ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 19
Гостей: 19
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Фінансова діяльність субєктів господарювання

Неоінституційна теорія фінансування
Суттєвим недоліком неокласичної теорії є те, що вона не пе-редбачає наявності різних інституцій, зокрема фінансових посередників, різних форм фінансування, різних форм організації бізнесу.
На відміну від неокласичної, неоінституційна теорія фінан-сування досліджує діяльність окремих інституцій та фінансові відносини, які виникають між ними, у комплексі та взаємо-зв’язку. На нашу думку, вона характеризується більшим рівнем об’єктивності та практичної значущості. Згідно з неоінституцій-ним підходом, до числа найвідоміших представників якого нале-жать американські економісти К. Ерроу, В. Баумоль, М. Дженсен, В. Меклінг, проблематика фінансування та інвестування підпри-ємств розглядається не сепаратно, а інтегровано.
Заперечуючи наявність досконалого ринку капіталів, неоінс-титуціалісти відстоюють необхідність функціонування фінансо-вих посередників, використання різноманітних форм організації бізнесу та різних видів фінансування. Значною мірою неоінсти-туційна теорія пояснює наслідки нерівномірного доступу до ін-формації учасників фінансових відносин та використання у влас-них інтересах переваг в інформаційному забезпеченні сторін, що мають доступ до інформації.
Серед численних концепцій неоінституційної теорії виокре-мимо дві основні:
• теорія агентських відносин;
• теорія фінансового посередництва.
Теорія агентських відносин. Проблематика прийняття фі-нансових рішень значною мірою зумовлена конфліктами інтере-сів, які виникають у результаті розподілу функцій надання капі-талу підприємству та управління ним. Предметом дослідження теорії агентських відносин є форми коопераційних зв’язків між окремими економічними суб’єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати свої (власні) інтереси . Проблема полягає в тому, що, досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають у про-тиріччя з іншими групами. Діючі економічні суб’єкти вважа-ються агентами, а суб’єкти, досягнення цілей яких безпосеред-ньо залежать від указаної діяльності, — принципалами.
Типовими принципал-агент-відносинами є зв’язки між капіта-лодавцем та господарськими суб’єктами, які отримали капітал в оперативне розпорядження. Капіталодавця можна розглядати як принципала (від лат. principalis — перший, головний), який до-ручає агенту (менеджеру) управляти своїм капіталом. Отже, він стає залежним від дій останнього, оскільки той може своєю дія-льністю призвести або до максимізації вартості, або, навпаки — до її знецінення чи втрати. Досягнення економічних цілей прин-ципала (інвестора, кредитора) безпосередньо залежить від ефек-тивності діяльності агентів (менеджер, позичальник тощо). Голо-вна мета неоінституційної теорії — узгодити фінансові відносини та умови відповідних договорів таким чином, щоб забезпечити баланс інтересів принципала та агента . Інакше кажучи, концепція покликана оптимізувати розподіл результатів діяльності, яка випливає із кооперації між принципалом та аген-том .
Теорія агентських відносин досліджує принципал-агент-конфлікт між капіталодавцем (інвестором, кредитором) та капітало-одержувачем (об’єктом інвестицій, боржником, менеджерами), який може виникнути в результаті асиметрії в інформаційному забезпеченні. Наслідком інформаційної асиметрії і зумовленої нею проблеми відносин принципала та агента є виникнення так званих агентських витрат, до яких належать:
• витрати на контроль за діяльністю агента з боку капіталодавця, так звані витрати на моніторинг і контроль (діяльність реві-зійної комісії, супроводження кредитних договорів, призначення тимчасової адміністрації тощо);
• гарантійні витрати агента, що виникають у процесі пере-конання принципала в доцільності вкладення коштів у підпри-ємство та доведення принципалу, що агент свою діяльність підпорядковуватиме інтересам принципала (витрати на сана-ційний аудит, оцінку кредитоспроможності та кредитного за-безпечення тощо);
• часткові збитки принципала, зумовлені відхиленням ре-зультатів діяльності агента від парето-оптимальних (можуть виникнути в результаті дії як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників).
Висновки теорії агентських відносин стосовно мінімізації за-значених витрат пов’язані із заходами щодо підвищення рівня кооперації агента та принципала з метою досягнення ефекту зме-ншення дефіцитів в інформаційному забезпеченні. При цьому розрізняють три типи інформаційної асиметрії: невизначеність в якісних характеристиках агента; моральний ризик (Moral Hazard Problem) та можливі зловживання агента (Hold up) .
Типовим прикладом збитків для принципала, які настають в результаті інформаційної асиметрії, є неповернення кредитів ба-нківським установам. Одним із чинників виникнення проблемних кредитів є складність прогнозування банкрутства, що зумовлює обмежені можливості кредитних інститутів своєчасно виявляти загрозу фінансової неспроможності боржників та припинення фі-нансових відносин з ними. Ця обставина дозволяє боржнику ви-користати переваги в інформаційному забезпеченні та час для за-безпечення власних економічних інтересів на шкоду кредиторам. До цієї ж категорії проблем належать конфлікти, які виникають у процесі провадження справи про банкрутство суб’єкта господа-рювання.
З метою зменшення ризиків, зумовлених принципал-агент-конфліктом під час кредитування підприємств, неоінституційний підхід передбачає використання таких інструментів:
• оцінка кредитоспроможності та санаційний аудит;
• призначення представників кредиторів у виконавчі органи підприємства;
• постійний моніторинг діяльності об’єкта інвестування;
• надійне кредитне забезпечення;
• спеціальні фінансові застереження (Financial Covenants) у кредитних договорах.
Останні дають додаткові можливості для виявлення загрози фі-нансової неспроможності та обмежують фінансову діяльність бор-жника у разі загрози фінансової кризи. Фінансові застереження спрямовані здебільшого на те, щоб принципал одержав оперативну інформацію про зміну окремих індикаторів, на основі яких визна-чається загроза неплатоспроможності та банкрутства. Додаткова оцінка та прогнозування фінансового стану може здійснюватися в рамках заходів щодо супроводження кредитів. Недоліки фінансо-вих застережень зумовлені тим, що вони значною мірою побудо-вані на одержанні оперативного доступу до інформації, яка відо-бражається в обліку та звітності. Однак, як свідчить практика, чим більша загроза фінансової неспроможності в підприємства, тим більш викривленими можуть бути показники звітності.
Якщо йдеться про пом’якшення принципал-агент-конфлікту між власниками підприємства та його менеджерами, то в такому разі доцільно розробляти механізми стимулювання діяльності менеджерів в інтересах принципалів, з одного боку, та посилення контролю за діяльністю агентів — з іншого.
З метою обмеження можливостей зловживань і недобросовіс-них дій керівників, посилення їхньої відповідальності перед уча-сниками (засновниками) підприємств і заінтересованості в ре-зультатах діяльності підприємства, підвищення на цій основі якості управлінських рішень доцільно чіткіше розмежовувати повноваження і відповідальність між учасниками (засновниками) і керівником підприємства. Для цього рекомендується уточнити умови контракту, що укладається учасниками (засновниками) або уповноваженим органом з керівником підприємства, а в разі по-треби — переглянути статут підприємства. При цьому в контрак-тах слід чітко визначити відповідальність керівника підприємст-ва за: реалізацію стратегії та планів діяльності підприємства; схоронність і цільове використання майна підприємства; фінан-сово-господарські результати діяльності підприємства; результа-ти укладених угод з асимільованими або заінтересованими осо-бами і структурами; розголошення комерційної таємниці; порушення умов контракту тощо. Пропонується також включати в контракти положення, що передбачають залежність винагороди керівника від прибутків підприємства, а також установити для керівників підприємств дозвільний порядок сумісництва (тільки за згодою загальних зборів учасників — для господарських това-риств, уповноважених органів виконавчої влади — для держав-них підприємств або іншими уповноваженими представниками власника).
Теорія фінансового посередництва. В основу цієї теорії по-кладено дослідження ролі та механізму функціонування фінансо-вих посередників, що розглядаються як проміжна ланка в русі капіталів між безпосередніми капіталодавцями (приватними ін-весторами) та капіталоодержувачами (підприємствами). На від-міну від неокласичної теорії, яка розглядає процеси фінансування за умови існування досконалого ринку капіталів, концепція фі-нансового посередництва вивчає можливості зменшення опера-ційних витрат, фінансових та інвестиційних ризиків, дефіцитів в інформаційному забезпеченні учасників недосконалого ринку капіталів (який існує насправді) шляхом активізації діяльності фінансових посередників (банківських установ, інвестиційних фондів, торговців цінними паперами та ін.).
Зокрема, виконуючи функцію забезпечення координації та зв’язку між учасниками ринку капіталів, фінансові посередники можуть залучатися до пошуку осіб, які бажають взяти участь у фінансування підприємства, в т. ч. на умовах кредитних відносин чи на основі відносин власності. Завдяки діяльності фінансових посередників забезпечується також зменшення інформаційної асиметрії, оскільки професійні учасники ринку капіталів мають більший доступ до інформації про діяльність об’єктів капітало-вкладень, ніж безпосередні капіталодавці. Це дає змогу якісніше, на належному професійному рівні, оцінити ризики фінансових відносин з підприємствами, яким загрожує криза. Залежно від рі-вня загрози кризи оцінка ризиків здійснюється в процесі аналізу кредитоспроможності, прогнозування банкрутства чи оцінки са-наційної спроможності боржника.
Важливою є також функція зменшення ризиків і витрат ка-піталодавців. Удавшись до послуг фінансових посередників, особи, які бажають інвестувати кошти, можуть диверсифікувати чи за-страхувати свої ризики, а також мінімізувати витрати на змен-шення асиметрії в інформації, оцінку та нейтралізацію ризиків.
З іншого боку, з допомогою фінансових посередників можуть поліпшити свій фінансовий стан підприємства — об’єкти інвес-тування. При цьому мова може йти про використання інструмен-тарію рефінансування дебіторської заборгованості, одержання консультаційних послуг тощо.
Можливість використання висновків теорії фінансового посе-редництва як елемента теоретичного забезпечення фінансової
діяльності суб’єктів господарювання підтверджує практика, що свідчить: ринок капіталів за наявності фінансових посередників функціонує набагато ефективніше, ніж за їх відсутності. Отже, існує кореляційний зв’язок між ефективністю функціонування фінансових посередників, повнотою виконання їхніх функцій та фінансовим станом суб’єктів господарювання. Невиконання фі-нансовими посередниками своїх функцій може стати одним з фа-кторів кризового стану реального сектора економіки.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Неоінституційна теорія фінансування» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Оцінка ймовірності та здійснюваності інвестиційного проекту
Комунікаційні сервіси Internet
Аудит оподаткування суб’єктів малого підприємства за спрощеною си...
Особливості вживання деяких відмінкових закінчень іменників
Офісні та відомчі АТС


Категорія: Фінансова діяльність субєктів господарювання | Додав: koljan (24.02.2011)
Переглядів: 1406 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП