Габермас, Юрґен (Habermas, Jürgen) Нар. 1929 p. Теоретик соціології та філософ Юрґен Габермас долучився до дискусій про теорію постмодернізму після есе Жана-Франсуа Ліотара "Постмодерні умови: звіт про знання" (1979). У своєму есе Ліотар коротко згадує про Габермаса. Ліотар досить критично поставився до Габермасового поняття "консенсус". Він поставив під знак запитання його залежність від наративу про визволення і, конкретніше, висловив свою незгоду з Габермасовою теорією консенсусу з її твердженням, що людство — це колективний/універсальний суб'єкт. "Консенсус", на думку Ліотара, — це не більш і не менш як остання варіація великих наративів та культурного імперіалізму (тероризму), що їх супроводжує. Ліотар вважає, що теорія постмодернізму сьогодні мусить зосереджуватись на дискусійних питаннях. Ця критика, певна річ, не потішила Габермаса. Він мислив себе філософом і теоретиком соціології в дусі Адорно та Горкгаймера, що працювали, беручи до уваги практику третього райху; його єдиною або найважливішою метою було витворити теорію суспільства, яка виключала б саме ті імперіалістичні тенденції, з якими Ліотар ототожнював його працю. Крім того, саме тоді він закінчував свій великий твір "Теорія комунікативної дії", опублікований через рік після виходу в світ есе Ліотара; тут він наголошував на необов'язковості своєї теорії консенсусу, на її співіснуванні з поняттями розбіжності думок, до того ж розвинута в книжці теорія суспільства була набагато складніша, аніж це можна було уявити з коротких посилань Ліотара. Вперше Габермас відповів на твердження Ліотара у своїй промові 1980 р. "Die Mo- derne — ein unvollendetes Projekt" ("Модерніста — незавершений проект"), перекладеній англійською мовою як "Модерність проти постмодерності" ("Modernity versus Postmoder-nity"). Безперечно, саме відповідаючи на програму Ліотара, Габермас підкреслював гнучкість власної програми. Модерність і Просвітництво (Aufklärung), на думку Габермаса, близько споріднені. Модерність, згідно з Габе-рмасом, — це незавершений проект, аж ніяк не статичний, що супроводжується процесами, в перебігу яких безперервно виникають нові зв'язки між автономними сферами науки, моралі й мистецтва. (Ліотар справді заперечує можливість заповнення прогалин між цими автономними сферами, як стає особливо очевидним із його пізнішої книжки "Диференд: фрази в диспуті".) Наслідками постмодерних/неоконсер-вативних поглядів Габермас вважає залежність від традиції та щеплення проти вимог нормативного обґрунтування та узаконення. Новим є Габермасове політичне витлумачення теоретичної дискусії, і, звичайно ж, воно істотно суперечить самооцінці теоретиків постмодернізму. Він визначає постмодернізм як відгалуження нео-консерватизму. Постмодернізм консервативний з огляду на його ворожі визволенню, а отже, й ворожі прогресові прагнення. Крім того, він являє собою неоконсервативний феномен, через те що йому властива байдужість до нормативних засновків модерності, а не тому, що він тяжіє до консервативних, домодерних цінностей (це було б лише консерватизмом). Стурбованість Габермаса, яку він виявляє стосовно політичної природи постмодернізму, має багато спільного з минулим Німеччини. Сильні анти-модерністські тенденції були також складовою частиною ідеології третього райху. Ця ідеологія була тісно пов'язана з тими ж Ніцше та Гайдеґером, чиї погляди пережили справжнє відродження в теорії постмодернізму. 77 Габермас детально не обговорює філософських коренів теорії постмодернізму в "Модерності проти постмодерності". Це завдання він здійснив у своїй книжці "Філософський дискурс модерності" (1985), що стала ще одним його великим внеском у дискусію про постмодернізм. Обговорюючи наукову діяльність Де-рида, Батая та Фуко в контексті філософії Ніцше, Горкгаймера, Адорно й Гайдеґера, Габермас показує, що у філософському дискурсі модерності існувала постійна критична антиме-тафізична традиція, яка трактувала ті самі теми, які сьогодні розглядає й постмодерна теорія. Від самого початку песимістичний контрдис-курс внутрішньо притаманний більш оптимістичній версії філософського дискурсу модерності. Проте, як вважає Габермас, у своїх спробах уникнути метафізичних тверджень цей контр-дискурс не мав успіху. У намаганнях уникнути метафізичних тверджень, які були предметом його ж критики, ним, здебільшого несвідомо й вимушено, висуваються інші метафізичні твердження, які неявно суперечать його власним намірам. Габермас називає це "дієвою суперечністю". Сам він твердить, що йому вдається уникати суперечностей, що внутрішньо притаманні модерності, завдяки тому, що він переміщує свої інтереси від зосередженої на суб'єкті теорії раціонального розуму до теорії комунікативного розуму, який нібито наділяє його здатністю обґрунтовувати нефундаментальний універсалізм. Виклик, що його філософія Габермаса кинула теоретикам постмодернізму, має практичні наслідки і може бути підсумований так: чи можливо в рамках постмодерної теорії розвинути уявлення про функціональне суспільство без явного або неявного застосування поняття колективного/універсального інтересу? Все це, а також викличне висловлювання Габермаса стосовно неоконсервативної природи теорії постмодернізму, безперечно, сприяло посиленню уваги постмодерних теоретиків до соціальних та політичних наслідків, що випливають з їхніх теорій, — особливо це впадає в око, коли ми візьмемо до уваги дедалі більшу кількість публікацій у США, які від середини 1980-х pp. містять розмаїті варіації слів "політичний' та "постмодерний" у своїх заголовках. У Німеччи- ні дискусії про постмодернізм призвели спочатку до переосмислення поняття модерності, з особливим наголосом на її самокритичному аспекті. Паралельно з Габермасом (а надто з його "Філософським дискурсом модерності") такі теоретики, як Вольфґанґ Велш, Манфред Франк та Петер Бюрґер опрацювали поняття модерності, що включає в себе постмодерну критику. Вольфґанґ Велш говорить у цьому контексті про "unsere postmoderne Moderne" ("нашу постмодерну модерність "). Але в Німеччині теорія постмодернізму залишила й інші сліди. Нинішній інтерес Габермаса до проблем різноманітності та мультикультуралізму, безперечно, зумовлений аргументами його постмодер-ністських критиків. Більше того, хоч постмоде-рністська філософія, найімовірніше, завжди викликатиме в Німеччині певну недовіру, література постмодернізму, як здається, викликає дедалі більший інтерес.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Габермас, Юрґен» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
