Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу у різні галузі економіки в країні чи за кордоном з метою одержання прибутку. Вони спрямовуються на відновлення і розширення виробничих потужностей задля збільшення обсягів виробництва. За сферами вкладення розрізняють: інвестиції в основний капітал – капіталовкладення у відтворення і розбудову основних виробничих фондів – промислових і адміністративних будівель та споруд, устаткування – машин, транспортних засобів; інвестиції у житлове будівництво – капіталовкладення, спрямовані на підтримку та розширення житлового фонду; інвестиції у створення запасів – забезпечення резервів сировини, матеріалів, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва та запасів готової продукції на фірмах. За структурою і напрямками використання інвестиції поділяють на: валові інвестиції – загальний обсяг інвестицій, який є сумою чистих інвестицій і амортизації : ; чисті інвестиції – інвестиції у збільшення наявного капіталу: За зв’язком з динамікою національного виробництва розрізняють: автономні інвестиції – інвестиції, незалежні від обсягу національного доходу; індуковані інвестиції – інвестиції, котрі залежать від динаміки національного доходу і є його функцією. Джерелом інвестицій є сукупні заощадження. Національні заощадження включають приватні заощадження та заощадження держави. Важливим є показник приватних заощаджень – суми заощаджень фірм і домогосподарств. Розподіл приватних заощаджень на заощадження фірм і домогосподарств носить умовний характер, тому що зрештою власниками фірм є домогосподарства. Коли фірми отримують прибуток, то вони поділяють його на дві частини: одну залишають для інвестицій (нерозподілений прибуток), а іншу у вигляді дивідендів виплачують домогосподарствам як власникам фірм. Тоді заощадження фірм можна визначити як різницю між прибутком і дивідендами, а заощадження домогосподарств як різницю між сумою використовуваного доходу, який включає дивіденди та споживанням. Вважають, що споживання не залежить від дивідендів, тому що вони спрямовуються на заощадження. Якщо фірма у наступному періоді вирішить утримати прибуток для закупівлі, наприклад, державних облігацій, то заощадження фірм збільшаться, а заощадження домогосподарств зменшаться на однакову величину, отже, загальна величина приватних заощаджень не зміниться. Державні заощадження є різницею між податковими надходженнями і державними видатками. Якщо державні видатки перевищують надходження, то державні заощадження від’ємні. Бюджетний дефіцит підвищує процентні ставки і витісняє інвестиції, що зменшить у майбутньому обсяг капіталу нації. Якщо державні заощадження перевищують видатки, то бюджетний надлишок дозволяє погасити частину національного боргу і стимулювати інвестиції. Виокремлено ряд чинників, які впливають на рівень національних заощаджень, проте цей вплив дуже суперечливий. До них відносять: дефіцит державного бюджету (зменшує національні заощадження); систему соціального забезпечення і політику підтримки доходів (зменшує приватні заощадження); ринки капіталів – розвинена система кредитування цих потреб знижує норму заощаджень приватного сектора; інфляцію, яка змінює норму заощаджень до зменшення, оскільки вони будуть знецінюватись з підвищенням рівня цін; податкову систему, яка також спричиняє зменшення заощаджень. У закритій економіці найкращі умови інвестування складаються, коли існує рівновага між заощадження та інвестиціями . У відкритій економіці для окремої країни ця тотожність не обов’язкова. З точки зору класичної теорії основним чинником, що зрівноважує інвестиції та заощадження, є реальна процентна ставка. Заощадження є зростаючою функцією від ставки проценту , а інвестиції – спадною (рис. 9.6.а). Кейнсіанська теорія розглядає заощадження як незалежні від ставки проценту. Дж. М. Кейнс вважав, що переважна більшість людей заощаджує частину своїх доходів не з метою отримання додаткового доходу, а з багатьох інших причин, наприклад, з метою зібрати кошти на будівництво чи купівлю власного будинку, на оплату навчання дітей у майбутньому, на відпочинок або на забезпечення власної старості. Тому величина заощаджень не залежить від ставки проценту, графічно крива заощаджень має вигляд вертикальної лінії (рис. 9.6.б). Інвестиції, згідно з кейнсіанським підходом, мало чутливі до ставки проценту. Рішення про вкладення капіталу у виробництво приймаються під впливом багатьох причин, на перше місце Дж. М. Кейнс ставить суб’єктивні настрої, очікування підприємців, а навіть інстинктивну потребу займатись активною діяльністю. Графічно крива інвестицій досить стрімка (9.6.б). Коливання реальної процентної ставки згідно з обома теоретичними підходами виконує роль механізму зрівноважування обсягів заощаджень та інвестицій. Основними макроекономічними теоріями, котрі пояснюють прийняття інвестиційних рішень фірмами, є базова теорія автономних інвестицій в основний капітал у неокласичній і кейнсіанській інтерпретаціях і теорія індукованих інвестицій. Неокласична теорія автономних інвестицій в основний капітал ґрунтується на припущенні повної зайнятості ресурсів та класичній виробничій функції з одним змінним фактором – капіталом: . Вибір оптимального обсягу основного капіталу – обсягу, що забезпечує максимізацію прибутку фірми здійснюється за допомогою двох підходів: порівняння сукупних показників вигод і витрат на інвестиції (рис. 9.7.а); сукупну вигоду від інвестицій (обсяг продукції) відображає виробнича функція ; сукупні витрати на інвестиції – це сукупна вартість капіталу з врахуванням ставки банківського проценту за кредит, оскільки у теоретичних моделях приймають, що весь наявний капітал купується за позичені кошти. є зростаючою функцією від обсягу капіталу; порівняння граничних показників вигод від інвестицій і витрат на них (рис. 9.7.б); граничну вигоду від інвестицій визначає гранична продуктивність капіталу: ; граничні витрати на інвестиції дорівнюють альтернативній вартості залучення додаткової одиниці капіталу: Умова оптимізації обсягу капіталу: обсяг основного капіталу є оптимальним, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює граничним витратам на нього: . (9.12) Інвестиції є різницею між бажаним обсягом основного капіталу і попередньо нагромадженим капіталом . Якщо кожна фірма приймає оптимальне рішення, то, підсумувавши значення всіх інвестицій за даної ставки проценту, отримаємо агреговану інвестиційну функцію для економіки в цілому. Інвестиції представляють собою довгострокові вкладення капіталу, тому більш реалістичною буде не двоперіодна, а багатоперіодна модель оптимального вибору. В ній потрібно враховувати процес зносу і вибуття капіталу за нормою амортизації (у двоперіодній моделі припускалось, що в майбутньому періоді капітал повністю зношується). Тут витрати на капітал дорівнюють сумі ставки проценту і норми амортизації. У багатоперіодній моделі умовою оптимального вибору є такий рівень інвестицій, за якого гранична продуктивність капіталу дорівнює багатоперіодному обмеженню граничних витрат капіталу : . (9.13) Щоб досягти оптимального рівня капіталу , який максимізує багатство у наступному періоді, потрібно у поточному періоді вибрати такий рівень валових інвестицій , за якого: . Основним чинником інвестицій є ставка проценту. Якщо ставка проценту підвищується , то промінь витрат на капітал змінює кут нахилу до і стає більш стрімким (рис. 9.8.а), точка нульової прибутковості переміщується ліворуч , звужуючи обсяги прибуткових і зменшуючи обсяг оптимальних інвестицій . При зниженні ставки проценту процес піде у зворотному напрямку. Звідси висновок, що обсяг попиту на інвестиції є оберненою функцією від ставки проценту: Графік інвестиційної функції, представлений на рис. 9.8.б), показує, що зміна ставки проценту викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту. Отже, неокласична функція автономних інвестицій встановлює пряму залежність обсягу інвестиційного попиту від обсягу випуску (граничної продуктивності капіталу) і обернену – від ставки проценту: . (9.14) Кейнсіанська теорія автономних інвестицій ґрунтується на визначенні граничної ефективності капіталу, яку інвестор порівнює з ринковою ставкою проценту. Граничну ефективність капіталу показує дисконтна ставку, котра вирівнює інвестиційні витрати з очікуваним прибутком. Інвестиції здійснюються, коли гранична ефективність капіталу вища за ринкову ставку проценту. Відтак кейнсіанська функція інвестицій також є оберненою функцією від ставки проценту: . (9.15) Ставка проценту є основним чинником інвестицій, її зміна викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту. Непроцентні чинники – технічний прогрес, очікування підприємців, податки та субсидії – спричиняють зміни в інвестиційному попиті і зрушують всю криву попиту на інвестиції. У класичній теорії найвпливовішим непроцентним чинником є технічний прогрес, котрий впливає на граничну продуктивність капіталу. У кейнсіанській теорії – песимістичні чи оптимістичні очікування інвесторів, які змінюють граничну ефективність капіталу. Таким чином, узагальнена функція автономних інвестицій має вигляд: . (9.16) Ряд моделей пояснюють окремі сторони складного інвестиційного процесу в приватній економіці. Модель акселератора відображає зв’язок між зміною обсягу сукупного доходу (попиту або продукту) і приростом індукованих інвестицій. Акселератор – це показник прирістної капіталомісткості продукції, визначає, скільки одиниць додаткового капіталу потрібно для виробництва додаткової одиниці продукції (ВВП), обчислюється як відношення приросту інвестицій до приросту доходу, що викликав ці інвестиції: (9.17) Акселератор діє як за зростання, так і за скорочення обсягів ВВП і застосовується також для пояснення економічних циклів. Модель акселератора виявляє більші коливання інвестицій у порівнянні з коливаннями ВВП, які пояснюють тривалістю строків використання устаткування, внаслідок чого попит на інвестиції включає інвестиції на відновлення капіталу і на його розширення. Це можна пояснити на такому прикладі: нехай наявний капітал дорівнює 100 млн. грн., щорічний його знос становить 10%. Отже, щорічні інвестиції на відновлення становитимуть 10 млн. грн. Якщо ВВП зросте, в результаті чого сукупний попит на товари і послуги зросте на 10%, то валові інвестиції подвояться, тому що 10 млн. грн., як і раніше, підуть на відновлення зношеного капіталу, а ще 10 млн. грн. (10%) потрібно вкласти додатково на розширення капіталу, щоб задовольнити збільшений сукупний попит. Таким чином, попит на товари і послуги зріс на 10%, а попит на валові інвестиції – у 2 рази. Щоб забезпечити товарами зростаючий попит, темпи приросту інвестицій повинні перевищувати прирости попиту на коефіцієнт . І навпаки, падіння попиту викликає зменшення інвестицій на коефіцієнт . Тобто інвестиційний попит зростає і спадає набагато швидше, ніж обсяги сукупного попиту. Цим пояснюють циклічний характер розвитку ринкової економіки. Функція інвестиційного попиту за моделлю акселератора має вигляд: (9.18) Модель витрат на облаштування (витрат регулювання) пояснює, як фірми регулюють зміну основного капіталу, поступово наближаючи його обсяг до оптимального. Коефіцієнт часткового регулювання визначає швидкість наближення фактичного обсягу капіталу до його оптимального розміру . Чим меншими є значення , тим повільніше чисті інвестиції наближаються до бажаного рівня. Функція інвестиційного попиту з врахуванням коефіцієнта часткового регулювання для чистих інвестицій має вигляд: . (9.19) Теорія інвестицій Тобіна водить коефіцієнт , який дозволяє виміряти розрив між фактичним і оптимальним обсягами капіталу фірм; визначається як відношення ринкової оцінки капіталу фірми на фондовому ринку до відновної вартості її капіталу – витрат, пов’язаних з придбанням всього устаткування і будівель фірми на товарному ринку. Якщо , то оптимальній розмір капіталу більший за наявний , інвестиції прибуткові, фірма може розвиватись далі. Якщо , то , а обсяг основного капіталу необхідно зменшити, оскільки діє спадна норма прибутковості. Коефіцієнт Тобіна охоплює всі чинники, які можуть впливати на норму інвестування, – очікувані прибутки, динаміку ВВП, процентні ставки, витрати на облаштування. З врахуванням Тобіна узагальнена інвестиційна функція приймає вигляд: . (9.20) Модель раціонування кредитів пояснює особливості прийняття фірмами інвестиційних рішень за неможливості одержання кредитів. Наслідком раціонування кредитів є залежність інвестиційного попиту від власних грошових ресурсів фірми, величини її нерозподіленого прибутку. За цих обставин основний капітал дуже повільно буде наближатись до оптимального рівня, що визначається ринковою ставкою проценту і граничною продуктивністю капіталу. Отже, інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупного попиту. Зміна інвестиційних рішень фірм є основним чинником, котрий впливає на коливання економічної активності – обсяги ВВП, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інвестиційний попит у приватній економіці» з дисципліни «Економічна теорія»
