ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Банківські операції

Способи захисту від кредитного ризику
Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основ-ного боргу і процентів по ньому, належних кредитору. Інакше кажу-чи, під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точні-ше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фі-нансових операцій.
Для кожної кредитної операції характерні свої специфічні при-чини та фактори, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ри-зик може виникати через погіршення фінансового стану позичаль-ника, відсутність необхідних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, що приймає рішен-ня про кредитування, та інші обставини.
Найбільш загальні способи страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулю-вання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень, нормативів (напри-клад, нормативу максимального розміру ризику на одного позича-льника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності коригуючих дій.
Суттєву роль при цьому відіграє наявність у банку відповідної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персона-лу, а також проведення постійних робіт з прогнозування економіч-ної кон’юнктури. Однак здійснення подібних робіт потребує знач-них витрат і доступне лише досить великим банкам.
Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюєть-ся за допомогою:
• лімітування кредитів;
• диверсифікації портфеля позичок банку;
• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;
• страхування кредитних операцій;
• достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;
• аналізу кредитоспроможності, тобто можливості позичальника погасити кредит.
I спосіб — встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У де-яких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламен-тує заборгованість за кредитом на певну дату.
Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, за-звичай, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредит-них ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, ко-ли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієн-том припиняються.
У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується бан-ком кожний раз індивідуально.
II спосіб — диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб’єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлю-
ються НБУ.
Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскі-льки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно мен-ша, ніж кількох.
III cпосіб — оперативність при стягненні боргу — передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.
IV спосіб — страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.
V спосіб — забезпеченість кредиту. У практиці роботи україн-ських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов’язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непо-гашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.
У банківській практиці західних країн з розвиненою ринковою економікою найбільш популярними є такі носії забезпечення креди-тів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка конт-рактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, державні доку-менти, рухоме і нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали.
Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зок-рема, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внес-ки, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підпри-ємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на поста-чання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських госпо-дарств — урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).
Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпе-чення повернення банківського кредиту. Оформляється вона дого-вором про заставу, що підписують обидві сторони. Цей договір під-тверджує право кредитора при невиконанні платіжного зобов’язання позичальником отримати переважне задоволення претензій з варто-сті заставного майна.
Позички, що видаються під заставу майна клієнта або його майнових прав, називаються ломбардними.
Предметом застави можуть виступати речі, інше майно та май-нові права. У той же час це майно для віднесення його до об’єкта за-стави повинно відповідати двом критеріям: відповідність і достат-ність. Вказані критерії знаходять різноманітне вираження по відношенню до різних видів майна.
Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поді-ляються на такі групи:
1. Застава майна клієнта:
• товарно-матеріальних цінностей (сировина, матеріали, напів-фабрикати, товари і готова продукція, валютні цінності (готівкова валюта), золоті вироби, прикраси, предмети мистецтва, антикваріат тощо);
• цінних паперів, включаючи векселі;
• депозитів, що знаходяться в тому ж банку;
• іпотека (застава нерухомості).
2. Застава майнових прав:
• орендатора;
• автора на винагороду;
• замовника за договором підряду;
• комісіонера за договором комісії.
У той же час, щоб те чи інше майно могло стати предметом застави, необхідна його відповідність критеріям прийнятності та достатності.
Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета заста-ви, критерій достатності — кількісну. Існують загальні і специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик визначеності предметів застави.
Загальні вимоги до якісної сторони предметів застави, незалежно від їх матеріально-речевого змісту, зводяться до такого:
1) предмети застави (речі та майнові права) повинні належати позичальнику (заставодавцю) або знаходитись у його повному гос-подарчому віданні;
2) предмети застави повинні мати грошову оцінку;
3) предмети застави повинні бути ліквідними, тобто мати здат-ність до реалізації.
Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів за-стави є перевищення вартості заставного майна суми основних зо-бов’язань, які має заставодавець стосовно заставодержателя, тобто вартість заставного майна повинна бути більшою за суми позички і процентів.
Специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик пред-метів застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що су-проводжує відповідні заставні операції.
Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави ви-значається двома факторами:
• якість цінностей;
• можливість кредитора здійснювати контроль за їх збереженням.
Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей є: швидкість реалізації, відносна стабільність цін, можливість страхування, дов-готривалість зберігання. Тому продукти, що швидко псуються, як правило, не надаються у заставу.
Важливо не лише визначити критерій якості, вибрати у відповід-ності з ним цінності, але й забезпечити їх зберігання. Лише в цьому випадку застава цінностей може бути гарантією повернення кредиту.
Позичка видається на 50—90 % вартості застави.
Найбільш поширеними видами застави є застава товарів в обігу і за-става товарів у переробці. У цьому випадку заставодавець не лише без-посередньо володіє заставними цінностями, але й може їх витрачати.
Застава товарів в обігу застосовується в практиці вітчизняних та зарубіжних банків при кредитуванні торговельних організацій. Ці організації повинні мати постійний запас цінностей для виставлення їх на продаж. У даному випадку предмет застави знаходиться не лише у володінні, але й в розпорядженні і користуванні позичальни-ка. За такого виду застави організація може змінити одні заставні цінності на інші, але умовою використання товарів є обов’язкове їх поновлення в сумі використаних цінностей. Застава товарів в обігу дістала також назву застави з перемінним складом, оскільки між моментом продажу товарів і моментом поновлення товарного запасу можлива невідповідність, заставне зобов’язання не завжди гарантує повернення кредиту. Така гарантія поширюється лише на реально існуючі товарні запаси.
Близька за змістом до застави товарів в обігу застава товарів у переробці. Вона застосовується при кредитуванні промислових під-приємств, наприклад тих, що переробляють сільськогосподарську сировину. Особливістю цього виду застави є право позичальника використовувати заставну сировину і матеріали, що включені до предмету застави, у виробництві і заміняти їх на готову продукцію. Причому може допускатися переміщення призначених до переробки цінностей зі складу в цех фабрики чи заводу.
Забезпечення товарними запасами. При цій формі заставою висту-пають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага нада-ється товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто по яких легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як за-стави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забез-печення: під складські квитанції і під розписки, що підлягають збері-ганню. За першого способу заставні товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Склад-ські квитанції слугують забезпеченням кредиту. Після погашення по-зички банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. За другого способу товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичаль-ника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У цьо-му випадку забезпеченням слугують розписки, що підлягають збері-ганню.
Найбільш прийнятним способом зберігання застави є другий, оскільки перший (під складські квитанції) пов’язаний зі значними витратами, що позначається на ціні позички. Другий спосіб дозволяє знизити витрати по зберіганню застави, проте збільшує ризик банку. Видача позички під розписки, що підлягають зберіганню, вимагає високої надійності клієнта.
Наступною формою забезпечення кредиту є цінні папери. В цьому випадку забезпеченням кредиту можуть бути представлені позичаль-ником різного роду цінні папери: акції, облігації, короткострокові ка-значейські зобов’язання, векселі, депозитні сертифікати. Причому до застави приймаються як цінні папери на пред’явника, так й іменні.
У практиці роботи зарубіжних комерційних банків однакового поширення набули як короткострокові, так і довгострокові кредити під цінні папери. Надання довгострокових позичок під цінні папери визначається наявністю у банку ресурсів довгострокового характе-ру. Крім того, такі кредити пов’язані зі значним ризиком, оскільки за час користування ними ринкова ціна прийнятих у забезпечення цінних паперів може суттєво змінитися, а банк у випадку непога-шення позички понесе збитки, пов’язані зі зниженням ринкового курсу цінних паперів. Тому кредитні договори на такі позички часто містять багато додаткових умов, що захищають права банку у випа-дку зміни ринкового курсу цінних паперів.
Враховуючи економічну ситуацію в Україні, відсутність розви-нутого ринку цінних паперів, інфляційні процеси, вітчизняні комер-ційні банки не ризикують надавати довгострокові позички під цінні папери. До того ж вони не мають достатньо кредитних ресурсів дов-гострокового характеру. В зв’язку з цим у практиці роботи комер-ційних банків сьогодні знаходять застосування лише короткостро-кові позички під цінні папери.
Застава цінних паперів відбувається з передачею заставних цін-них паперів на зберігання банку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспроможне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших підпри-ємств, банків, а також держави.
Власні акції та облігації підприємства-позичальника не приймаються банком у забезпечення позички.
Перед видачею позички під цінні папери банк бере до уваги такі фактори:
• якість цінних паперів (тобто їх справжність та платоспромож-ність);
• можливість реалізації цінних паперів як об’єктів застави на вторинному ринку;
• платоспроможність банку, фірми, АТ та інших органів, що ви-пустили цінні папери (чим вища їх репутація або чим стабільніший дохід, що виплачується по цінних паперах, тим стійкіший курс цін-них паперів та вище їх реалізованість);
• наявність у цінних паперів ринкової вартості, тобто їх котиру-вання на фондовій біржі.
При непогашенні позичальником заборгованості по позичці у встановлений строк заставні у забезпечення кредиту цінні папери у встановленому порядку переходять у власність банку. Банк може ці папери залишити за собою або продати їх за реальним курсом і по-гасити позичку клієнта.
Ще однією формою забезпечення кредиту є гарантія чи порука — зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності.
Кредити під гарантію видаються позичальнику лише в тому ви-падку, якщо гарант є платоспроможною особою. Платоспромож-ність гаранта повинна бути підтверджена банком, що його обслуго-вує. Для цього підприємство-гарант перед тим, як видати гарантійний лист підприємству, що звернулося до нього з проханням виступити гарантом по позичці, надає цей лист в свою установу ба-нку. Банк гаранта після перевірки його платоспроможності робить відповідний напис на гарантійному листі і завіряє його підписами керівних осіб банку, а також печаткою.
Враховуючи, що видача гарантій має значний ступінь ризику і зобов’язує банк гаранта провести попередній аналіз його фінансово-го стану на перспективу, операція щодо підтвердження платоспро-можності гаранта є платною, за неї стягується комісійна винагорода (певний процент від суми гарантійного листа). Банк, що видає кре-дит під гарантію, при встановленні строку погашення кредиту пови-нен враховувати строк дії гарантій.
При настанні строку погашення позички і відсутності коштів на рахунку позичальника непогашена заборгованість переноситься на рахунок прострочених позичок. Одночасно банк позичальника повід-омляє гаранта (поштою, по телефону, телефаксом або через кур’єра) про неповернення кредиту гарантоотримувачем, а гарант через три дні з моменту отримання цього повідомлення повинен погасити пози-чку своїм платіжним дорученням. Після погашення всієї суми креди-ту, що забезпечений гарантією, дія останньої припиняється. В тому випадку, якщо гарант відмовляється від виконання свого зобов’язання або виявляється на момент пред’явлення до нього вимоги про пога-шення кредиту гарантоотримувача неплатоспроможним, банк пози-чальника повинен звернутися в арбітраж або третейський суд.
Банк як юридична особа теж може виступати гарантом по креди-тах. Гарантія платежу є платною послугою, що надається банком на основі договору, що укладається з суб’єктом господарювання. У договорі передбачаються строк надання гарантії, сума, комісійна винаго-рода за гарантію платежу, порядок і строк його переказу, а також розмір процентної ставки за користування ресурсами банку у випадку погашення за гарантоотримувача кредиту, одержаного в іншому бан-ку.
Найбільш прийнятним варіантом бланкового (незабезпеченого заставою) кредиту є гарантія Уряду України або гарантія акціонера банку (в межах суми належних йому акцій). Далі йде гарантія банку з числа перших 10—20 за ступенем надійності, що працюють протя-гом 4—5 років без особливих проблем. Нарешті може бути прийня-та гарантія прибутково працюючого протягом кількох років підпри-ємства, що має реальні активи і обороти. Арбітражні дії стосовно такого підприємства можуть бути успішними.
Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних організацій, що здійснюють регуляр-ні поставки товарів за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від покупця по виплаті за контрактні роботи зараховується у погашення заборгова-ності за кредитом.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари (виконані роботи чи надані послуги). Існує два різновиди пе-реуступки:
1) без повідомлення дебіторів. У цьому випадку грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником;
2) з повідомленням дебіторів. Тоді дебітори направляють платежі безпосередньо банку.
Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичаль-ника до третьої особи означає передачу права банку змінювати на-прям виручки на погашення кредиту при настанні терміну його по-вернення. Цесія проводиться на основі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій вказуються сума вимог і рахунків, що підлягають переуступці, та інші умови. Якщо позичальник має роз-рахунковий рахунок у даному банку, то угоду про переуступку мо-жна не укладати, а передбачити це в кредитному договорі.
Забезпечення дорожніми документами застосовується при кре-дитуванні експортно-імпортних операцій. У цьому випадку заста-вою по кредитах виступають документи, що підтверджують відван-таження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти використовуються при оформленні відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформля-ється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банка-кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.
Іпотекою називається застава землі, нерухомого майна, при якій земля або нерухоме майно залишається у заставодавця чи третьої особи.
Забезпечення нерухомим майном, як правило, використовується при видачі великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позичок. Заставою тут можуть виступати:
для промислових і торгових фірм, фермерських господарств — земельні ділянки, виробничі і сільськогосподарські споруди, примі-щення, комунікації;
для індивідуальних позичальників — жилі будинки, квартири.
Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов’язанням по-зичальника — іпотекою. По деяких видах іпотечних позичок (на-приклад, по споживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску (емісії) цінних паперів (як правило, облігацій), які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк направляє в оборот. Платежі позичальників по іпотечних позичках (внески в погашення кредиту і процент) розподіляються банком між власни-ками облігацій. Прибуток банку складається з різниці між позичко-вим процентом, який сплачує позичальник банку, і процентом по облігаціях, який банк виплачує їх держателям.
Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позичках приймаються монети, злитки, вироби із золота, срібла, платини, ко-штовне каміння та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в наш час використовується досить рідко.
VI спосіб. Важливим засобом захисту від кредитного ризику є оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен рете-льно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто йо-го здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які мо-жуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує не-платежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу.
Більш точно суть економічного явища «кредитоспроможність» відобра-жена у такому визначенні: «Кредитоспроможність — це якісна оцінка пози-чальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного повернення позичок та їх ефективного використання».
Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:
• розміру позички;
• терміну позички;
• результатів минулої діяльності позичальника;
• забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);
• взаємовідносин банку з клієнтом.
Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливос-ті, які вимагають більш детального вивчення.
Банк може використовувати різні джерела інформації про креди-тоспроможність потенційного позичальника:
• використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;
• отримання інформації з зовнішніх джерел, використання вели-кої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної ін-формації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерцій-них фірм).
У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоор-ганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредито-спроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікав-лений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він (банк) може отримати зовнішню ін-формацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;
• фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Роз-рахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глиб-ше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичаль-ника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позичку.
Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його че-сність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компете-нтність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливос-ті, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства.
У світовій банківській практиці при розв’язанні питання про на-дання кредиту діяльність клієнтів всебічно аналізується у найважли-віших напрямах, представлених на схемі нижче.
Ухвалити рішення про кредитування для банку нелегко — ко-жне з них пов’язане з великою невизначеністю. Рішення про кре-дитування фізичних осіб прийняти звичайно менш складно, оскі-льки яснішими є обсяг кредиту і мета його отримання. Єдина невизначеність стосується розмірів майбутніх прибутків позича-льника.
На практиці кредити, що надаються фізичним особам, настільки схожі, що банки можуть використати комп’ютерну модель, закла-даючи в неї характеристики кожної позички. Ця модель була ство-рена на основі математичного аналізу показників, які характеризу-ють надійні і безнадійні борги.
Створення аналогічної моделі для кредитування підприємств уявляється неможливим, хоча були сформовані моделі з викорис-танням експертних систем. Клієнти — підприємства на відміну від клієнтів — фізичних осіб не можна звести до великих однорідних груп. Кожне підприємство має свої особливості, які впливають на його здатність повернути кредит банку.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Способи захисту від кредитного ризику» з дисципліни «Банківські операції»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Торговля фиктивными товарами
Аудит операцій за рахунками в банках
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
МЕХАНІЗМ ЗМІНИ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНИЙ МУЛЬТИПЛІ...
Аудит збереження запасів


Категорія: Банківські операції | Додав: koljan (20.02.2011)
Переглядів: 3263 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП