Реферати статті публікації

Деривативи Темпи зростання проти базового рівня 1986 р., разів
1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Відсоткові ф’ючерси 3,93 5,83 7,84 13,4 15,62 15,85 16,03 20,24
Відсоткові опціони 4,09 7,32 9,46 16,12 17,91 18,72 22,37 24,85
Валютні ф’ючерси
1,63 1,78 2,45 2,98 4,01 3,83 5,03 5,19
Валютні опціони 1,43 1,56 2,04 2,06 1,42 1,12 1,19 0,85
Ф’ючерси на фондові індекси 4,65 5,15 5,38 7,95 8,51 11,49 13,06 14,44
Опціони на фондові індекси 2,52 3,61 4,39 7,52 6,26 8,64 9,92 20,38
Усього
5,32 5,86 7,50 12,67 14,32 14,85 15,97 19,73
Таблиця 2
АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ПОЗАБІРЖОВОГО РИНКУ
ФІНАНСОВИХ ДЕРИВАТИВІВ [157, с. 77]
Роки
1992 1993 1994 1995 1996 1997
Види обсяг* % обсяг % обсяг % обсяг % обсяг % обсяг %
Відсоткові свопи 3850,8 72,0 6177,3 72,9 8815,6 78,0 12810,7 72,3 19170,9 75,3 22115,5 77,0
Валютні свопи 860,4 16,1 899,6 10,6 914,8 8,1 1197,4 6,8 1559,6 6,1 1584,8 5,5
Опціони 634,5 11,9 1397,6 16,5 1572,8 13,9 3704,5 20,9 4722,6 18,6 5033,1 17,5
Усього 5345,7 100 8474,6 100 11303,2 100 17712,6 100 25453,1 100 28733,4 100
* Обсяг подано у млрд дол. США.

капіталу потребує банк» [174, с. 524]. Слід зазначити, що в про-цесі розвитку фінансових ринків проблеми управління відсотко-вим ризиком у комерційних банках не лише не зникають, а навпаки — стають усе актуальнішими.
Теоретично, відсоткового ризику можна повністю уникнути в тому разі, коли активи повністю збалансовано з пасивами як що-до строків, так і щодо обсягів. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо, тому банки постійно наража-ються на відсотковий ризик, а це, у свою чергу, зумовлює потре-бу безперервного аналізу і контролю рівня допустимого ризику та свідомого керування цим процесом. Отже, відсотковий ризик банку пов’язано передусім з невідповідністю структури банківсь-ких активів та зобов’язань за строками.
Для українських банків проблема управління відсотковим ри-зиком іще донедавна не була такою гострою, оскільки широкі спреди (різниця між кредитною і депозитною ставками) запобі-гали створенню критичного рівня ризику. Зазначимо, що критич-ний рівень відсоткового ризику досягається тоді, коли середня ставка за залученими банком коштами протягом певного періоду перевищуватиме середню відсоткову ставку за активами, що при-зводить до збитків банку. Починаючи з другої половини 1997 ро-ку, коли облікова ставка НБУ досягла мінімального значення (16 % на 05.08.1997), прогнозування напряму та швидкості руху ставок на внутрішньому ринку ускладнилося, а рівень відсотко-вого ризику у зв’язку з невизначеністю значно зріс. Наприклад, за 8 місяців 2001 р. облікова ставка НБУ змінювалася чотири ра-зи: з 27 % на початку року до 17 % на 09.08.2001 р. [32].
Як показало життя, ризик зміни відсоткових ставок останнім часом перетворився на вітчизняному ринку на один з основних видів банківських ризиків, а пошук ефективних методів його аналізу та засобів мінімізації став невідкладним завданням, розв’язання якого суттєво впливає на діяльність банку. Аналіз структу-ри активів і пасивів українських комерційних банків за строками (станом на 01.01.2001 р.) свідчить, що довгострокові активи фі-нансуються значною мірою за рахунок короткострокових зо-бов’язань, тобто відбувається процес трансформації зобов’язань з короткими строками погашення в прибутковіші активні операції з тривалими строками виконання (табл. 3).
Як видно з наведених даних, активи та зобов’язання банків зі строками до одного місяця в цілому є досить збалансованими. Суттєвий дисбаланс спостерігається в структурі активів та зобов’язань зі строками погашення до семи днів (20,5 %). Ще більше розбалансовано активи і пасиви зі строками від одного місяця, причому таких активів на 20,8 % більше ніж зобов’язань з відпо-відними строками погашення. За таких обставин банки неминуче наражаються на відсотковий ризик і тому проблеми його аналізу та пошук ефективних методів управління, як уже було сказано, стають дедалі гострішими.
Таблиця 3
АНАЛІЗ СТРОКОВОЇ СТРУКТУРИ АКТИВІВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
СИСТЕМИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ (на 01.01.2001 р.)
Строк Активи Зобов’язання Відхилення
сума,
млн грн. струк-тура, % сума, млн грн. струк-тура, % сума, млн грн. струк-тура, %
До 7 дн. 19673 53,2 22501 73,7 2828 20,5
Від 7дн. до 1 міс. 1627 4,4 1465 4,8 –162 0,4
Від 1 міс. до 1 року 8764 23,7 3938 12,9 4826 –10,8
Понад рік 6915 18,7 2626 8,6 4289 –10,1
Разом 36979 100 30530 100 –6449 —

Слід особливо наголосити на тому, що внаслідок нерозвине-ності внутрішнього фінансового ринку та наявності певних об-межень стосовно проведення банківських операцій, можливості українських банків стосовно вибору методів управління відсот-ковим ризиком значно вужчі ніж у банків розвинутих країн. У міжнародній практиці для зниження відсоткового ризику застосову-ються різні методи та прийоми. Серед найпоширеніших зарубіжні фахівці називають такі: «1) підбір активів та пасивів за тривалістю; 2) обмін відсотковими платежами (своп) відповід-но до балансових характеристик носіїв боргових зобов’язань; 3) відсоткові ф’ючерси та опціони; 4) відсоткові угоди типу CAP, FLOOR, COLLAR» [174, с. 526]. Ці прийоми неоднорідні за своїм економічним змістом та механізмами реалізації. Частину з них пов’язано зі зміною структури балансових позицій банку, інші передбачають проведення позабалансових операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) з метою зниження відсоткового ризику.
Із цього приводу зауважимо, що хоч зарубіжні фахівці й наго-лошують на винятково важливому значенні прийомів управління відсотковим ризиком для сучасного банку, але єдиної думки що-до класифікації цих прийомів ще й досі нема. Так, іноді всі мето-ди об’єднуються поняттям «хеджування відсоткового ризику». При цьому виокремлюють природне (або натуральне) хеджуван-ня, коли підбір активів і пасивів відбувається в межах балансових позицій, та синтетичне (або штучне) хеджування — за викорис-тання позабалансових видів діяльності [169, с. 482; 174, с. 526].
Інші автори вважають хеджуванням лише операції з фінансо-вими деривативами, здійснені для мінімізації ризику, а операції, спрямовані на зміну структури банківського балансу, розгляда-ють як методи управління активами і пасивами [81; 82; 104]. Так, Дж. Маршалл зазначає, що «на відміну від управління активами і пасивами, яке за визначенням пов’язане з балансовими позиція-ми, хеджування зазвичай означає використання позабалансових позицій. Ця відмінність між управлінням активами і пасивами та хеджуванням є дуже важливою, утім її часто не враховують. Бі-льше того, багато спеціалістів часто розглядають стратегії управ-ління активами і пасивами як варіанти хеджування і навпаки» [104, с. 185—207]. Зауважимо, що фундатори теорії хеджування Дж. Кейнс [75] і Дж. Хікс [199] пов’язували цю діяльність саме з похідними інструментами (на той час — валютними девізами).
Дослідження сутності процесу хеджування дало змогу дійти висновку, що хеджуванням слід уважати лише операції з фінан-совими деривативами, здійснені з метою мінімізації ризиків [157, с. 127—130]. Саме таке трактування поняття хеджування маємо і в інструктивних матеріалах НБУ. Хеджування відсоткового ри-зику здійснюється за допомогою таких похідних інструментів, як відсоткові ф’ючерси, відсоткові своп-контракти, опціони відсот-кових ставок. Механізми проведення цих операцій та перспективи їх впровадження у вітчизняну практику докладно проаналізовано в інших книжках автора [153; 157], тому читач, якого зацікавить ця проблема, може до них звернутися.
Другу групу методів управління відсотковим ризиком, пов’язану з проведенням балансових операцій, розглядатимемо як структурне балансування, оскільки вживана іноді назва «методи управління активами і пасивами» є не зовсім точною [174, с. 396; 217, с. 15]. Нагадаємо, що управління активами і пасивами банку (УАП) доцільно розглядати як загальну методологічну концеп-цію, котра уможливлює запровадження інтегрованого підходу до управління фінансами банку. Очевидно, що в такому разі УАП включає не лише методи управління відсотковим ризиком, а й багато інших прийомів управління як фінансовими ризиками (ва-лютним, інвестиційним, ризиком ліквідності тощо), так і прибут-ковістю банку. Отже, до найпоширеніших на практиці методів управління відсотковим ризиком за допомогою структурного ба-лансування належать такі: управління розривом між активами та зобов’язаннями, чутливими до змін відсоткових ставок (геп-менеджмент), аналіз середньозваженого строку погашення (ана-ліз дюрації), імунізація балансу банку.
Порівнюючи переваги та недоліки названих підходів до управління відсотковим ризиком, треба визнати, що в процесі практичного застосування методи хеджування характеризуються як гнучкі, мобільні (дозволяють швидко реструктуризувати позиції банку), раціональні, а тому зарубіжні банки віддають їм перевагу. Методи структурного балансування надто громіздкі, потребують точних прогнозів, значних витрат часу і грошей. Проте багато су-часних фінансових технологій передбачають поєднання обох груп методів.
Для вітчизняних банків загальнодоступними залишаються лише методи структурного балансування, адже застосування більшості позабалансових видів діяльності, які активно досліджуються та використовуються в зарубіжній практиці, є в Україні неможливим за браком внутрішнього строкового ринку та широких мож-ливостей виходу на міжнародні ринки. Перспективи становлення внутрішнього ринку похідних фінансових інструментів фахівці оцінюють досить песимістично: «...слід визнати, що сформувати такий ринок у нас складно через відсутність нормального спотово-го ринку, який є основою роботи ринку деривативів. В Україні його немає і він ще не скоро з’явиться» [24, с. 25]. Додамо, проте, що тут ідеться насамперед про валютні деривативи, які в період 1996—1998 рр. уже перебували в обігу на українському ринку.
Запровадження похідних інструментів за відсотковими став-ками — процес іще складніший, адже і на міжнародних ринках ці інструменти з’явилися набагато пізніше ніж валютні деривативи, та й власного досвіду роботи з відсотковими деривативами в українських фахівців нема. Отже, сподіватися на те, що найбли-жчим часом українські банки зможуть скористатися ефективни-ми методами управління відсотковим ризиком, немає достатніх підстав. Саме тому методика управління відсотковим ризиком за допомогою прийомів структурного балансування та аналіз чутли-вості активів і пасивів банку до зміни відсоткових ставок на рин-ку має для вітчизняних банків поки що пріоритетне значення.
Зауважимо, що хоч проблеми управління відсотковим ризи-ком банку мають велике практичне значення, у вітчизняній нау-ковій літературі тільки кілька праць торкаються цієї тематики, і нині вона залишається найменш дослідженою [61; 86; 168]. До-кладно теоретичні та прикладні аспекти аналізу відсоткового ри-зику висвітлено в працях зарубіжних авторів Т. Коха, К. Валравена, Дж. Маршалла, В. Бансала, Дж. Сінкі, Л. Гудмена, П. Роуза, В. Шарпа, Р. Колба та ін. З-поміж методів структурного балансу-вання пріоритетне місце належить геп-менеджменту — сукупності прийомів управління розривом між активами та зобов’язаннями банку, чутливими до змін відсоткових ставок, тому методику аналізу показників гепу та проблеми практичного застосування геп-менеджменту в українських банках розглянемо детальніше.
На рівень відсоткового ризику комерційного банку впливають як зовнішні чинники — зміна ставок на ринку, так і внутрішні, до яких належить насамперед структура балансу банку, проаналізо-вана з погляду чутливості активів та зобов’язань до зміни ринко-вих ставок. У процесі аналізу необхідно оцінити вплив цих чин-ників та вибрати прийнятну для банку стратегію управління ризиком. Аналітичний процес загалом складається з таких етапів:
• аналіз власної позиції банку;
• аналіз та прогнозування динаміки ринкових ставок відсотка;
• аналіз зміни відсоткових доходів банку у зв’язку зі змінами ставок;
• інваріантний аналіз стратегій управління відсотковим ризиком.
На першому етапі оцінюється чутливість окремих статей та банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикато-ром чутливості балансу служить показник гепу (від англ. gap — розрив, дисбаланс). Для визначення гепу всі активи і пасиви бан-ку поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Зрозуміло, що такий поділ можна здійснити лише в межах конкретно визначеного часового інтер-валу. Адже в довгостроковій перспективі всі активи чи пасиви банку буде переоцінено чи повернено до банку, а отже, вони теж стануть колись чутливими до зміни відсоткової ставки.
Із цією метою весь часовий горизонт, протягом якого банк планує проаналізувати відсотковий ризик, поділяють на періоди. У межах кожного з періодів структура балансу вважається фіксо-ваною. Тривалість цих часових інтервалів вибирають довільно, наприклад, відповідно до прогнозованих моментів зміни відсот-кових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Фіксація структури балансу в межах кожного інтервалу дає змогу аналізувати спів-відношення обсягів чутливих активів і зобов’язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.
Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо протягом зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:
• дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в ме-жі зафіксованого часового інтервалу;
• строк погашення настає в цьому інтервалі;
• термін проміжної або часткової виплати основної суми на-стає в зафіксованому інтервалі;
• зміна базової ставки (наприклад облікової ставки НБУ), по-кладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, можли-ва або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.
За нечутливі активи та зобов’язання визнають такі, що доходи та видатки за ними протягом зафіксованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.
Показник гепу визначається як різниця між величиною чутли-вих активів та чутливих зобов’язань банку в кожному із зафіксо-ваних інтервалів:
GAP (t) = FA (t) – FL (t),
де GAP (t) — величина гепу (у грошовому вираженні) в періоді t; FA (t) — активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t; FL (t) — пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.
З наведеної формули очевидно, що геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов’язання (FA (t) > FL (t)), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (FA (t) < FL (t)). Збалансована позиція, коли чутливі активи дорівнюють таким самим зобов’язанням, означає нульовий геп.
Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку можна використати коефіцієнт гепу — FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зо-бов’язань:
.
Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший — то геп від’ємний. Якщо коефіці-єнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.
За такого підходу очевидно, що геп тісно пов’язаний з конкретним часовим інтервалом і показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Розрахунок кумулятивного гепу дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов’язань у певний момент часу (статичний аналіз), а й ураховувати часо-вий компонент (динамічний аналіз). Для цього в кожному з ін-тервалів, на які поділено часовий горизонт, обчислюють алгебра-їчну суму (з урахуванням знака) гепів за попередні періоди, а знайдений у такий спосіб показник визнають за кумулятивний (на-громаджений) геп:
,
де KGAP (T) — кумулятивний геп; T — часовий горизонт; .
Отже, кумулятивний геп — це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені. За економічним змістом кумулятивний геп — це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику від-соткових ставок, на який наражається банк протягом розглянуто-го часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, уста-новлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та приводячи структуру чутливих активів і зо-бов’язань у відповідність з установленим лімітом.
Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок на ринку згідно з такими правилами:
• якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшува-тиметься;
• якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.
Це означає, що для банку не так уже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку, головне — щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить збільшення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від’ємним — за зниження. Варто ще раз нагадати, що потенційну можливість одержання додаткового прибутку пов’язано з підвищеним рівнем відсоткового ризику, і коли прогноз зміни ставок виявиться помилковим, то банк не тільки не збільшить прибутку, а навпаки — може зазнати солідних збитків. Отже, за управління гепом імовірність одер-жання як додаткових прибутків, так і несподіваних фінансових втрат є цілком реальною.
Таким чином, геп розглядається як міра відсоткового ризику, що на нього наражається банк у зафіксованому часовому інтервалі. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, що більший розмір (абсолютна величина) гепу, то вищий рівень відсотко-вого ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.
Але ні абсолютна величина кумулятивного гепу, ні коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Тому наступним кроком у процесі аналізу гепу є обчислення індексу відсоткового ризику.
Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини кумулятивного гепу (в кожному з періодів) до працюю-чих активів і виражається у відсотках:
,
де IR (T) — індекс відсоткового ризику; А — працюючі активи банку.
Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від’ємний) може змінити свою вартість у зв’язку зі зміною ринкових ставок, а отже, впли-нути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс роз-раховується без урахування знака, оскільки й додатний, і від’ємний геп можуть призвести до збитків.
Через установлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу відсотко-вого ризику визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк уважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи зарубіжних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється, як правило, на рівні 20—25 %, хоча твердих норм не існує.
Аналіз відсоткового ризику банку за допомогою індексу є ефективним за умови, що величина працюючих активів залиша-ється сталою протягом усього часового горизонту. Якщо ж обсяг таких активів протягом періоду змінюється, то логічно оцінювати співвідношення кумулятивного гепу в кожному з періодів до тієї величини працюючих активів, яка прогнозується в цей період. Зрозуміло, що зробити такий прогноз досить складно. Напри-клад, величина залучених коштів залежить не лише від банку і не завжди піддається прогнозуванню.
У такому разі можна скористатися коефіцієнтом ризику, обчисленим як відношення кумулятивного гепу до капіталу банку. Як відомо, капітал банку є стабільнішою величиною, ніж працюючі активи. Крім того, оскільки геп є індикатором відсоткового ризику банку, а всі ризики мають відшкодовуватися за рахунок його влас-них коштів, то цілком логічно зіставляти геп саме з капіталом. От-же, коефіцієнт відсоткового ризику обчислюється за формулою:
,
де KR (t) — коефіцієнт відсоткового ризику; K — власний капі-тал банку.
Досліджуючи проблеми аналізу відсоткового ризику банку за допомогою гепу слід звернути увагу, що хоч вони тісно пов’язані з аналізом банківської ліквідності, але не є ідентичними. Зокрема до розрахунку гепу беруть не лише обсяги вхідних та вихідних грошових потоків, а й кошти, які переоцінюються в певні моменти часу, проте до банку не надходять. У такий спосіб окремі активи і зобов’язання можуть ураховуватися кількаразово. Наприклад, якщо кредит видано під плаваючу ставку, яка переглядається щомісяця, то ця стаття враховується в кожному часовому періоді до моменту погашення боргових зобов’язань перед банком. Зро-зуміло, що в такому разі величина гепу перевищуватиме розрив ліквідності. Натомість такі ліквідні активи, як готівка чи кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, є нечутливими до відсот-кового ризику і тому за обчислення гепу не враховуються.
Розгляньмо методику розрахунку абсолютних та відносних показників гепу (табл. 4), для чого проаналізуємо структуру активів та пасивів банку з погляду їхньої чутливості до зміни ринкових ставок відсотка (активи банку — 83 175 тис. грн., капітал — 24 428 тис. грн.). Інформаційною базою аналізу служать дані що-денної звітності банку — форма № 631 «Звіт про структуру активів та пасивів за строками», а за потреби — дані аналітичного обліку.
Таблиця 4.
АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ГЕПУ, тис. грн.
Показник Період
До 7 дн. 8—30 дн. 1—3 міс. 4—6 міс. 7—9 міс. 10—12 міс.
FA (t) 33325 19460 23823 39660 15967 18812
FL (t) 59860 13410 20390 22570 6060 29460
GAP (t) –26535 6050 3433 17090 9907 –10642
FGAP (t) 0,557 1,45 1,17 1,76 2,63 0,64
KGAP (T) –26535 –20485 –17052 38 9945 697
IR (T), % 31,9 24,63 20,5 0,05 11,96 0,84
KR (T) 1,09 0,84 0,69 0,002 0,41 0,03
Як бачимо, банк має найбільшу незбалансованість активів і зобов’язань у період до семи днів: індекс відсоткового ризику ста-новить 31,9 %, тобто перевищує допустимий рівень (20—25 %),
а величина гепу перевищує суму балансового капіталу банку (ко-ефіцієнт ризику — 1,09). У наступні періоди банк має додатний геп, але кумулятивний геп усе ще залишається від’ємним протя-гом найближчих трьох місяців. Якщо в цей час відсоткові ставки на ринку знижуватимуться (а саме така ситуація має місце нині на вітчизняному ринку), то маржа банку зростатиме. У період від трьох до шести місяців банк переходить до додатного гепу, очі-куючи на ймовірне підвищення ставок.
За реальної економічної ситуації в Україні таку строкову структуру активів і пасивів банку слід визнати достатньо ефективною. Адже зміни відсоткових ставок у найближчі періоди (до трьох місяців) можна досить точно передбачити і скористатися ситуацією. У віддаленіших періодах банк теж не наражається на значний ризик, оскільки індекс відсоткового ризику становить лише 11,9 %. Із на-
ближенням цих періодів банк матиме змогу досить швидко реструк-туризувати баланс і перейти від додатного гепу до від’ємного, якщо прогноз свідчитиме про дальше зниження ринкових ставок.
На другому етапі аналізують динаміку ринкових ставок з ме-тою визначення їхніх прогнозних значень у кожному із зафіксо-ваних часових інтервалів. Під час аналізу слід оцінити такі пара-метри відсоткових ставок, як напрям руху, швидкість та величина прогнозованих змін. Зазначимо, що процес прогнозування дина-міки відсоткових ставок є дуже складним, і якщо напрям руху відсоткових ставок можна передбачати досить успішно, то швид-кість та величину змін, навпаки — дуже важко. Прогнози щодо зміни відсоткових ставок разом з показниками гепу дають змогу банку оцінити вплив відсоткового ризику на прибутковість.
Для прогнозування відсоткових ставок використовуються різні підходи. Учасники міжнародних ринків у процесі аналізу можуть орієнтуватися на форвардні відсоткові ставки, сформовані на стро-ковому ринку. Форвардні ставки відображають очікування ринку щодо майбутньої динаміки ставок. Наприклад, якщо біржові коти-рування відсоткових ф’ючерсів з терміном виконання через шість місяців становлять 91.23, то це означає, що за оцінками учасників строкового ринку через шість місяців ставка відсотка за тримісяч-ним депозитом дорівнюватиме 8,77 % (100 – 91.23). Орієнтиром служать і ставки позабіржового ринку форвардних контрактів за відсотковими ставками (FRA). Порівняння форвардних ставок з поточними дає змогу точніше передбачити їхню динаміку.
Слід зазначити, що процес прогнозування ставок відсотка по-стійно ускладнюється, і зараз великі міжнародні банки для отри-мання надійного прогнозу аналізують близько чотирьохсот інди-каторів, які можуть вплинути на динаміку ставок. Реалії останніх десятиріч засвідчують, що змінюваність (волатильність) і непе-редбачуваність стали основними характеристиками відсоткових ставок. Як визнають фахівці, «запровадження системи плаваючих курсів та інтенсифікація процесів глобалізації спричиняють не-прогнозовані зміни цін, процентних ставок, валютних курсів, а час від часу — і фінансові кризи» [121, с. 26]. Виникнення різно-манітних міжнародних інтеграційних угруповань (наприклад, та-ких як Європейський Союз), ускладнення їхньої внутрішньої фі-нансової системи, посилення самоорганізації та розбудова ієрархічної структури збільшує чутливість до зміни цін, відсоткових ставок і валютних курсів інших учасників, які функціонують поза межами таких об’єднань. Одним з наслідків процесів глобалізації є те, що традиційні методи прогнозування фінансових індикато-рів все частіше не спрацьовують [121, с. 26].
Рівень надійності прогнозу кожен банк має вибрати для себе самостійно виходячи з власної стратегії, конкретної ситуації та лі-мітів допустимого ризику. Як показують дослідження, для більшості банків прийнятним є рівень надійності прогнозу 70—75 %, але банки, що прагнуть працювати стабільніше та мінімізувати ри-зик, можуть домагатися надійності у 85—90 %. Але навіть досить висока ймовірність іще не означає, що прогнози виправдаються і ринкові ставки стануть саме такими, як передбачалося. Крім то-го, прогноз може виявитися взагалі помилковим, а майбутнє — принципово непередбачуваним.
Очевидно, що з двох основних чинників, від яких залежить рі-вень відсоткового ризику банку, точно виміряти можна лише внут-рішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогно-зувати з певним рівнем імовірності. Якщо показники гепу легко розрахувати, коли відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструменту, що входить до складу портфе-лів активів та зобов’язань банку, то стосовно динаміки ринкових ставок цього сказати не можна. Це й дає підстави вважати геп, як було вже сказано, індикатором відсоткового ризику, на який нара-жається банк протягом зафіксованого часового інтервалу.
На третьому етапі аналізують зміни показників прибутково-сті банку, які пов’язані з волатильністю відсоткових ставок, та оцінюють, чи прийнятні вони для банку. Такими показниками є чистий відсотковий дохід або відсоткова маржа (різниця між від-сотковими доходами та витратами). Фактично на цьому етапі пе-реходять до аналізу співвідношення «прибуток — ризик» у тер-мінах відсоткової маржі та відсоткового ризику. Ефективність та дієвість такого аналізу залежать насамперед від застосовуваного методичного інструментарію. Зауважимо, що в процесі управлін-ня фінансовими ризиками важливе значення має методика про-гнозного аналізу, адже аналіз ризику, що вже реалізувався, знач-ної користі банку не дасть.
Залежність між відсотковою маржею банку та змінами відсот-кових ставок на ринку описується аналітичною моделлю [169, с. 489; 174, с. 396]:
P (T)  (rp – r) КGAP (T), (13)
де P (T) — величина зміни маржі банку (у грошовому виразі) протягом періоду T; rp, r — прогнозована та поточна ринкові ста-вки відповідно.
Збільшення чи зменшення банківської маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку. Додатне значення P указує на збільшення прибутку і буде результатом підвищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від’ємного гепу. Від’ємне значення P означатиме зниження відсоткового прибу-тку банку, зумовлене підвищенням ставок за від’ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотковий ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток унаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок буде неможливо. Отже, і додатний, і від’ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж за нульового гепу.
Модель (13) забезпечує лише приблизну оцінку зміни маржі банку. Оскільки відсоткові ставки заведено подавати в розрахун-ку за рік, то обчислені за цією формулою зміни маржі теж відо-бражатимуть коливання річного чистого відсоткового доходу. Якщо ж потрібно оцінити можливі коливання чистого доходу в кожному з часових періодів, на які поділено часовий горизонт, то слід брати до уваги тривалість періоду в днях. У такому разі для обчислення абсолютної величини зміни банківської маржі доці-льно скористатися формулою:
P (Т) = (rp – r) КGAP (T)
де T — тривалість інтервалу в днях; BS — база розрахунку в днях (360 або 365).
Проаналізуємо зміну відсоткової маржі банку, спочатку обчи-сливши значення в річному еквіваленті — P1(Т), а потім —
з урахуванням тривалості інтервалу прогнозування — P2(Т). При цьому тривалість часового інтервалу визначається в днях від поточного моменту до закінчення періоду, в якому визначено кумулятивний геп (табл. 4.13).
Таблиця 4.13
АНАЛІЗ ЗАЛЕЖНОСТІ ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ
БАНКУ ВІД ВІДСОТКОВОГО РИЗИКУ, тис. грн.
Показник Період
До 7 дн. 8—30 дн. 1—3 міс. 4—6 міс. 7—9 міс. 10—12 міс.
(rp – r), % –2,3 –1,8 –1,2 –2,9 –0,5 3,4
KGAP (T) –26535 –20485 –17052 38 9945 697
P1 (T) 610,3 368,7 204,6 –1,1 –49,7 23,7
T, днів 7 30 91 183 275 365
P2 (T) 11,7 30,3 51,0 – 0,56 –37,4 23,7

Результати аналізу свідчать, що завдяки досягненню відповід-ності між гепом та динамікою ринкових ставок (від’ємний геп за зниження ставок) у найближчі три місяці чистий відсотковий до-хід банку зростатиме, і за цей час він збільшиться на 51 тис. грн.
Але згодом, якщо менеджмент банку не проведе реструктури-зацію балансу, цей результат буде нівельовано, і в періоді чоти-ри—шість місяців банк матиме зниження маржі. Такі зміни є ре-зультатом того, що починаючи вже з другого часового інтервалу банк має додатні показники гепу (хоч кумулятивний геп залиша-ється від’ємним). А оскільки прогноз руху відсоткових ставок передбачає їх дальше зниження, то і маржа поступово зменшува-тиметься, про що свідчить динаміка показника P1(Т).
За підсумками року чистий відсотковий дохід за інших однако-вих умов зросте на 23,7 тис. грн. Оскільки темпи зміни показників прибутковості банку залежать як від волатильності відсоткових ставок, так і від величини гепу, то для отримання позитивних зру-шень за цією статтею банку слід вдатися до реструктуризації бала-нсу в напрямі переходу до від’ємного гепу в кожному з періодів, збільшивши в такий спосіб величину кумулятивного гепу.
Коментуючи цей підхід, зауважимо, що він забезпечує прийнятну точність оцінок лише в тому разі, коли відсоткові інструменти, які аналізуються, достатньо однорідні, а механізми їх ціноутво-рення орієнтовано на домінуючу на ринку відсоткову ставку. На-приклад, на міжнародних ринках такою ставкою є LIBOR, хоч іс-нують ще й інші індикатори — ставки за казначейськими векселями, ставки першокласного позичальника (prime-rate) та ін. На ринках, де механізми взаємовпливу відсоткових ставок ще не сформувалися, а зміни деяких із них позначено певним суб’єктивізмом (наприклад, зміну облікової ставки НБУ), пропонуємо використовувати трохи інший, удосконалений підхід до аналізу гепу.
За цього підходу чутливі активи та зобов’язання банку слід роз-поділити на групи за однорідністю економічного змісту та механізмів ціноутворення. Наприклад, в одну групу включити міжбанківські кредити надані та отримані, в іншу — депозити до запитання та короткострокові кредити і т. д. У кожній з таких груп орієнтиром під час перегляду ціни і активів, і зобов’язань служить та сама від-соткова ставка, а це дає змогу точніше спрогнозувати її динаміку та наслідки для банку. Наприклад, для міжбанківських інструментів це буде ставка КІBOR, для кредитів — облікова ставка і т. п. Ана-ліз показників гепу та зміни маржі проводиться в кожній із груп ізольовано за такою самою методикою, що й для всього балансу. Підсумок результатів міжгрупового аналізу свідчитиме про зага-льні зміни банківської маржі та відсоткового ризику.
На четвертому етапі проводиться інваріантний аналіз стра-тегій управління відсотковим ризиком. Різні стратегії треба аналі-зувати з погляду їхнього впливу на надійність та конкурентоспроможність банку. На відміну від декомпозиційного аналізу, де підсумкові показники розкладаються на елементи, аналіз стратегій управління полягає в оцінці того, як окремі чинники (у даному разі — геп і ставки) вплинуть на загальний фінансовий результат банку.
Загалом стратегій управління відсотковим ризиком є тільки дві: фіксація спреду та управління гепом. Але оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в бан-ку може бути багато, то в межах цих загальних стратегій форму-ється значна кількість альтернативних сценаріїв, які аналізують за допомогою прийомів імітаційного моделювання.
Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансо-ваність позицій за чутливими активами та зобов’язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабіль-ною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. На-гадаємо, що в разі застосування стратегії фіксації спреду оде

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕП-АНАЛІЗ: ПОКАЗНИКИ, МЕТОДИ, МОДЕЛІ» з дисципліни «Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі»

Реферати та публікації на інші теми:

Кредитний договір — основа кредитних взаємовідносин Аудит дотримання нормативних вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до ф... Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фі... Задача о двух лодках Задача о железном пруте