Найдосконалішу концепцію конфедераційної Європи, тобто Європи держав, представив на початку 60-х років Шарль де Голль. Ця концепція стала базовою філософією наступників генерала на посаді президента Франції і його прихильників. Лише під час президентури Ф.Міттерана спостерігалося радикальне відхилення від конфедераційної концепції в класичному її розумінні. На думку Ш. де Голля, головним пунктом при створенні нової Європи мали бути реалії, тобто народи та держави, а не міфи, тобто конструкції, в яких існували спроби відійти від тих реалій чи злегковажити ними. «Уявляти собі, - казав Ш. де Голль, - що можна було б побудувати поза і над державами щось, що здобуло б визнання народів 28 і було спроможним результативно діяти, - це утопія». Наддержавні інститути можуть функціонувати виключно як продовження суверенних національних урядів, що мають підтримку в суверенних народів Європи, оскільки суверенність - доводили прибічники Ш. де Голля - виникає з визнання і лояльності громадян, а її базою є спільність вартостей, переконань і позицій. Власне так розуміючи суверенність, прихильники концепції «Європи держав» критично ставилися до європейських інституцій, які представляли лише європейські, наднаціональні інтереси, а не інтереси окремих народів. Не відкидаючи придатності керівництва ЄСВС чи Комісії ЄЕС і Євроатому як об'єктів технічно-організаційних, прихильники конфедераційного підходу відмовляли цим центральним інституціям у праві прийняття рішень стосовно народних держав. Жодний народ Європи, доводив Ш. де Голль, не погодився б довірити свою долю іноземцям в економічних питаннях, а що вже казати, коли ідеться про головні для національного існування питання - проблеми війни і миру. Також критично ставилися прихильники «Європи держав» до Європейського Парламенту, який, на їх думку, був придатний лише на роль порадника. Критичне ставлення до вже існуючих фукціональних європейських структур не давало змоги конфедераціоністам прийняти їх в ролі основи для утворення політичної Європи. На їх думку, політична єдність якісно відрізнялася від тієї, яку називали «технічним співтовариством». Отож, конструкцію політичної Європи вони пропонували сперти на механізмах, цілком відмінних від тих, які зобов'язували в існуючих співтовариствах. Рушієм європейського процесу об'єднання конфедералісти вважали не федеральні інституції, не неофункціоналістичний діалог, а постійний обмін поглядами та узгодження позицій між народними урядами. З них власне могли зародитися навики співробітництва та відчуття європейської солідарності і співтовариства, які в решті-решт призведуть «Європу держав» до конфедерації. Тоді можна буде розширити і компетенції Європейського Парламенту; однак і тоді кожний депутат повинен був би представляти свою державу і відповідати за свою парламентську діяльність перед своїми виборцями. На думку конфедералістів, європейське політичне співробітництво не з'явиться само по собі в результаті розвитку економічних 29 співтовариств. Прихильники конфедераційної Європи розглядали погляди функціоналістів щодо внутрішньої логіки розвитку процесу об'єднання, однак відкидали його автоматизм і якісну однорідність. Але вони не відхиляли можливості перетворення в майбутньому конфедерації у федерацію. Сам Ш. де Голль таку можливість вбачав лише теоретично. Натомість німецький конфєдераліст Ф.И.Штраус можливість перетворення в майбутньому конфедерації у федерацію вважав умовою своєї згоди на конфедераційну Європу, оскільки така форма повинна бути лише коротким перехідним періодом. Ф.Й.Штраус вважав, що добровільна координація закордонної політики ніколи не приведе до утворення європейської суперімперії, так само, як і існування поряд із собою потенціалів народних держав не замінить одного, великого зінтегрованого простору. Навпаки, політичні зміни всередині деяких членів конфедерації і натиск ззовні позбавлять її усілякої стабільності. Спроби нав'язати цьому вільному організмові гегемонію одного з учасників лише пробудять у ньому силу протиставлення нав'язаному центром. Ф.И.Штраус поділяв погляд Ш. де Голля стосовно того, що видумані та нав'язані наддержавні інституції не стануть рушієм політичної єдності. Однак позиція Ф.Й.Штрауса відрізняється тим, що конфедераційну форму Європи він визнавав лише у мілітарній сфері. На відміну від Франції, для якої умовою мілітарного співтовариства було досягнення спільної закордонної політики, західнонімецькі конфедералісти визнавали перевагу оборони над політикою. Тому власне Ф.Й.Штраус запропонував заснувати Європейське оборонне співтовариство, яке б опиралося на засади міжнародного співробітництва. Найважливішим елементом цієї концепції був «контроль над ядерною зброєю». Однак цей елемент був одночасно найбільш контроверсійним, особливо для Франції. Коли Шарль де Голль висував пропозиції щодо форми інтеграції, то брав до уваги у своїх концепціях загрозу з боку Німеччини. Він побоювався, щоб у майбутньому Європа не стала німецькою, більше того, щоб Франція не втратила свого першорядного значення. Зрештою, це Ш.де Голль виразно підкреслив, визначивши так звані круги інтеграції і центральне місце у них для Франції. Отже, згідно з федералістичною теорією, інтеграція полягала в централізації визначених функцій на рівні федерального уряду та де- 30 централізації на регіональному і локальному рівнях. Інтеграція - це самостійна здатність однієї цілісності або системи функціонувати у формі зовнішніх і внутрішніх викликів. Невдалі спроби утворення Європейського оборонного співтовариства і Європейського політичного співтовариства були поразкою федералістичної концепції і методів діяльності. Функціоналісти вважали, що європейську єдність належало реалізувати шляхом поглиблення реальних зв'язків, передусім економічних, між державами, а не шляхом, наприклад, підписання федеративної угоди, утворення європейського парламенту, чи інших європейських інституцій. Федералістичному ідеалізмові й ортодоксії функціоналізм протиставив прагматизм, а перевазі політики над економікою - перевагу економіки над політикою. Економіка мала використовуватися для досягнення політичних цілей і впливати на силу політики, а не навпаки. Міжнародна інтеграція (у розумінні функціоналістів) як своєрідна міжнародна система означає перехід від міжнародного суспільства (основною характерною ознакою якого є відносини між суверенними державами) до суспільства світового (цілісність якого є функціонально визначеною). Конфедераціоністи рушієм європейського процесу об'єднання вважали постійний обмін думками та узгодження політичних питань між національними урядами. Лише так можна виробити навички співробітництва та сформувати відчуття європейської солідарності і співтовариства, які приведуть зрештою Європу Держав до конфедерації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Європа» в конфедераційному розумінні» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
