Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави
Процес об’єднання Європи супроводжується формуванням єдиного як економічного, так і освітянського та наукового простору, розроб-кою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього кон-тиненту. Розвиток України у сучасному світі визначається у загально-му контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури, а саме: - парламентаризм; - права людини; - права національних меншин; - лібералізм; - свободу пересування; - свободу отримання освіти будь-якого рівня; - інші атрибути громадянського демократичного суспільства. Для України, розташованої у центрі Європи, така орієнтація – це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до євро-пейських політичних і культурних традицій. Європейська інтеграція стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закрито-го тоталітарного до відкритого демократичного суспільства. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та ство-рення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено поширення власних культурних і наукових стандартів в освіті, науці і техніці, культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Згідно зі “Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу” поряд з іншими напрямами Європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягнення вагомих успіхів у інтеграційно-му процесі саме на цих напрямках. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, тех-нічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес на відповідних напрямках полягає у впрова-дженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поши-ренні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кін-цевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загаль-но – європейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища. Свідомий політичний вибір європейської інтеграції може стати основою національної консолідації українського суспільства. Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обмі-ни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень. Протягом 1995-2004р. Міністерство освіти і науки України на ос-нові міжнародних документів з питань демократизації, гуманізації в освіті і прав людини здійснило ряд масштабних заходів зі створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Цей комплекс нормативно-правових документів пройшов апробацію на міжнародному рівні й визначає ідеологію реформування всієї осві-тньої галузі. Законодавче поле української вищої освіти формується одночасно із принципів Болонського процесу на основі таких основних докумен-тів: –Національної доктрини розвитку освіти (2003). –Закону України “Про проведення педагогічного експери-менту щодо запровадження кредитно-модульної системи ор-ганізації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації”. –Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007р.р. Система вищої освіти в країнах Європи і Америки із усіх європей-ських країн найбільш наближена до вищої освіти в Україні - це вища освіта Німеччини. У Німеччині, розташованій у самому центрі Євро-пи, одними з перших з’явилися університети. Так університет у Гей-льдельберзі був заснований у 1386 році. У Німечинні понад 300 вищих навчальних закладів, особливе місце серед них займають університе-ти. Для вступу в Німецький університет найкраще навчатися в коле-джі до вузівської підготовки два роки. Хто не вчився за програмою довузівської підготовки, повинен здати іспит на підтвердження рівня знань німецької мови. Програма такого коледжу має п’ять напрямів з вивчення математи-ки, фізики або хімії, біології, економіки, іноземних мов, історії або соціальних наук, географії, німецької літератури. З п’яти, крім одного напряму потрібно здати екзамен з німецької мови. Вузи Німеччини можна умовно поділити на університети загаль-ного профілю і технічні, об’єднані вищі школи – технічні і професій-ні, а також гуманітарні вищі навчальні заклади. До складу гуманітар-них входять коледжи мистецтв, педагогічні вузи, вузи з підготовки чиновників і священиків. Від спеціальних вузів університети відрізняються тим, що надають право одержати ступені кандидата і доктора наук. Більшість вузів Німеччини – державні, навчання безкоштовне. Є й платні приватні вузи, але їх небагато. Безкоштовна і при цьому якісна вища освіта, залучає величезну кількість абітурієнтів, не тільки з самої Німеччини, а й із інших країн. Навчальні заклади Німеччини, поряд із забезпеченням студентів фундаментальною теоретичною базою, здій-снюють також фахове практичне навчання. Вступних іспитів у німецьких університетах немає. Виключення становлять іспити на творчі спеціальності , а також на найпрестижні-ші спеціальності – медицину, стоматологію, філософію і ін. У вузах Німеччини можна одержати вищу освіту з понад ніж 400 спеціальнос-тей. Навчальний рік у німецьких вузах розділений на два семестри: зи-мовий і літній. Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс і наступний професійний курс, кожний тривалістю мінімум 4 се-местри. Перший завершується здачею проміжних іспитів, завершаль-ний – іспитами і дипломною роботою. Дані про успішність заносяться в аналог нашої залікової книжки. Тривалість навчання у вузі від 8 до 12 семестрів. По закінченні на-вчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипло-мний іспит, або іспит на ступінь магістра. Як і в Україні, у Німеччині видають диплом про вищу освіту. Вища освіта США нараховує 3681 установу, з них 1594 є держав-ними і 2087 – приватними. З огляду на велике розмаїття установ ви-щої освіти, Фонд Карнегі запропонував, зокрема, наступну класифіка-цію всіх існуючих інститутів американської вищої школи, що включає 10 категорій вузів, у залежності від кількості студентів, масштабів фі-нансування наукових досліджень і кількості пропонованих навчальних курсів. Перша група – дослідницькі університети першої категорії, широ-кий набір програм для одержання першого ступеня – бакалавр. При-суджують щорічно як мінімум 50 ступенів докторів наук, одержують не менше 40 млн. дол. щорічно, як державну підтримку (незалежно-державний чи приватний вуз). Друга група – дослідницькі університети, але з меншими обсягами досліджень і масштабами підготовки фахівців вищої кваліфікації. Одержують державну підтримку в об’ємі від 15.5 до 40 млн. доларів. Ці дві групи вузів є найбільш престижними. Таких вузів нарахову-валось у 1995р. 126, у них навчалось у них 2,8 млн. чол. Ці заклади являють собою ядро американської системи вищої освіти і фундамен-тальних наук країни. Третя і четверта група університетів, це вузи, де масштаби науко-вих досліджень відносно невеликі. Поряд з випуском фахівців рівня бакалавра, присвоюють ступінь доктора наук. Таких університетів у США нараховується більше100 з кількістю студентів 1,3 млн. чоловік. П’ята і шоста група університетів і коледжів крім підготовки ба-калаврів, присвоюють також ступені магістрів наук (це вимагає на-вчання ще протягом 1-2 роки, поглибленої спеціалізації в обраній ди-сципліні й у більшості випадків, захисту диплома). Цього типу універ-ситетів нараховується більше 530, ступінь бакалавра присвоюється у більшій половині з них за двома дисциплінами. Розходження між п’ятою і шостою кваліфікаційними групами полягає в кількості студе-нтів. П’ята група – має бути не менше 2500 студентів, шоста – від 1500 до 2500 студентів. У цих групах навчається найбільша кількість студентів – 3,2 млн. чоловік Сьома і восьма класифікаційні групи включають 625 чотирирічних коледжів, що присвоюють ступені бакалавра в різних галузях природ-ничих і гуманітарних наук. Їх відрізняють насамперед правила прийо-му при вступі – у восьмій групі більш ліберальні. У чотирирічних коледжах США вчиться 1,1 млн. студентів. У дев’ятій групі нараховується 1473 коледжі, студенти навчаються два роки і нараховується найбільша кількість студентів – 5,4 млн. Ко-леджі пропонують різноманітні спеціалізовані фахові програми, що не вимагають повномасштабної вищої освіти. Практично ці коледжі на-дають середню освіту. Десята група представлена професійними школами університетів, що надають вищу освіту від ступеня бакалавра до ступеня доктора наук. До них відносять школи і школи мистецтв, музики і дизайну. Є та-ких 352 спеціалізованих вузи, де навчається близько 500 тис. студен-тів. Таким чином, США володіють великою і широко диверсифікова-ною системою вищої освіти. Навчання американської молоді в серед-ній школі продовжується 12 років. Ті, що збираються навчатись у ви-щій школі, починають у навчальному закладі вже з 10-11 класів. До-помагають у цьому електронні комп’ютерні мережі, засоби масової інформації, рекламно-маркетингові підрозділи вищих закладів, мере-жа Інтернет. Залежно від розумових здібностей і фінансових можливостей поте-нційного студента обраний вуз може бути державний чи приватний. Державний вуз чи коледж фінансується з державного бюджету штату, має невисоку для американських стандартів вартість навчання – від 2,5 до 6 тис. доларів на рік. На лекціях одночасно перебуває 200-250 чол. На практичних, лабораторних і семінарських заняттях групи складають по 40-50 чол. Студентам надається сучасна матеріально-технічна база, великі бібліотеки, але від них вимагається значна само-стійна позааудиторна робота. На відміну від приватних (або незалеж-них) вищих закладів освіти тут немає постійної опіки та контролю з боку професорсько-викладацького складу. Самостійна робота студен-та заохочується. При державних вищих закладах кількість місць в гур-тожитках обмежена, стипендія також, працевлаштуванням після за-кінчення вузу адміністрація не займається, лише надаються листи-рекомендації. Головною рисою державної вищої освіти США є повна самостійність і відповідальність студента за результати свого навчан-ня. У недержавних приватних або “незалежних” вищих закладах осві-ти вартість навчання складає 12-15 тис. доларів на рік. Навчається в них від однієї тисячі до 5 тис. студентів (за винятком найвідоміших університетів – Гарвардського, Єльського та Стенфордського, де кон-тингент студентів сягає десятки тисяч, а плата 50 тис. доларів на рік). Навчальні групи невеликі – від 10 до 25 студентів. Ці вузи мають най-сучасніші матеріально – технічні бази та бібліотеки, достатню кіль-кість гуртожитків, високий науково – методичний рівень професорів і викладачів, велика увага надається контролю навчання студентів. Сту-денти отримують глибокі теоретичні знання і закріплюють їх практи-чно, вони можуть звертатись за консультаціями на протязі дня. Головна риса недержавної вищої освіти США – спільна зі студен-тами відповідальність вищого закладу за результати навчання. Випускні екзамени (тести) є загальноамериканським стандартом для всіх загальноосвітніх шкіл, які складають учні у 12-му класі. Пе-ревіряє випускні тести незалежна організація – Рада Коледжів, яка оцінює знання учня у балах і за дорученням самих учнів направляє відповідні сертифікати з оцінками та рекомендаціями до того чи іншо-го закладу освіти. Кожний заклад самостійно встановлює правила вступу, перелік вступних іспитів, прохідний бал, враховує оцінки випускного шкіль-ного атестату, рекомендації Ради Коледжів і адміністрації школи. Як-що все це задовольняє вимоги закладу, про результати повідомляють абітурієнта. Далі він пише твір з обґрунтуванням вибору закладу та спеціальності, додає заяву з автобіографічними даними, проходить тестування або співбесіду. Рішення приймальних комісій про зарахування надсилаються пре-тендентом разом із інформацією щодо програм фінансової допомоги (індивідуальної для кожного студента в кожному закладі). Допомога призначається в т.ч. і студентам-іноземцям, а також програмою перед-бачається безповоротні гранти, грошові позики під невисокі процен-ти, спонсорські стипендії. Практично вся вища освіта в США платна, ставлення американських студентів до навчання досить поважне. Залежно від обраної програми навчання абітурієнти складають до-даткові іспити з математики, хімії, біології, англійської та іноземних мов тощо для подальшого розподілу по навчальних групах відповід-ного рівня, а також для формування індивідуальних розкладів і планів на навчальний рік. Особливості навчання в американських вищих навчальних закла-дах освіти спрямована на індивідуалізацію навчання. Там немає по-нять академічна група, академічний курс, фіксований термін навчання (як у нас). Щоб студенти самостійно планували процес навчання, вищі закла-ди освіти щорічно видають спеціальні каталоги з переліком пропоно-ваних абітурієнтам рівнів навчання (освіти), назвами спеціальностей ( навчальних програм), дисциплін (курсів), їх кількості та коротким змі-стом, а також переліком дисциплін, які треба засвоїти для одержання диплома та освітнього ступеня (рівня освіти) з тієї чи іншої спеціаль-ності. Контроль знань і самостійної роботи студентів комп’ютеризований, контроль навчального процесу досконалий і оперативний. Тестування на заняттях за допомогою комп’ютерів забирає – 5-10 хв., проміжне тестування (або рубіжне) – 15-20 хв. Крім того, що-тижня студенти вдома виконують письмові тести за завданням викла-дача (раз на місяць проводиться письмове тестування по 30-50 хв., де студентові зараховуються три кращі результати з чотирьох тестів). Наприкінці семестру вони мають фінальний (підсумковий) іспит або залік з письмовим тестом (на дві-три години). Сумарний семестровий бал за пройдений курс (предмет) виводить-ся в залежності від загальної академічної успішності й активності, від-відування лекцій, семінарів, практичних, лабораторних занять.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави» з дисципліни «Історія інженерної діяльності»
