Заснований Сідгартхою Гаутамою (566-— 486 pp. до Р. X.) у Північній Індії, буддизм є однією з найбільших світових релігій. У буддійській традиції Гаутама шанується як Будда, тобто Пробуджений. Його просвітління, яке називається станом Будди або Татагатою, найвищою реальністю, — це та мета, якої прагне буддизм. Його вчення, яке характеризується принципом "не-я", розуміють як фундаментальний шлях до найвищої реальності. Після пробудження Гаутами буддизм мирним шляхом поширив свій вплив на Індію, Шри Ланку, Китай, Корею, Японію і Тибет. Протягом останніх двох сторіч буддійська думка була також засвоєна в Європі та в Північній Америці. Опір, який буддизм чинить поняттю онтологічної сутності, характерному для християнства та західної метафізичної традиції, сприяв глибокому переосмисленню метафізики. Радикальна критика Ніцше та Гайдеґером юдео-христи-янської моделі мислення почасти була спричинена впливом буддійської думки. Перехід від модернізму до постмодернізму засвідчив відродження буддизму в західному світі, оскільки головні ідеї постмодернізму зливаються із запереченням сутності в буддизмі. Вчення Будди стало критичною відповіддю на традиційний індійський метафізичний ідеалізм того часу з його твердженням, що існує абсолютне, чисте і незмінне "я", незалежне від індивідуальних істот. Будда глибоко змінює цю доктрину, проголошуючи "не-я" (доктрина анатман), де немає постійного існування Бога, а є тільки потік перехідних, змінних і залежних буттів. На противагу індійській традиційній зацікавленості одвічним "я", Будда розглядає "не-я" не як розмірковування задля нього самого, а як практичний шлях досягнення свободи від страждань. Практичне ставлення Будди до "не-я" може бути проілюстроване його мовчанкою, якою він відповів на чотирнадцять метафізичних запитань, поставлених одним із його учнів: "Чи всесвіт вічний? Чи існує універсальна скінченність? Чи душа тотожна тілу? Чи існує Будда після смерті?" — т.ін. Його мовчанка у відповідь на метафізичні запитання не означає, що він заперечує метафізичне існуван- ня. За Буддою, метафізична зацікавленість не допомагає людям подолати страждання. У світлі цього Будда дивиться на себе як на лікаря, який ставить діагноз хворобам і вказує шлях до одужання. Орієнтація на практичний вимір є одним із найважливіших ключів до зрозуміння великого й витонченого буддійського філософського вчення, що його не слід змішувати з метафізичною рефлексією. Доктрина "не-я" повністю викладена в першій проповіді Будди про чотири шляхетні істини, де закладено підвалини буддизму. Перша шляхетна істина — це істина страждання, яка є основним поглядом на реальність у буддизмі. Страждання, з одного боку, включає в себе очевидні болісні реальності, такі як народження, занепад, хвороба і смерть. З другого боку, страждання відбиває марність людської спроби кинути виклик реальності ' не-я , не-постійнос-ті й не-тотожності всередині завжди змінного й плинного. Друга шляхетна істина відкриває джерело страждання, як бажання догодити чуттям, або умоглядне мислення, яке творить ідеальну ілюзію, а також незнання, що сприймає ілюзію як реальність або як "я". Скасування страждання, тобто нірвана або просвітління, становить третю шляхетну істину. Нірвана має визволити людей від бажання, ілюзорного мислення та незнання й привести їх до радісного й мирного духовного стану. Четверта шляхетна істина — це шлях до нірвани, відомий також як шляхетна дорога восьми стежок. Завдяки всім своїм трьом категоріям, моральній, розумовій та інтуїтивній, вона створена як практика "правильного розуміння, правильних дій, правильного ставлення до життя, правильної пам'яті, правильної зосередженості" тощо. Дорога восьми стежок доступна тому, хто дотримується середнього шляху, тобто наділений і мудрістю, і зосередженістю. Виводити людей на середній шлях означає закликати їх звільнитися від "я й усвідомити плин світових явищ. Буддизм не залишає місця для сутності, що виражається як "я". Прихильність до "я" є причиною страждань, а усвідомлення випадковості й "не-я" — дорогою до свободи. У пізніших варіантах розвинутого буддизму прагнення до порожнечі, небуття й чистого духу виводяться з первісного буддійського принципу 52 "не-я". Наголошення буддизмом принципу "не-я" часто, за іронією логіки, накликає на нього звинувачення в нігілізмі. Це непорозуміння є результатом нехтування орієнтацією буддизму на практику. "Не-я" в практичному вимірі служить для того, щоб зламати ідоловірство й спрямувати життя людей до ходу світового розвитку. У XX ст. спостерігався інтерес буддизму до постмодерної думки і навпаки. Буддійські вчені, такі як Нішида Кітаро та Нішитані Кей-дзі намагаються вийти з глухого кута нігілізму, відбитого в теоріях таких західних мислителів, як Ніцше та Гайдеґер, за допомогою буддист-ської доктрини "не-я". Постмодерний рух під назвою "смерть Бога", започаткований Тома-сом Дж. Дж. Олтизером у США, й наступне захоплення деконструкцією мають широкі аналогії з доктриною "не-я" в буддизмі. Сильна тенденція буддизму протиставляти себе есен-ціалізмові, віддзеркалена в доктрині "не-я", спонукає глибоко замислитися в рамках постмодернізму на такі теми, як: "чи буддизм — це релігія?" і "що таке релігія в нашому світі?". Додаткова література Altizer, Thomas J.J. (1997) The Contemporary Jesus, Albany: State University of New York Press. Nishitani, Keiji (1983) Religion and Nothingness, Berkeley, CA: University of California Press. ЛІЛІ ЗГАНҐ
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Буддизм» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
