ЗАХОПЛЕННЯ Й РОЗПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЛИТВОЮ, ПОЛЬЩЕЮ ТА ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ
Ослаблені монголо-татарськими нападами, роздроблені на окремі князівства, українські землі на початку XIV ст. стали об'єктом експансії з боку Литовсь- Литовська кого князівства. Консолідувавшись у нелегкій бо-ротьбі з Лівонським і Тевтонським орденами, Литовське князівство розпочало своє проникнення на західноруські (білоруські) землі ще в середині XIII ст., за часів князя Мендовга (1230-1263 pp.). У першій чверті XIV ст. більша частина білоруських земель знаходилася вже під владою литовських князів, які почали спроби захоплення сусідніх українських земель. Безпосереднє залучення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель почалося за часів правління великого литовського князя Гедиміна (1316-1341 pp.), який проводив політику підкорення руських земель, використовуючи різноманітні заходи: воєнні, дипломатичні, династичні. Його васалами стали мінський, лукомсь-кий, друцький, берестейський, дорогочинський князі. З 1340 Р- на Волині правив його син Любарт-Дмитро. Основна частина українських земель була захоплена за правління литовського князя Ольгерда, який у 1362 р. зайняв Київ. Цим фактично закінчилася княжа доба в історії України. Ольгерду навіть
59
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ удалося у 1362 p. на річці Синя Вода (раніше, ніж Дмитрію Донському на Куликовському полі) розгромити татар. Рід Гедиміновичів став одним з найрозгалуженіших у Східній Європі того часу. Від синів Гедиміна вели генеалогію князі Острозькі, Заславські, Корецькі, Чорторийські, Вишневенькі, Сангушки, Збаразькі тощо. Ольгерд чітко формулює основне завдання Литовської держави: «Вся Русь просто мусить належати литовцям». У 1345-1377 pp. до Литви приєднано території від м. Володимира на Заході до р. Оскіл на Сході, від Новгорода-Сіверського на Півночі до середньої течії р. Південний Буг на Півдні. Князь Вітовт у 1392-1430 pp. приєднав землі у межиріччі Дніпра і Дністра з виходом до Чорного моря. Причинами успіху литовців в експансії на українські землі була їх консолідація в боротьбі з німецькими лицарськими орденами: ослаблення Русі в результаті її роздроблення та монголо-татарської навали (до цього, як пише літописець, «Литва з болота на світ не показувалася»); феодальні усобиці в Золотій Орді. Литовські князі започаткували звільнення українських земель від монголо-татарського іга. Зміцненню позицій литовських можновладців на українській території сприяли династичні відносини з галицько-волинськими князями, що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі престоли. • Тому в літописах і зазначено, що володарі Литви «не стільки силою, скільки мудрістю воювали». Взявши під свій контроль українські землі, вони намагалися спочатку не вносити в місцевий уклад ніяких змін: «Ми старого не рухаємо, а нового не вводимо». Слід враховувати також і те, що місцеве населення, приймаючи литовського князя, прагнуло покінчити з попередніми князівськими стосунками старої династії. Оцінюючи ситуацію, яка склалася після 1362 р. у Литовській державі, відомий український історик Н. Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб'єкт історії — державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське». Слід зазначити, що українське та білоруське населення, а також їхні землі складали більше 80 % території Великого князівства Литовського, тому це значно впливало на ситуацію в державі. Українці досить спокійно поставились до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди вбачали в Литві можливого захисника проти жорстоких набігів татар. Були 60
Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України прийняті й руські норми права, назви посад тощо. Тому держава часто називалася Литовсько-Руським князівством. У цей же час поширює свою експансію на ук-
раїнські землі Польща. Після тривалої боротьби завоювання в 1387 р. їй удається захопити Галичину. З 1359 р. Буковина входить до складу Молдавського князівства під назвою Шипинської землі, Закарпаття — у другій половині XIII ст. — до складу Угорщини. Таким чином, у XIII-XIV ст. українські землі були розчленовані й увійшли до складу різних держав. Почалася нова — польсько-литовська — доба в історії України. У 1385 р. у зв'язку із загостренням зовнішньо- і внутрішньо політичної ситуації (розбрат серед литовської вер- хівки, загроза з боку Тевтонського ордену) великий князь Ягайло вирішує об' єднатися з польськими держави феодалами, щоб зміцнити свою владу. У замку Кре- во (недалеко від Вільна) Ягайло й польські представники підписали акт про унію, яка дістала назву Кревської. Згідно з нею Ягайло отримав польську корону й руку польської королеви Яд-віги. За це до Польщі мали приєднати українські й білоруські землі, де вводилося католицтво; збройні сили об'єднувалися, казна князівства мала використовуватись на потреби Польщі. Укладення унії допомогло стримати натиск Тевтонського ордену (у 1410 р. у Грюнвальдській битві німці були розгромлені), а також зміцнило становище польських феодалів, які почали захоплювати українські землі, насаджувати католицизм, посилювати визискування українського населення, полонізувати його. Литва починає тривале суперництво з Москвою за спадок Київської Русі (обидві держави претендували на об'єднання у своїх межах усієї Русі і Східної Європи). Виникла так звана •«литовська альтернатива» розвитку Східної Європи, коли цей регіон міг опинитися під контролем Литви. Але в битві під Ворсклою в 1399 р. великий князь литовський Вітовт зазнав поразки від татар, було вбито десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Це значно обмежило можливості реалізації «литовської альтернативи». На чолі Литовської держави стояв великий князь, якому належала законодавча, виконавча, судова та військова влада. Новим етапом польсько-литовських відносин стала Горо-дельська унія. На сеймі в м. Город елі у 1413 р. було визнано існування великокнязівського престолу в Литві. Але обрання великого князя затверджувалося польським королем. Литовські феодали-католики зрівнювались у правах з польськими У вирішенні державних справ, у тому числі й обранні великих
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ князів литовських і королів польських. Участь православних у державному управлінні обмежувалась. За своїм політичним устроєм Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. існувало як федерація земель-князівств, куди як повноправні суб'єкти входили Київщина, Чернігівщина, Сі-верщина, Волинь, Поділля. Намагаючись централізувати управління у Великому князівстві Литовському, князь Вітовт почав істотно обмежувати самостійність найвпливовіших князів. До кінця XIV ст. уся їхня залежність від великого князя Литви полягала у сплаті щорічної данини та «послушенстві». Саме за «непослушенство» були відібрані землі у новгород-сіверського, подільського, київського князів. У 1397 р. Київське князівство було ліквідоване. Ці заходи хоч і не призвели до остаточної ліквідації удільного устрою, але суттєво обмежили вплив місцевих князів, підірвали їхні позиції, посилили центральну литовську владу. Завершальним етапом на шляху суверенізації Великого князівства Литовського мала стати коронізація Вітовта, тобто прийняття ним титулу короля. Але це суперечило бажанню його брата й польського короля Ягайла. Справа дійшла до того, що ображені магнати обох держав порушували питання про війну Литви з Польщею. Щоб загасити конфлікт, Ягайло був готовий зректися польської корони на користь Вітовта, але той укупі з литовськими магнатами наполягав на окремішності держав і не прийняв пропозиції Ягайла. Коронування було призначене на 8 вересня 1430 р. На урочистості з'їхалися почесні гості: Ягайло, великий князь Московський Василь І, інші руські князі, візантійські й татарські посли. Але польські пани перехопили в дорозі корону — коронування було відкладено, що стало сильним морально-психологічним ударом для дуже вже немолодого 82-річного Вітовта, який незабаром помер (27 жовтня 1430 p.). У 1440 р. було відновлено Київське удільне князівство, яке проіснувало недовго. Останнім удільним київським князем був Семен Олелькович, який помер у 1470 p., і після нього «на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи настали». Так перервалася традиція князівського правління в Києві, який ще довго у свідомості тогочасної людності залишався «першим з-поміж усіх інших міст». Проте незабаром Київ зазнав дошкульного удару від татар. У цей час сформувався московсько-кримський союз, спрямований проти Польщі, Литви та Заволзької (Великої) Орди. Напад на Київ був здійснений за прямою вказівкою московського великого князя Іва-на III. Татари з'явилися біля Києва 1 вересня 1482 р. (з вересня в ті
Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України-
часи починався відлік нового року). Місто було спалене вщент. На знак своєї перемоги кримський хан відправив у дар Івану III золоті потир і дискос зі сплюндрованої татарами Святої Софії. Згодом Іван НІ уперше був названий «государем усієї Русі» (січень 1493 p.), що викликало в Литві рішучий протест. Утворення Речі Посполітої У 1569 р. Польща й Литва підписують Люблінську унію, що було пов'язано з поразками Литви на першому етапі Лівонської війни. Польща й Литва об'єднуються в єдину державу — Річ Посполиту, де встановлюють єдиний державний устрій (короля, який є великим князем литовським, обирають на спільному польсько-литовському сеймі), вводять єдину грошову систему, право (за польським зразком). Католицтво оголошують державною релігією. Литва мала певну автономію, їй залишилися білоруські землі, а Польща приєднала українські, поділивши їх на 6 воєводств. Становище українців різко погіршилося. Проте унія 1569 р. мала для України й деяке позитивне значення: знову більшість українських земель об'єдналася в межах однієї, хоч і ворожої українцям держави, що інтенсифікувало відносини між ними; прискорилася колонізація Подніпров'я.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАХОПЛЕННЯ Й РОЗПОДІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЛИТВОЮ, ПОЛЬЩЕЮ ТА ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ» з дисципліни «Історія України»
