Айзенман, Пітер (Eisenman, Peter) Нар. 12 серпня 1932 p., Ньюарк, Нью-Джерсі, США. Архітектор, теоретик, проектувальник і вчитель ВПЛИВ Айзенмана як теоретика архітектури у повоєнному, постмодерному контексті рішуче перевершив значення будь-якої окремої зі спроектованих ним будівель. Його професійною метою, проголошеною ним самим, було за-початкування інтенсивного інтелектуального дискурсу, беручи до уваги концептуальні витоки архітектурної традиції. Тут він став на позицію людини, яка досліджує й відтак заперечує існування будь-яких об'єктивних критеріїв, на які могла б обпертися архітектурна форма. Стимульований деконструктивістськими поняттями (див. деконструкція), які знайшли своє втілення в працях Жака Дерида, Айзенман твердить, що умови, за яких здійснювався традиційний архітектурний проект, були наслідками внутрішніх хиб культурної умовності, й тому були неминуче довільними за своєю природою, філософічно суб'єктивними та відносними за своїм визначенням. В цьому питанні він включається в дискусію на тему суб'єкт/об'єкт. Одержавши 1959 р. звання бакалавра в Корнелському університеті, Айзенман того ж року вступив до Відділення архітектури, Кембридж, штат Масачусетс, потім до Колумбійського університету (1960) та до Кембриджського університету в Англії, де здобув звання док- тора філософії (з теорії архітектурного проектування), а також певний час був наставником студентів (1960—1963). Після цього викладав у Принстонському університеті (1963—1967), а 1976 р. став професором у Нью-Иоркському коледжі Купер-Юньйон. Свої академічні обов'язки поєднував із теоретичними працями, які публікував одну за одною; завдяки ним він потрапив у саме осереддя архітектурних дискусій, що тривали протягом останніх тридцяти років. Щодо спроектованих Айзенманом будівель, то ніколи не вважалося, ніби вони належать до головного потоку постмодерної архітектури. Поділяючи зі своїми сучасниками елементарне неприйняття гуманістичних та функціона-лістських уподобань прихильників модернізму в архітектурі, Айзенман драматично і, як дехто каже, надто далеко пішов шляхом утвердження архітектурної форми як суто абстрактної вправи. Він висловлював думку, що будівлі мають самі структурно й зримо віддзеркалювати теоретичну полеміку. Аргумент — це будівля, а не її наративне втілення. Айзенманова зосередженість на силі значення в архітектурі привела його до необхідності кинути виклик архітектурній догмі в будівничих термінах. У цьому Філіп Джонсон (нар. 1906 р.) разом із кількома іншими дослідниками порівнював його з Френком Джері. Його серії абстрактних нумерованих будинків, започатковані Будинком І, Будинком Баренгольца (Принстон, 1967—1968) ефективно перетворювали домашній функціональний простір та форму на майже чисто дисфункціональне та самодостатнє утвердження архітектурних цінностей. Сумнозвісні нині завузькі двері, глибокі жолобки та сходи, що ними, як він сам визнавав, неможливо було піднятися, виступають як типологічні ознаки, що входять в очевидну суперечність із "хибними" концепціями конвенційного планування та термінології. У таких характеристиках Айзенман використовує mise en abyme ("твір у творі") й разом із тим прояснює ідеї про залежність традиційних архітектурних характеристик від сподівань, привнесених самою лише мовною ідентифікацією. Своє місце в постмодерністській "залі слави" він здобув завдяки теоретичній деконструктивістській ло- 16 гіці, згідно з якою відповідальність архітектора полягає у спробі реалізувати цілком автономну архітектурну естетику й тим самим перевести у візуальну площину відношення між текстом і образом. Його участь у виставці "Деконструк-тивістська архітектура", що відбулася в Музеї модерного мистецтва в Нью-Йорку 1988 p., засвідчила той факт, що критика включила його до числа сучасних архітекторів, які обстоюють суто теоретичний підхід. Причетність Айзенмана до діалогу про зміщення також надійно вводить його в постмоде-рністський критичний дискурс. Він глибоко переконаний у тому, що слід спиратися на добір архетипів, щоб виразити зміщення і візуально, і структурно. Надзвичайно важливим уявляється те, що в його порівняно небагатьох завершених будівничих проектах головну роль відіграють Грати й куб (наприклад, проект забудови Берліна, 1981; Векснерівський центр зорових мистецтв, Державний університет в Огайо, Колам-бус, 1983—1989; проект Ґардіола, Санта-Ма-рія-дель-Мар, Іспанія, 1988). Кожен із цих проектів є наочним прикладом намагань Айзенмана підірвати традиційні поняття про культурне прочитання структури, тоді як ґрати та куб стають "текстами авангардистського прочитання Айзенмана. Мало кому його дещо езотеричні, густо інтелектуалізовані трактати здадуться легкими або очевидними за своїм змістом, і його часто критикували за надмірну схильність до риторики в сучасних дискусіях. Та в будь-якому разі написане ним справляє дедалі більший вплив на нові Генерації молодих архітекторів, передусім у Європі, зокрема у Сполученому Королівстві. Після того, як Айзенман допоміг заснувати Інститут архітектури та урбаністичних студій у Нью-Йорку (1967), він підготував і опублікував "Протиставлення", де подав цінну добірку своїх ранніх теоретичних розвідок. Головні його праці, і теоретичні, і втілені в камені, містять аргументи проти завищеної оцінки культурної відносності, проти трактування культурної умовності як форми політичного гноблення; в них є формулювання постфункціоналізму і як заперечення модернізму, і як "терміна відсутності". Серед його критиків чільне місце слід віддати Даяні Ґірадо, чиї думки й спостереження відзначаються прозорістю та виваженістю.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Айзенман, Пітер» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
