Візуальність — це технологічний або структурний процес бачення. Візуальність є ключовим терміном у історії та критиці мистецтва, зокрема як засіб критики притаманного картезіанському мовознавству дуалізму суб'єкт/об'єкт. Термін "візуальність" застосовують передусім, коли говорять про формалістичні тенденції модерністської критики мистецтва, що розглядала живопис як самодостатню категорію для вивчення й нехтувала політичними, економічними, технологічними, психологічними та тілесними механізмами бачення (див. Бурдье, П'ер; Дю-шан, Марсель; технологія). Теорії візуальності походять здебільшого від теорій психоаналізу Зиґмунда Фройда та Жака Лакана, культурної критики Бірмінгемської та Франкфуртської школи та поглядів Вальтера Беньяміна на модерність та на образ. Чимало зусиль, докладених у галузі теорії візуальності, були зосереджені на історизації бачення в сучасну добу, щоб продемонструвати суспільну будову бачення. Це дозволяє також визначити сили, що порушують панівні візуальні стосунки, часто через зміщення фокусу на сюрреалістичні, авангардистські та експериментальні візуальні тексти, з політичною метою — висвітлення опозиційних або резистентних візуальних практик. Одним із визначальних моментів в утворенні дискурсу візуальності став симпозіум, проведений ЗО квітня 1988 р. в Нью-Йорку у фундації Дайє-Арт, організований Гелом Шосте -ром, який видав доповіді учасників у збірнику під назвою "Бачення й візуальність". Саме цей симпозіум започаткував ключові дебати та зростання зацікавлення, пов'язані з категорією візуальності. Важливо відзначити, що ця конференція висвітлила потребу надати історизму баченню та ідентифікувати політичні та психологічні компоненти образів. Джонатан Крері наголошує на технологічному формуванні бачення через ретельний аналіз винаходів модерної доби для того, щоб кинути виклик традиційним історії та теоріям бачення. Мартін Джей також зробив свій внесок у галузь візуальності, розглянувши французьку думку про бачення, починаючи від Декарта. Ці зацікавлення виражені в дослідженнях образів із масової культури, включаючи кінофільми, архітектуру, видимий космос та рекламу, радше ніж зосереджуючись лише на канонічних творах мистецтва. Теоретики візуальності також приділяють велику увагу психологічним складникам бачення, звертаючись зокрема до Лаканової теорії погляду та її ролі у витворенні суб'єкта в рамках ідеології. Ця зацікавленість поглядом має також своє значення для кіно-студій, зокрема з погляду теорій глядача, що зосереджує свою увагу на побудові особистості. Візуальність відкриває радше бачення численних формацій, аніж своєрідність картезіанського перспективізму, зокрема в постмодерну добу, що характеризується поширенням візуальних технологій у широкому діапазоні, від кіно 67 до віртуальної реальності, комп'ютерної графіки, відео й телебачення. Візуальність, під впливом теорії кіборґів, також визнає техноло-гізоване тіло всіх спостерігачів або суб єктів бачення. Візуальність, оскільки вона не передбачає утворення окремих суб'єктів та об'єктів, сама править за постмодерну критику уніфікованого "я". Вона також являє собою корисний політичний інструмент за умов визначення стійких візуальних текстів у сучасній культурі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Візуальність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
