ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Міжнародні фінанси

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Міжнародні фінанси

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Існують дві позиції по опціону: довга (позиція покупця опціону) і коротка (позиція продавця опціону). Сполучення типів і позицій створюють чотири види опціонів:
• довгий колл; • короткий колл; • довгий пут; • короткий пут.
Отже, кожний, в принципі може стати:
• покупцем опціону на купівлю; • покупцем опціону на продаж; • продавцем опціону на купівлю; • продавцем опціону на продаж.
Взаємовідносини між учасниками опціонної операції мають два особливих етапи: момент укладення угоди і момент її виконання. Під час купівлі-продажу опціону (на першому етапі) продавець виписує опціон і передає його покупцеві, одержуючи замість нього винагороду у вигляді премії (свого роду комісійні). Покупець опціону розглядає премію як плату за визначення права вибору (здійснювати угоду чи ні). Премія є компенсацією за ризик, що виникає під час купівлі-продажу цінних паперів. Отримана продавцем опціону премія залишається у нього незалежно від того, яке рішення прийме покупець — виконувати угоду чи ні. Отже, купівля-продаж опціону (на першому етапі) є не купівлею-продажем акцій активу, а передачею права покупцеві на здійснення в майбутньому (на другому етапі) купівлі або продажу цього активу.
Покупець опціону колл має гроші, а продавець опціону колл — актив. І навпаки, покупець опціону пут має актив, а продавець опціону пут — гроші. Опціон колл передбачає купівлю активу покупцем опціону, а опціон пут — купівлю активу продавцем опціону. Тобто, напрями руху активу в опціонах колл і пут протилежні, тоді як напрями руху опціонів однакові (від продавця опціону до його покупця).
Під час укладання контракту на опціон колл покупець опціону залишається покупцем активу, а продавець опціону залишається продавцем активу. Інакше кажучи, одна сторона двічі є покупцем, а інша — двічі продавцем. Навпаки, якщо укладається контракт на продаж активу, тобто опціон пут, то відбувається метаморфоза: покупець опціону на етапі виконання угоди стає продавцем активу, а продавець опціону— покупцем.
Покупець опціону (колл чи пут) може відмовитися на другому етапі від виконання операції, в той час як продавець не може відмовитися від виконання зобов'язань (якщо їх виконання вимагатиме покупець опціону). Продавець добровільно поставив себе у залежність від вибору покупця опціону, одержавши за це певну премію від покупця. Покупець опціону може продати опціон третій особі, не питаючи для цього згоди продавця опціону, якому після такого продажу доведеться виконувати умови контракту вже щодо нового власника опціону. Контракт на опціон є цінним папером (акцією чи облігацією), який може бути в обігу.

117.Свопи і їх місце на ринку.
Своп-операція — валютна операція, що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контроперацією на визначений строк з тими валютами. Не створюють відкритої позиції та тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов'язаного зі зміною курсу.
Строки: від 1 дня до 6 місяців, рідко зі строком виконання до 5 років.
Здійснюються між: комерційними банками; комерційними й центральними банками; центральними банками країн.
Способи застосування:
♦ Як інструмент для придбання іноземної валюти на обмежений період за фіксованим обмінним курсом (на основі схеми «своп» — спот проти форварду).
♦ Для швидкого реагування на зміни в очікуваних вхідних та вихідних валютн потоках скороченням чи подовженням строків своп-контрактів, які вже було укладено (на основі схеми «своп» — спот форвард проти форварду)
Нині отримали поширення комбінації з процентною ставкою, опціоном, золотом, цінними паперами, кредитами, депозитами.
Типи свопів:
♦ процентні;♦ валютн;
♦ валютно-процентні; ♦ диференційні.
Валютн свопи — операції з обміну валюти з фіксованим валютним курсом на валюту з плаваючим валютним курсом.
Процентні свопи — операцій' з обміну валюти з фіксованою процентною ставкою проти плаваючої ставки або ж із плаваючою ставкою проти плаваючої, але в іншому режимі.
Валютно-процентні свопи — комбінації згаданих свопів.
Диференційні свопи — свопи з нетто-платежем однієї сторони на користь іншої під час укладання угоди.
Класичні свопи, залежно від послідовності виконання операцій «спот» та «форвард», поділяються на репорт та депорт. Реторт — це продаж валюти на умовах «спот» і одночасно купівля на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».
Класифікація свопів: звичайні (операції репорту та депорту);
• тижневі — своп s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах «спот», а друга — на умовах тижневого споту;
• одноденні — своп t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна — на умовах «спот»;
• форвардні (форвард—форвард).
Для класичних своп-угод (репорт і депорт) використовуються два валютн курси — спот і аутрайт. Останній визначається за стандартною методикою: курс спот плюс (мінус) форвардна маржа (премія або дисконт).
Структура контракту на укладення своп-угод:
• предмет контракту;
• умови анулювання свопу;
• умови кредитування;
• відповідальність сторін;• інші умови.
Свопи з'явилися для хеджування ризиків. Для цього вони мають більшу гнучкість, ніж ф'ючерси та опціони.

118.Процентні свопи. Валютно-процентні свопи. Товарні свопи. Фондові свопи.
Своп – одночасна купівля чи продаж одного й того самого базового активу чи зобов'язання за еквівалентну суму, за якої обмін фінансовими умовами забезпечує обом сторонам угоди визначений виграш.
Простий своп (Plain Vanilla Swap) – позабіржова угода між двома сторонами, одна з яких зобов'язується провести платіж іншій. Друга сторона зазвичай також зобов'язується провести платіж на користь першої. Розмір платежів сторін розраховують за різними формулами, виплати здійснюються на майбутні дати за обумовленим графіком. Не містить особливих умов.
Свопи з'явилися для хеджування ризиків. Для цього вони мають більшу гнучкість, ніж ф'ючерси та опціони.
За потребами учасників ринку вирізняють чотири основні види свопів:
-процентні свопи (Interest Rate Swap – IRS); -валютно-процентні свопи (CurrencySwap); -товарні свопи; -фондові свопи.
Свопи можуть передбачати платежі за фіксованими чи плаваючими процентними ставками. Свопи еквівалентні серії форвардних контрактів з тією самою ціною.
Особливості свопів: *укладаються в процесі конфіденційних переговорів на позабіржовому ринку; *-умови визначаються контрагентами; *-укладаються міжнародними (транснаціональними) корпораціями та банками; *контрагенти не анонімні один для одного; *кредитний ризик може бути зменшений наданням забезпечення.
Використовуються свопи для хеджування ризиків і спекуляції на купівлі та продажу свопів.
Основні переваги свопів:
-зниження вартості фінансування; -гнучкість; -одночасність угоди; -страхування.
Хиби свопів:
-відсутність стандартних умов; -неможливість використати з іншою фінансовою метою – не є такими, що обертаються; -використання пов'язано з кредитним ризиком.
Процентний своп – угода між сторонами про здійснення серії платежів один одному в узгоджені дати до закінчення терміну угоди. Розмір процентних платежів кожної зі сторін розраховується за допомогою різних формул, виходячи з умовної основної суми угоди.
Процентні свопи є найпоширенішим видом свопів.
У процентних свопах використовують фіксовані та плаваючі процентні ставки.
Особливості таких свопів:
-Не передбачають обміну основними сумами – учасники свопу не надають кредитів один одному та не позичають.
-Зустрічні процентні платежі зазвичай заліковуються, виплачується лише різниця між ними.
Не впливають на базову позику або депозит. Є самостійною угодою.
Валютно-процентний своп – угода між сторонами, згідно з якою одна сторона здійснює платежі в одній валюті, а інша – в іншій в узгоджені дати до закінчення терміну угоди.
Особливості валютно-процентних свопів:
-процентні платежі за ними здійснюються у різних валютах;
-передбачають обмін основними сумами, зазвичай на початку та наприкінці періоду;
-процентні платежі зазвичай сторони здійснюють у повному обсязі.
Сторони свопу можуть здійснювати періодичні платежі за фіксованими чи плаваючими (крос-валютн) ставками за обома валютами.
Валютно-процентні свопи відмінні від валютн свопів.
Валютн своп (FX Swap) – своп, що передбачає одночасну купівлю та продаж або продаж і купівлю однієї валюти за іншу для двох дат валютування.
Валютно-процентні свопи передбачають періодичні платежі впродовж усього терміну дії.
Товарний своп – угода між сторонами, згідно з якою мінімум одна серія платежів визначається ціною товару або товарним індексом.
Найпоширенішими серед товарних свопів є прості позабіржові угоди з обміну фіксованого ризику на плаваючий. Ці суто фін угоди не передбачають поставку фізичного товару.
Товарні свопи використовуються багатьма споживачами та виробниками товарно-сировинної продукції для довгострокового хеджування від зростання цін.
Учасники ринку з боку плаваючої ціни зазвичай купують і продають на контрактних умовах, пов'язаних з товарним індексом. Таким чином, реальна ціна поставки стає відомою лише на момент поставки або незадовго до його настання.
Учасники ринку з боку фіксованої ціни приймають на себе високий ризик, властивий волатильним товарним ринкам. Зазвичай вони компенсують цей ризик, відкриваючи протилежну позицію на форвардних і ф'ючерсних ринках.
Фондовий своп – угода між двома сторонами, за якою одна сторона виплачує процентний дохід на базі фондового індексу за встановленими датами впродовж періоду дії угоди. Інша сторона здійснює платежі за фіксованою чи плаваючою ставкою або на основі іншого фондового індексу. Розмір платежів визначається як узгоджений процент від так званої умовної основної суми.
Фондові свопи дають змогу переказувати активи з одного місця в інше без виплати суттєвих винагород, пов'язаних з операціями купівлі-продажу.
Залежно від конкретних потреб можна структурувати фондовий своп:
-Фіксована та змінна умовна основна сума.-Валютн ризик.-Спеціалізована платіжна база.
Особливості фондових свопів:
-Мінімум один платіж здійснюється, виходячи з доходу на основі фондового індексу за обумовленою умовною основною сумою, що визначається у вигляді процентної частки.
-Фактично є переміщенням активів без фізичної купівлі та продажу фінансових інструментів.
Є ефективним способом виходу на іноземні фондові ринки, незважаючи на обмеження, пов'язані з провадженням реальної торгівлі за кордоном.

119.Управління ризиками і торгівля.
Розробка стратегії визначення валютного ризику охоплює поняття ризику, вимірювання його величини, формування стратегії у сфері звітності та визначення стратегії хеджування. Зазвичай ТНК має визначити різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати, і спрогнозувати валютн курс відносно виявленого ризику.
Система звітності забезпечує захист від ризику. Тому керівництво ТНК має забезпечити систему єдиної звітності для всіх підрозділів. У звіті повинні бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунку під ризиком з вказуванням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.
У кожному ризику потрібно виділити складові — конверсійний та операційний ризики.
Часові періоди залежать від особливостей діяльності компанії. Один з варіантів — контроль потоків готівки на малих та великих часових відрізках. Це може бути жорстко встановлена послідовність ЗО, 60, 90 днів; 6, 9, 12 місяців; 2, З, 4 роки і т. д.
Установивши рівень ризику, кожний підрозділ спрямовує відповідні дані на наступний рівень ієрархії для попередньої консолідації, яка дає змогу регіональному управлінню класифікувати рівень ризику за рахунками та валютами на кожний звітний період.
Звіти з місць мають бути постійними, строго періодичними, стандартизованими, і тільки в цьому разі за формування стратегії буде забезпечено можливість зіставлення даних та їхню незалежність від часу.

120.ТНК та їх фінанси.
ТНК — це фірма, що має власні філії у двох і більше країнах, або це фірма, власники чи вищий управлінський персонал якої є громадянами різних країн (при цьому діяльність ТНК контролюється штаб-квартирою, що міститься в одній країні. ), транснаціональна корпорація — це група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що розташована в різних країнах, при цьому одна чи більше з цих компаній може суттєво впливати на діяльність інших, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами. У цілому ТНК контролюють 70— 90 % ринків товарів, послуг, технологій. Вони є головними експортерами капіталу і контролюють 90 % прямих зарубіжних інвестицій.
Таким чином, ТНК — група підприємств, що функціонують у різних країнах, але управляються штаб-квартирою, що міститься в одній конкретній країні.
В основі такого управління — механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату — отримання прибутку.
ТНК у своїй фінй діяльності використовують усі інструменти, що обертаються на всіх сегментах світового фінансового ринку. Обслуговування діяльності ТНК банками на міжнародних фінансових ринках є одним із головних джерел отримання ними прибутків.
Фінанси ТНК — це система грошових відносин, що виникають у процесі господарської діяльності і необхідних для формування і використання капіталу, доходів і грошових фондів. Капітал (пасиви балансу) є джерелом утворення активів (позазворотних і зворотних).
Функції фінансів ТНК:
1) формування капіталу, доходів і грошових фондів 2) розподіл і використання капіталу, доходів і грошових фондів 3) контроль — дана функція використовується для контролю за дотриманням вартісних та матеріально-речових пропорцій при утворенні і використанні доходів корпорації та її підрозділів.
Управління фінансами — це система принципів, методів, засобів та форм організації грошових відносин.
До основних функцій фінансового управління компанією належать: • управління дебіторською заборгованістю; • управління грошовими коштами; • управління капітальними витратами; • управління цінними паперами та інвестиціями; • управління взаємовідносинами з банком; • бухгалтерський облік та аналіз, калькуляція; • оподаткування; • проведення внутрішніх ревізій; • підготовка статистичних та фінансових звітів; • бюджетування.

121.Пряме зарубіжне інвестування ТНК та його мотивація.
Пряме зарубіжне інвестування — це один із кількох методів, який використовують комерційні підприємства для отримання прибутку на іноземних ринках. Для ТНК інвестиції, вкладені за кордоном, будуть зарубіжними інвестиціями, а для країни, що приймає, — це іноземні інвестиції. Прямі інвестиції передбачають підприємницьку інвестиційну діяльність.
Пряме зарубіжне інвестування включає такі чотири напрями:
• переказування капіталу у формі кредитів між прямим інвестором і його підрозділами;
• контролююче інвестування;
• джерело коштів операцій за кордоном;
• баланс руху платежів.
Прямі зарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвестицій, за допомогою яких резидент однієї країни реалізує довгострокові інтереси у підприємстві-резиденті іншої країни.
Під довгостроковими інтересами розуміється існування довгострокового зв'язку між прямим інвестором і підприємством, а також значний вплив, який інвестор здійснює на управління його роботою.
Інвестиції класифікуються як прямі у тому випадку, коли резидент однієї країни володіє 10% чи більше звичайних акцій чи голосів інкорпорованого підприємства чи має еквівалентну участь в неінкорпорованому підприємстві.
Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити: по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге, інтерналізацією та електричною теорією; по-третє, теорією портфеля.
Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути: 1) природно 2) унаслідок діяльності уряду країни.
Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар'єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. ТНК недосконалість ринків враховують при:
• розподілі виробництва між філіями з метою мінімізації витрат;
• отриманні позики на євроринках з низькою вартістю;
• використанні за кордоном дешевшої робочої сили;
• розподілі прибутку між філіями з метою мінімізації податків;
• використанні виробничої інформації, яка є власністю фірми, для випуску кращої продукції;
• нафтохімічна фірма використовує пріоритетну технологічну базу для розроблення вдосконалених методів виробництва.
Інтерналізація й еклектична теорія. В еклектичній моделі враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу на зарубіжні ринки ТНК. ТНК беруть до уваги наявність трьох основних умов: специфічні конкурентні переваги (можливістю отримання прибутку),тоді експортна діяльність, ліцензування, патенти; переваги розміщення ( існуванням позитивних рис у країні); по-третє, перевага інтерналізації..-створення виробництва за кордоном має бути більш привабливим, ніж на місцевому ринку. Теорія портфеля полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достатньою мірою — добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку.

122.Декомпозиція ризиків ТНК. Регіональний ризик ТНК при прямому зарубіжному інвестуванню.
Декомпозиція ризику — це елементи ризику діяльності ТНК, що стосуються певного середовища.
• Перший елемент ризику — корпоративна структура ТНК (стосується внутрішньої структури ТНК) — це: 1) фін ризик нездатності здійснити платежі за боргом; 2) трансляційний валютн ризик ТНК — відкриті валютн позиції, пов'язані з активами та пасивами ТНК в іноземній валюті.
• Другий елемент ризику—систематичні світові зміни (визначається світовим середовищем) — це ризик змін у світовому середовищі- невигідні міжнародні ціни на товари, світовий економічний спад і сприятливі зміни міжнародного інституційного середовища
• Третій елемент ризику — це несистематичні (пов 'язані з даною країною)ризики: економічні і політичні фактори; ризики обмеження переказів; ризики, пов'язані з динамікою економічного циклу країни, експропріацією; операційні валютн ризики і поточні валютн ризики.
Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний ризик — ризик, пов'язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в окремій країні. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій; можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок, відкликати кошти з країни.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП