Розпочавши свою діяльність з незалежної групи відомих діячів українського нацонального руху, Рада поступово перетворилася в справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент. Протягом травня-липня 1917р. до УЦР були включені Всеукраїнські ради робітничих, селянських та військових депутатів. Влітку 1917р. згідно з домовленістю з Тимчасовим урядом склад Ради розширено за рахунок представників національних меншин, які дістали 202 місця дійсних членів УЦР. За даними мандатної комісії 6-х загальних зборів (сесії) Ради її розрахунковий склад становив 798 місця. На які обрано 643 особи. 75% мандатів в Раді належала українцям, решта - національним меншинам. Більшість у повному складі УЦР складали представники від селянства. Другою за кількістю і найактивнішою соціальною групою Ради була інтелігенція. Однак вона не являла собою єдиної соціальної сили, ділилася на окремі групи за партійними та національними ознаками. До складу Ради входили представники 19 політичних партій (з них 17 називали себе соціалістичними). Крім українських партій, представництво в УЦР мали російські, єврейські, польські політичні організації, які утворили власні фракції. З українських партій найбільші фракції мали Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та Українська партія соціалістів-федералістів. Українські есери завдали своєму впливу на селянство мали найчисельніше представництво в УЦР, проте у персональному доборі кадрів поступалися УСДРП. Українські соціал-демократи В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш, Д.Антонович, Б.Мартос, В.Садовський, І.Стешенко, М.Ткаченко складали ядро Ради і тривалий час (до січня 1918р.) відігравали в ній провідну роль. Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві. На місцях створилися губернські, повітові й міські національні Ради.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Склад і статус Української Центральної Ради» з дисципліни «Новітня історія України»
