Антисироватку, що містить специфічні тіла до ліганда, от- римують шляхом імунізації тварин речовинами, що мають іму- ногенні властивості. На моноспецифічність та афінітет антитіл впливають: • природа й доза імуногену; • вид тварини, яку використовують для імунізації; • ступінь чужорідності антигену; • спосіб введення препарату; • вид ад’юванта; • періодичність імунізації; • час отримання антисироватки. Однією з найважливіших властивостей антитіл, яка дозволяє виявляти найменші відмінності у подібних між собою молекулах, є специфічність антитіл. Вона залежить від структури антитіл і реагуючого ліганда. Другою властивістю є афінітет – спорідненість антитіла до антигена. Антитіла можуть реагувати з великою кількістю спо- ріднених між собою лігандів з різною константою спорідненості. Деякі молекули антитіла мають дуже низьку спорідненість до лі- ганда, який індукував їх утворення, і тому можуть взаємодіяти 348 з іншими лігандами, що називається перехресною реактивністю. Перехресна реактивність пояснюється нездатністю антитіл роз- різняти антигени через їх структурну подібність. Вибір тварини для отримання антисироватки залежить від кількості необхідної антисироватки. Найчастіше використовують дрібних лабораторних тварин (гвінейських свинок, кроликів, бі- лих щурів), а за необхідності виготовлення великої кількості си- роватки – великих тварин (кіз, ослів, коней). Вони більше підхо- дять для отримання преципітуючої антисироватки, що містить вторинні антитіла. Для імунізації найчастіше використовують 50-100 мкг хімічно чистого ліганда. Для сповільнення всмокту- вання ліганда і посилення утворення специфічних антитіл анти- гени вводять в організм тварини разом з ад’ювантами. Вид ад’юванта – найчастіше використовують повний ад’ювант Фрейда, який складається із суміші мінеральної олії, детергенту, вби- тих мікобактерій. Щоби отримати водно-олійну емульсію, водний розчин імуногена емульгують у двох-трьох об’ємах ад’юванта. Періодичність і спосіб імунізації – найефективнішим є вну- трішньошкірне введення імуногенного розчину. Доцільно вводи- ти малі його дози (біля 0,025 мл) у велику кількість точок. Такий спосіб введення дає швидку і максимальну імунну відповідь на- віть після одноразової імунізації, що дозволяє зекономити час та імуноген. При множинних внутрішньошкірних ін’єкціях макси- мальні титри антитіл з’являються через 8-10 тижнів і залишають- ся високими тривалий час. Підшкірне введення, хоча і менш ефективне, проте широко застосовується для отримання антисироватки. Емульсію ділять на 3-4 порції і вводять у різні точки. Повторну імунізацію зазвичай проводять двічі з інтервалом 2-3 тижні. Кров для отримання антисироватки беруть через 2-3 тижні після третьої ін’єкції імуногенної суміші. Визначають титр анти- тіл, потім антисироватку розводять буферним розчином до опти- мального титру, розливають в ампули і зберігають при температу- рі, не вищій ніж -20°С до вживання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Яким чином отримують антисироватку» з дисципліни «Ветеринарна радіологія»
