Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал, організація або підприємливість, час та технологія – розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Основними факторами виробництва у мікроекономіці вважають працю і капітал. В аналізі виробництва застосовують кілька припущень: припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе; припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції; припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов’язана проблема вибору технології для кожної фірми. Згідно з теорією факторів виробництва Ж.Б.Сея, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору приписують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожного фактора, – відповідно до його продуктивності, – одержують свою частку доходу у вигляді заробітної плати, прибутку або ренти. Зауважимо, що в теорії Ж.Б.Сея відкидається політико-економічна сутність категорій „капітал” (засіб експлуатації найманої праці) і „праця” (особливий товар, здатний створювати вартість більшу, ніж його власна). Тут акцентується увага лише на суто виробничій функції цих ресурсів та їх властивості приносити доход власникам. Тому в аналізі виробництва вживаються поняття „фізичний капітал” (машини, устаткування, будівлі, матеріальні запаси) і „людський капітал” (набуті знання і навички та природні здібності). Таким чином вирівнюється роль цих факторів у примноженні доходу суспільства, в той час як за класичною політекономією зростання вартості (і багатства) відбувається лише завдяки уречевленій в товарі живій праці робітника. Наприкінці ХІХ ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва (так званий закон спадної віддачі). А. Маршалл обмежив дію цього закону фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва: миттєвий, короткостроковий і довгостроковий. У миттєвому періоді ніяких змін у виробництві не відбувається. У короткостроковому періоді деякі ресурси є змінними, інші фіксовані, а в довгостроковому – всі ресурси змінні. Закон спадної віддачі діє лише у короткостроковому періоді. Поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. 3 точки зору фірми короткостроковий період – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо, але продуктивність їх спадає. З точки зору галузі короткостроковий період – це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється. Довгостроковий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі виробничих потужностей і технології. За рахунок нової технології продуктивність зростає, тобто діє закон зростаючої продуктивності. З точки зору галузі – це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним. Фірма може виробляти одну й ту саму кількість продукції за певний час різними способами, тобто застосовуючи різні технології: або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності. Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів. Узагальнену інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона математично відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва. На мікро- рівні існують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фірма має свою виробничу функцію, яка відображає продуктивність ресурсів даної фірми за обраною технологією. Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Загальний аналітичний вираз виробничої функції: (6.1) де – різновиди факторів виробництва. Для довгострокового періоду виробнича функція конкретизується у наступному вигляді: для короткострокового – де – кількість капіталу, – кількість праці (робітників), Найбільш відомим варіантом виробничої функції є виробнича функція Кобба-Дугласа: (6.2) де – коефіцієнт пропорційності або масштабності, який показує, на скільки змінився б обсяг випуску, якби використовувалось по одиниці кожного фактора виробництва; – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%. Економічно ефективним є спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкових цін різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один з них виявляється економічно ефективним, – той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорія виробництва. Поняття виробничої функції» з дисципліни «Економічна теорія»
