Для визначення допустимого та реального ризиків банки мають створювати відповідні системи оцінювання ризику, які б формалізу-вали процес вимірювання та розрахунків. Такі системи повинні ви-значати три компоненти ризику: · розмір (величина) — обсяг можливих втрат; · ймовірність настання негативної події; · тривалість періоду впливу ризику. Ступінь складності системи оцінювання ризику має відповідати ступеню ризиковості середовища, в якому працює банк. Системи слід створювати заздалегідь, оскільки втрати через їх відсутність можуть значно перевищити витрати на їх створення та впроваджен-ня. Типовим прикладом такої системи є система кредитних рейтин-гів, за допомогою якої оцінюють кредитний ризик позичальників за різними галузями, видами наданих позик, напрямками кредитуван-ня, типами позичальників (юридична або фізична особа) тощо. Сис-тема кредитних рейтингів допомагає керівництву банку встановити обґрунтовану відсоткову ставку, яка включає компенсацію за при-йнятий банком ризик. Наступним етапом процесу управління ризиками є порівняння реального та допустимого рівнів ризиків. Якщо фактичний ризик не перевищує меж допустимого, керівництво банку може обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання рівня ризи-ковості. У разі, коли рівень реального ризику перевищує допустимі межі, необхідно його знизити, застосувавши відповідні методи управлін-ня. Вибір методу визначається насамперед видом ризику, а також особливостями й можливостями конкретного банку, загальним ста-ном економіки, ступенем розвитку інфраструктурних елементів ба-нківської системи, законодавчим та нормативним середовищем то-що. Так, цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджу-вання, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансо-вими інструментами (деривативами) на строкових фінансових рин-ках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах. В Укра-їні, наприклад, строковий ринок перебуває у стадії становлення, то-му застосування методів хеджування вітчизняними банками значно обмежене. У процесі мінімізації кредитного ризику банк може вдатися до таких методів: аналіз кредитоспроможності позичальника або емі-тента цінних паперів; диверсифікація; установлення лімітів; вимоги забезпечення кредиту і т. ін. Вибір методу або групи методів управ-ління кредитним ризиком залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки спів-робітників, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, який обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості засто-сування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з неве-ликими клієнтами, може не практикувати встановлення лімітів. Функціональні ризики банку можуть бути мінімізовані завдяки посиленню систем контролю та внутрішнього аудиту; застосуванню спеціального програмного забезпечення, що виявляє помилки та ло-калізує збої в комп’ютерних мережах; відпрацюванню систем пов-новажень і посадових інструкцій; удосконаленню технічних засобів зв’язку та передавання інформації тощо. Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досяга-ється обмеженням обсягів операцій, у зв’язку з якими виникає ри-зик, і (або) скороченням періоду часу, протягом якого банк наража-ється на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового пері-оду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події. У своїй діяльності банки можуть використовувати тактику уни-кнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і про-дуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Але в банківській практиці, на відміну від інших видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, ку-півлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже переважна більшість банківських опера-цій визначається, насамперед, потребами клієнтів, без яких банк іс-нувати не зможе. Тому у процесі управління ризиками банк має як-найширше застосовувати методи їх мінімізації, удосконалювати відомі та шукати нові підходи до вирішення проблем ризиковості діяльності. Водночас банки наражаються й на такі ризики, вплинути на які вони не в змозі. У такому разі ризики оцінюються й беруться до уваги при розрахунках загального рівня ризиковості. Може ста-тися так, що доведеться знизити інші ризики таким чином, щоб за-гальний ризик не перевищував допустимого рівня. Рівень банківських ризиків контролюють за допомогою систем управління, спираючись на різні методики та щоденну діяльність конкретних підрозділів банку. Оперативний контроль за рівнем ри-зику належить до обов’язків менеджерів, тоді як стратегічний конт-роль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками — акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рів-ні ради директорів, то їхні шанси на досягнення очікуваних резуль-татів істотно знижуються. У процесі здійснення оперативного контролю банківське керів-ництво має насамперед правильно розставити кадри на місцях та ор-ганізувати ресурсне забезпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкрет-них операцій породжує невиправданий ризик. Наприклад, банк має розвинену комп’ютерну мережу, яка дає змогу здійснювати операції з деривативами на міжнародних фінансових ринках. Проте за відсу-тності високопрофесійних аналітиків та відповідного рівня органі-зації роботи казначейства банку, проведення таких операцій спри-чиниться до значного підвищення загального ризику банківської установи. Однією з важливих складових системи контролю за банківськи-ми ризиками є внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повно-важень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, органі-зації контролю за окремими операціями безпосередньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та зберігання ін-формації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно ор-ганізований механізм контролю істотно знижує рівень функціона-льних ризиків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СИСТЕМИ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
