Батьківщина — це насамперед місце, де розташовані родинні гнізда, де знаходяться джерела людини, причому кожної зокрема. Отже, не випадково в українській мові з сивої давнини наголос у цьому слові завжди ставили на першому складі, підкреслюючи тим самим генетичну спорідненість людини з предками. Не випадково також часто-густо для позначення аналогічної функції використовували і термін "дідизна", ще більше розсуваючи таким чином у глиб часу корені нині сущих. Водночас "батьківщина" нерідко, особливо в останні десятиріччя, вживається й у розумінні "домівки" всього корінного етносу. Зрозуміло, в такій екстраполяції весь народ, особливо за достатньо розвинутого рівня самосвідомості, сприймається як одна велика родина, що проживає на своїй Землі — землі предків-батьків (тобто Батьківщині). Збагачення первісного значення "батьківщини" досягається багатьма супутними чи спорідненими з ним термінами, серед яких особливі місця посідають "обійстя", "садиба", "дім", "двір" тощо. Вони не лише фіксують просторові виміри батьківщини, а й виразно розкривають притаманні кожній з них природно-культурні риси. Принциповим у цьому випадку є те, що подібний об'єкт є категорією і економічно-діяльнісною, адже, як довів, наприклад, М. Слабченко, "двір" — умовна одиниця нерухомості (в одних випадках в актах під двором фіксувався лише дім без землі, в інших — земля без дому.— В. С), що грунтується на праві власності". Тобто батьківщина — родинний Всесвіт, виокремлений фундаментальними природними та соціальними чинниками.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Батьківщина» з дисципліни «Екологічна культура»
