Заробітна плата не уособлює собою весь необхідний продукт, потрібний для відтворення робочої сили, відновлення її життєздатності. Ще однією формою необхідного продукту є суспільні фонди споживання (СФС). Це- фонди, за допомогою яких забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб в освіті й культурі, охороні здоров'я і житлі, утримання непрацездатних членів суспільства. За функціональним призначенням їх можна поділити на фонди спільного задоволення потреб та фонди непрацездатних. До складу перших належать: безкоштовні послуги освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства та культурно-освітніх закладів. Призначення цих фондів полягає у створенні приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значних, з точки зору суспільства, соціальних потреб. Їх задоволення не може бути поставлене в залежність від рівня оплати праці. У кожного працівника вона різна, як неоднакові у всіх фізична сила, здібності, кваліфікація, умови роботи. Суспільство ж заінтересоване в тому, щоб відбувався нормальний процес розширеного відтворення, для якого потрібні здорові, освічені, висококваліфіковані працівники. Цій меті насамперед і слугують суспільні фонди. Водночас вони покликані якоюсь мірою стирати соціальну нерівність і гарантувати певну соціальну захищеність широких мас населення. Тут важливе значення мають фонди непрацездатних, через які здійснюється пенсійне забезпечення, виплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та виплати на дітей. Суспільні фонди споживання розподіляються по-різному: 1) залежно від праці (оплата відпусток, виплати у зв'язку з хворобою, пенсії); 2) без зв'язку з працею (виплати багатодітним сім'ям та одиноким матерям, дотація на утримання дітей у яслах, садках, інтернатах, виплата стипендій); 3) у вигляді так званих "незримих доходів" (через систему освіти, медицини, фізичної культури тощо). Наприклад, значною мірою послуги лікаря, вчителя ми не оплачуємо, тим самим до нашої зарплати ніби додається певна сума. Кошти надходять: з державного бюджету, з відрахувань підприємств, колгоспів, громадських організацій. Джерелом формування цих фондів є необхідний продукт і частково додатковий. У СФС акумулюється значна частина недоплаченої заробітної плати, яка (поряд з іншими коштами СФС) мала б забезпечувати рівний доступ усіх до певних благ і послуг. Така реалізація ідеї рівності й соціальної справедливості була б виправдана, якби система СФС з самого початку не була деформована і не перетворилася в руках адміністративно-командної системи в механізм перерозподілу національного доходу в інтересах апарату. Достатньо порівняти послуги (медичні, санаторно-курортні, житлові, комунально-побутові тощо), які одержували працівники апаратної системи і всі інші громадяни; пенсії персональні й, наприклад, колгоспні. СФС стали засобом впливу (в тому числі ідеологічного) на суспільство, засобом своєрідної експлуатації громадян, адже в спільні фонди вкладали свою частку всі, проте далеко не всі мали до них рівний доступ. У майбутньому з переходом до ринкових відносин, коли стабілізується економіка, відійде в минуле інфляція, зростуть доходи громадян та підприємств і кожний буде реальним власником (через акціонерні та колективні підприємства, кооперативи, приватну власність тощо), можливим стане поступовий перехід до платних послуг (наприклад, покриття із зарплати витрат на житло, відпочинок, на підвищення професійної освіти, на додаткове пенсійне забезпечення та медичне обслуговування). Можна використати досвід західних країн, де у пенсійний фонд і фонд медичного обслуговування відраховуються страхові внески від 6 до 14% заробітної плати. Вносять в ці фонди певні суми й підприємці. Ці кошти не перерозподіляються через бюджет, тому при виході на пенсію кожний робітник знає, наскільки забезпечена його старість. У таких країнах, як Канада, Швеція, Фінляндія, Норвегія, мають місце і відрахування із зарплати, і державна доплата; завдяки цьому пенсія виплачується всім у твердих фіксованих розмірах. В інших країнах до пенсійного фонду з держбюджету доплачується допомога тільки тим, хто не має засобів до існування (доплата до "межі бідності"). В Україні в даний час у страхові фонди відраховується 1% із зарплати і 37% із доходів підприємств. Звичайно, ці кошти залишаються знеособленими. Обов'язковими мають бути певні соціальні гарантії держави в галузі пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, допомоги інвалідам, багатодітним сім'ям, виплат по безробіттю тощо. Тільки кошти на ці потреби можуть формуватися не за рахунок урізування зарплати, а через систему оподаткування прибутків підприємств і з доходів державного бюджету. А поки що слід усувати наявні деформації в системі СФС: скоротити відмінності у використанні СФС різними соціальними верствами; більше засобів виділяти для соціального розвитку села; посилити роль СФС у розв'язанні демографічних проблем (Істотна допомога багатодітним, поліпшення умов праці, побуту, відпочинку працюючим жінкам, будівництво дитячих садків); ширше використовувати СФС для стимулювання високих виробничих результатів - через задоволення потреб у житлі, надання безкоштовних путівок у місця відпочинку; через СФС забезпечити нормальні умови життя старих, немічних, інвалідів, які найбільше потребують соціальної захищеності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суспільні фонди споживання» з дисципліни «Основи економічної теорії»
