні бути лише сумарні показники, а не окремі їх пари, тобто: Отже, реальні та грошові кругопотоки у відкритій економіці здійснюються без перешкод, коли виконуються тотожності: , тобто сукупні видатки всіх суб’єктів економіки дорівнюють сукупному обсягу виробництва, а сума вилучень з потоку „доходи – видатки“ дорівнює сумі ін’єкцій: . Рівновагу економічної системи та взаємозв’язки між основними макроекономічними змінними, а також вплив на стан економіки різних видів та інструментів економічної політики держави дозволяють проаналізувати і проілюструвати наочно макроекономічні моделі. Незважаючи на численні і неминучі спрощення формалізованого описання складних економічних процесів, моделі сприяють їх кращому розумінню. Базовими макроекономічними моделями є модель „видатки – випуск“ та модель „сукупний попит – сукупне пропонування “ (символ означає агрегований показник). Оскільки макроекономіка, як і мікроекономіка, вивчає поведінку економічних суб’єктів в умовах ринку, то означені моделі в першу чергу є графічним представленням національного ринку. Ближчою до мікроекономічних моделей є модель , тому почнемо розгляд з неї. Модель відноситься до неокласичних моделей, які описують циклічні коливання у короткостроковому періоді та досягнення рівноваги на національному ринку у довгостроковому періоді. Вона є базовою графічною моделлю для аналізу рівня цін, динаміки загального обсягу випуску, впливу різних видів економічної політики. Як і в мікроекономіці, криві сукупного попиту і сукупного пропонування відображають множину співвідношень цін і обсягів товарів і послуг. Але хоча візуально модель нагадує мікроекономічний графік ринкової рівноваги, її побудова має важливі відміни. Змінна на вертикальній осі, яка в мікроекономіці позначала ціну, тепер означає рівень цін. На горизонтальній осі відкладається реальний обсяг національного виробництва (ВВП), який в макроекономіці прийнято позначати символом . Сукупний попит у відкритій економіці – це кількість вітчизняних товарів і послуг, які запланували купити вітчизняні і зарубіжні покупці: домогосподарства , інвестори , уряд та іноземці (враховуємо чистий експорт ). Сукупний попит можна виразити формулою: . Щоб визначити конкретний рівень сукупного попиту, потрібно детально проаналізувати поведінку кожного ринкового макроекономічного суб’єкта, його реакцію на численні внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні) чинники. Детально це буде висвітлено у наступній темі. Тут зазначимо, що основним ендогенним чинником сукупного попиту є рівень цін. Коливання рівня цін обернено впливає на обсяги сукупного попиту через виникнення трьох ефектів: ефекту реальних грошових залишків, ефекту процентної ставки та ефекту обмінного курсу. Ефект реальних грошових залишків відноситься до споживчого попиту домогосподарств . Коли рівень цін зростає, купівельна спроможність споживачів за того ж національного рівня доходів падає, споживачі стають реально біднішими і купують менше. Ефект процентної ставки виникає тому, що підвищення цін зазвичай викликає зростання ставки банківського проценту, фірми беруть менше кредитів на закупівлю сировини, устаткування для процесу виробництва, таким чином при зростанні цін інвестиційний попит зменшується. Урядові закупівлі за зростання рівня цін зменшуються в тій частині, яка закладена в державний бюджет в грошовому виразі. Реакція іноземців на коливання рівня цін складна. За незмінного обмінного курсу валют зростання цін робить експортні товари дорожчими для іноземців, чистий експорт зменшується. Якщо ж обмінний курс національної валюти падає, експорт зростає. Цей обернений зв’язок називають ефектом обмінного курсу. Спільна дія всіх трьох ефектів при коливанні цін відображає обернений зв’язок між рівнем цін та обсягом попиту і пояснює від’ємний нахил кривої . Як показує рис. 8.3, з підвищенням рівня цін обсяг попиту скорочується , точка рухається вздовж кривої . Однак чутливість макроекономічних суб’єктів до зміни рівня цін не дуже значна. Домогосподарства можуть жити в борг, підтримуючи деякий традиційний рівень споживання. Інвестиційний попит коливається більше, але реальні інвестиції плануються на перспективу, тому фірми слабо реагують на зміну цін, тим більше, що коли ціни зростають на товарному ринку, фірми не стають біднішими. Експортні продажі більше залежать від кон’юнктури всередині іноземної країни. Сучасні прихильники Дж. М. Кейнса вважають, що сукупний попит нееластичний за ціною, , тому зображають криву або дуже стрімкою, або навіть вертикальною лінією (абсолютно нееластичний попит). Випадок абсолютно нееластичного попиту проявляється під час кризи, коли обсяг попиту спадає до дуже низького рівня, а потім вже не реагує на зниження цін. Через це економічна система не може довгий час вийти з депресії. Екзогенні чинники, не пов’язані зі зміною цін, змінюють всю множину співвідношень між цінами і обсягами. За стабільного рівня цін обсяг попиту може збільшитись або зменшитись під дією позаринкових сил, таких як очікування зміни кон’юнктури в майбутньому, демографічні зміни, зміни урядової політики, ступінь заборгованості населення тощо. Так, очікування можуть породити песимістичні або оптимістичні настрої в суспільстві, відповідно, – за інших незмінних умов, – сукупний попит може падати або зростати. Дія екзогенних чинників графічно відображається переміщенням ліворуч або праворуч кривої сукупного попиту , . Сукупне пропонування – це сумарний реальний обсяг випуску продукції та надання послуг в економіці, вибраний фірмами і домогосподарствами в умовах існуючої структури цін і заробітної плати. Сукупне пропонування представляє собою реальний ВВП. На практиці прийняття рішень про обсяги пропонування є дуже складним. Виробники повинні враховувати не лише ціни готової продукції і їх коливання в перспективі, але і динаміку цін на ринку ресурсів, в тому числі рівень зарплати. Теоретично обсяги сукупного пропонування визначають за допомогою виробничої функції виду: , (8.16) де – сума суспільного капіталу; – праця (кількість зайнятих); – технологічний рівень, який визначає обсяг випуску за даного обсягу праці і капіталу. Обсяг випуску в кожен період визначається продуктивність праці і кількістю зайнятих у виробництві найманих робітників, оскільки припускають, що величина капіталу фіксована за даної технології. Детальний аналіз проблеми подається у темі 11. Довгий час тривала дискусія – як залежить обсяг виробництва пропонування від рівня цін. Класики виходили з того, що існує повна зайнятість трудових ресурсів. Зміна рівня цін означає, що змінюються одночасно не тільки ціни на товари, але й зарплата (як ціна робочої сили) і процентна ставка (як ціна грошей). Тому реальні показники лишаються незмінними. Фірми мають стабільну кількість робітників зі стабільною продуктивністю праці, тому обсяги пропонування продукції будуть завжди однакові, незважаючи на коливання цін. Відповідно графічно крива пропонування має вигляд вертикальної лінії (відрізок 3 на рис. 8.4), показуючи потенційний обсяг ВВП (за повної зайнятості). Під дією екзогенних чинників (зміни технології чи зростання капіталу) вертикальна крива пропонування переміщується ліворуч або праворуч. Дж. М. Кейнс і його послідовники вважали, що в нових умовах ХХ ст., коли в економіці виникли монополії і профспілки, які борються за високу зарплату, коливаються не номінальні показники, а реальні. Номінальна зарплата фіксується в трудових договорах на тривалий період, а ціни змінюються, тому реальна зарплата коливається. В умовах зростання цін на товари і послуги і стабільної грошової зарплати реально робоча сила стає дешевшою (бо гроші знецінюються), фірмам вигідно наймати більше робітників, вони розширюють виробництво. І навпаки, зниження цін у випадку, коли наступає перевиробництво, змушує фірми зменшувати обсяги, звільняти робітників, тому крива має висхідний характер (відрізок 2 на рис. 8.4). У крайньому особливому випадку, коли виникає депресія, виробництво знаходиться на найнижчому рівні, низька зарплата і низькі ціни, фірми пристосовують обсяги виробництва лише до низького обсягу попиту. Коли деяка зовнішня сила (як правило, реалізація державних антикризових програм) збільшить обсяги сукупного попиту, то фірми не будуть підвищувати ціни. Вони розширять виробництво з тими ж витратами виробництва, адже безробітні згодні будуть працювати за існуючу найнижчу зарплату, а власники сировини також продадуть її за низькою ціною. В такій ситуації крива пропонування має вигляд горизонтальної лінії (відрізок 1 на рис. 8.4). Ціни почнуть підніматись, коли попит досягне ефективного рівня або почне стрімко зростати, обганяючи можливості виробництва при виході з депресії. В результаті широкої дискусії вчені прийшли до висновку, що крива сукупного пропонування має 3 відрізки: кейнсіанський горизонтальний (1), кейнсіанський висхідний (2), класичний (3). Перші два відрізки відображають стан короткострокового пропонування, а третій – довгостроковий період, коли економіка перебуває на границі виробничих можливостей. Особливістю графічної моделі є також те, що графік завжди доповнюється вертикальною лінією (жирний пунктир на рис. 8.5). Вона позначає потенційний ВВП – величину реального обсягу національного виробництва в умовах повної зайнятості ресурсів, тобто коли економіка країни перебуває в оптимальному стані на межі виробничих можливостей. Стан рівноваги в економіці відповідає перетину кривих сукупного попиту і сукупного пропонування , тобто або (для відкритої змішаної економіки) . У стані рівноваги за потенційного обсягу виробництва , якому відповідає точка , рівень цін приймається за одиницю . У ситуації надзайнятості ресурсів рівень цін зростає , тобто існує інфляція, а в ситуації недовиробництва , коли існує безробіття, рівень цін падає . За допомогою моделі можна проілюструвати чимало реальних ситуацій, які можуть виникнути в економіці під впливом змін економічної політики, міжнародної обстановки, тощо. Припустимо, що в економіці склався стан надзайнятості , який супроводжується інфляцією, спричиненою зростанням сукупного попиту . Якщо уряд намагатиметься приборкати інфляцію і вплив застосованих інструментів монетарної чи фіскальної політики призведе до зменшення сукупного попиту (від до , то наслідком може стати не лише зниження рівня цін, але й економічний спад. Нова рівновага встановлюється на обсязі виробництва , меншому за потенційний . Спад виробництва означає, що в країні з’явилось безробіття. Модель „видатки – випуск“ відноситься до кейнсіанських моделей, які також ілюструють досягнення рівноваги та циклічні коливання на національному ринку, але за іншого способу представлення (рис. 8.6). Модель ілюструє зв’язок між випуском реального ВВП (сукупним доходом) і сукупними видатками макроекономічних суб’єктів на придбання вироблених товарів і послуг. Оскільки початково модель призначалася для аналізу класичної депресії, яка супроводжувалася зниженням рівня цін і подальшою їх відносною стабільністю, то основним припущенням моделі є припущення незмінності загального рівня цін у короткостроковому періоді через його нечутливість до змін сукупного попиту. На горизонтальній осі у цій моделі так само відкладається реальний обсяг національного виробництва (реальний випуск), який представляє сукупне пропонування . На вертикальній осі відкладаються сукупні видатки суб’єктів економіки на придбання цього обсягу виробництва . У відкритій змішаній економіці сукупні видатки складаються з видатків домогосподарств, фірм, уряду та закордону і являють собою інший вираз сукупного попиту. У цій моделі важливу роль відіграє „лінія 450“ – вона відображає ситуації, коли в системі „видатки – випуск“ (або „видатки – доходи“) існує рівновага. Кожна точка „лінії 450“показує, що отримані в процесі виробництва доходи повністю використані на купівлю вироблених благ . Це означає, що сукупний попит досягнув ефективного рівня, за якого в країні весь реальний ВВП реалізований і створені умови для подальшого безперервного відтворення виробництва. Найоптимальніша ситуація виникає, коли рівновага встановлюється за повної зайнятості всіх факторів виробництва (на границі виробничих можливостей), на рис. 8.6 їй відповідає точка на обсязі . Реальний сукупний попит на вироблений ВВП може бути меншим або більшим від одержаного сукупного доходу. У графічній моделі він відображається прямою , яка в залежності від схильності макроекономічних суб’єктів витрачати (чи заощаджувати) більшу чи меншу частину одержаного доходу може бути менш або більш стрімкою. Проте вона завжди є більш похилою, ніж лінія 450, оскільки попит розширюється не пропорційно до збільшення доходу (ВВП). В залежності від рівня сукупних видатків рівновага в економічній системі може встановлюватись за несприятливих умов недовиробництва (рецесії) – як у точці , або надвиробництва (інфляційного буму) – як у точці . У макроекономіці використовують багато інших, більш складних моделей, які враховують впливи численних як внутрішніх, так і зовнішніх змінних. На основі кейнсіанських моделей була розроблена модель , яка відображає загальну рівновагу на товарному і грошовому ринках, також модель Манделла-Флемінга, яка поєднує рівновагу на товарному і грошовому ринках та ринку капіталу у відкритій економіці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні макроекономічні тотожності та базові моделі макроекономічної рівноваги» з дисципліни «Економічна теорія»
