Основні напрями поліпшення організації оплати праці
З розвитком ринкової економіки в організації оплати праці чільне місце мають посісти фактори, які, по-перше, забезпечують реалізацію особистого і колективного інтересу, по-друге, сприяють підвищенню ефективності праці, по-третє, тісно пов'язують оплату з кінцевими результатами виробництва. У зв'язку з цим необхідно посилити відтворювальну функцію оплати праці через державне гарантування її мінімального рівня, призначення якого - відтворення суспільне необхідних витрат простої праці. Величину мінімальної зарплати слід диференціювати за окремими регіонами, враховуючи, що вартість життєвих засобів у регіональному плані істотно змінюється. Вона має переглядатися і в міру виникнення відповідних економічних передумов (зростання інфляції, підвищення ефективності виробництва тощо). Потребує впорядкування і співвідношення між мінімальною та максимальною заробітною платою, яка в Україні становить 1:50, тоді як у світі - 1:8. Вдосконалюючи систему організації заробітної плати, слід, по-перше, звернути увагу на низьку питому вагу тарифу в зарплаті - всього 28 відсотків на відміну від країн далекого зарубіжжя, де вона досягає 70-90 відсотків. Саме це змушувало підприємства занижувати норми виробітку, здійснювати приписки обсягу виконаних робіт, занадто широко практикувати відрядно-прогресивні системи оплати. По-друге, тарифна система потребує впорядкування тарифних коефіцієнтів, а саме - розширення діапазону між ними, що дасть змогу встановити обгрунтованіші відмінності в зарплаті працівників кожного конкретного кваліфікаційного рівня. Поки що малий розрив між коефіцієнтами (1:10 як 1:2,49 або 5:10 як 1,54:2,49), що мав місце в тарифній сітці урядової постанови 1993 р. "Про єдині тарифні умови оплати праці", продовжує вносити в оплату елементи зрівнялівки. Впорядковуючи систему оплати, необхідно розширити права підприємств у розв'язанні цієї проблеми. Вони повинні мати право самостійно формувати фонд оплати праці після розрахунку з бюджетом і банком, відшкодування матеріальних витрат, створення фондів розвитку виробництва і соціального розвитку; переглядати елементи тарифної системи, нормування праці, форми і системи оплати праці; підвищувати ставки і посадові оклади, виплачувати премії і надбавки у міру нагромадження необхідних для цього коштів за рахунок ефективнішого виробництва. У даному випадку певна частина оплати праці тісно пов'язана з народногосподарською ефективністю праці, а не лише з її індивідуальними затратами. На думку багатьох економістів, головним інструментом регулювання оплати праці на рівні підприємств і організацій мають стати колективні договори. Договірне регулювання оплати праці давно практикується на Заході, в Україні закріплене січневим Декретом Кабінету Міністрів (1993). Тарифні угоди укладаються на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому та виробничому рівнях. Одним з важливих елементів генеральної тарифної угоди є диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, робіт, галузей, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати. Це свідчить про те, що у нас ставка І розряду не відповідає мінімальній зарплаті, але диференціація цієї ставки є позитивним моментом. У договорах на виробничому рівні коректується система тарифних ставок і окладів, обумовлюється зростання мінімального і середнього рівня оплати праці на основі реалізації програми підвищення ефективності виробництва, але в межах, передбачених генеральною угодою, фіксуються форми і системи оплати праці, а також порядок надбавок, доплат, премій. Що стосується спеціалістів, наукових і творчих працівників, службовців, то пропонується застосовувати контрактну форму оплати. В контракті визначаються розмір і умови оплати праці. Централізовані ставки й оклади можуть розглядатися при цьому як вихідний орієнтир. Контрактна система дасть змогу ефективніше й точніше оцінити професійні й ділові якості спеціалістів. Нарешті, слід зазначити, що за умов різноманітності форм господарювання має бути вироблений механізм забезпечення єдиної оцінки міри праці та її оплати незалежно від того, на базі якої форми власності на засоби виробництва функціонує робоча сила і які при цьому застосовуються моделі ведення господарства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні напрями поліпшення організації оплати праці» з дисципліни «Основи економічної теорії»
