Розглядуваний метод полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які пере-бувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. В основу покладено два очевидні твер-дження: 1) ліквідність зростає зі збільшенням депозитів і зниженням обсягів кредитування; 2) ліквідність знижується зі зменшенням де-позитної бази і зростанням потреби у кредитах. Потреба в ліквідних засобах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку. Різницею між сумою надходжень та сумою викорис-таних коштів подається розрив ліквідності, або нетто-ліквідна пози-ція банку. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності, тобто надли-шок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк стика-ється з дефіцитом або від’ємним розривом ліквідності. Перед мене-джментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдосту-пніших джерел поповнення ліквідних коштів. У процесі оцінювання потреб банку в ліквідних засобах необ-хідно брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові пото-ки. Підготовка прогнозу зміни обсягів попиту та пропозиції ліквід-них коштів базується на вивченні їх динаміки, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців. Дієвість такого прийому є особливо ви-сокою тоді, коли менеджмент банку має достатньо інформації та ба-гато достовірних позицій, таких як договір про відкриття кредитної лінії, попереднє повідомлення клієнта про намір зняти кошти з ра-хунку, настання строків платежів до бюджету. Інформація такого характеру дає змогу скласти реальний прогноз. На зміни в обсягах кредитів і депозитів впливає комплекс чин-ників загального характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Аналіз їх впливу здійснюється за групами: 1) циклічні — відтворюють коливання ділової активності; 2) сезонні — визначають зміни у стані депозитів та кредитів про-тягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічним; 3) трендові — показують довгостроковий середній темп росту депозитів і кредитів та виявляють загальні тенденції, які можуть бу-ти екстрапольовані на майбутнє; 4) структурні — відображають зрушення у споживанні, інвести-ційному процесі, розвиток науково-технічного прогресу; 5) випадкові та надзвичайні, пов’язані з особливостями діяльно-сті клієнтів. Основні етапи застосування методу фондового пулу: n визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності; n прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду; n обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних кош-тів протягом планового періоду; n оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду; n складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитив-ного сальдо ліквідності. Маючи достовірний прогноз ліквідної позиції банку, менедж-мент може оцінити свої можливості, залучити кошти за прийнятною ціною з доступних джерел та планувати діяльність. Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання неде-позитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені. У вітчизняній практиці розглядуваний метод можна використо-вувати як допоміжний, оскільки ліквідність регулюється за методом показників. Але визначення нормативів ліквідності НБУ базується саме на принципі об’єднання ресурсних джерел без врахування їх стабільності та структури.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОД ФОНДОВОГО ПУЛУ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
