Формування споживчого попиту домогосподарств визначається їх рішеннями про розподіл доходу на споживання і заощадження. Дослідження моделей споживання базується на припущенні незмінного рівня цін. Економічна система, яка функціонує в умовах незмінності цін, представляє собою реальну економіку. У реальній економіці основним чинником, який визначає рівень споживання, є поточний використовуваний доход . Частина використовуваного доходу, яка не споживається, спрямовується на заощадження: Класична теорія пов’язувала споживання з поточним використовуваним доходом, а заощадження розглядала як відкладене на майбутнє поточне споживання. Головним чинником вибору між споживанням і заощадженнями виступала процентна ставка: її підвищення спонукало збільшити заощадження і зменшити поточне споживання. Кейнсіанська теорія споживання також виходила з того, що визначальним чинником споживання є поточний використовуваний доход, проте його розподіл насамперед пов’язувала з суб’єктивними чинниками. Зумовлена впливом суб’єктивних чинників тенденція одержала назву „основного психологічного закону” Кейнса: люди схильні збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але в меншій мірі, ніж зростає доход. Пропорції розподілу доходу на споживання та заощадження, а також їх зміни з врахуванням психологічного чинника, характеризують наступні показники: середня схильність до споживання – частка використовуваного доходу, яка спрямовується на купівлю споживчих товарів за кожного його рівня: ; (9.1) середня схильність до заощадження – частка використовуваного доходу, котра спрямовується на заощадження: ; (9.2) гранична схильність до споживання – відношення зміни величини споживання до зміни величини доходу: ; (9.3) гранична схильність до заощадження – відношення зміни величини заощадження до зміни величини доходу: . (9.4) Якщо , то . Згідно з основним психологічним законом Кейнса, схильність до споживання зростає зі зростанням доходу, але меншим темпом, відтак середня схильність до споживання знижується. Існує певний традиційний мінімальний рівень споживання сім’ї, який не залежить від доходу – так зване автономне споживання . Функція споживання ґрунтується на припущенні, що між споживанням і використовуваним доходом існує стабільний емпіричний зв’язок: загальна функція споживання має вигляд ; (9.5) функція споживання з врахуванням психологічного чинника: , . (9.6) функція споживання з врахуванням автономного споживання –споживання: , . (9.7) Графічно функція споживання (рис. 9.1) має вигляд опуклої кривої, кут нахилу якої у кожній точці визначає гранична схильність до споживання . Чим вища схильність до споживання, тим більший обсяг попиту споживача за даного поточного доходу. Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання: або . Графічно (рис. 9.1) має вигляд увігнутої кривої, нахил якої визначає гранична схильність до заощадження . Зміни у споживанні чи заощадженні, пов’язані зі зміною використовуваного доходу, графічно відповідають руху точки вздовж відповідних кривих. Недоходні чинники змінюють величини автономного споживання та автономних заощаджень і зрушують криві вгору або вниз паралельно до початкових. Деякі недоходні чинники (пропорційні податки) також змінюють кут їх нахилу. До недоходних чинників споживання і заощадження відносять: багатство – чим більше нагромаджене багатство у вигляді фінансових активів (акцій, облігацій) чи майна, тим менші стимули до заощадження – відповідно графік споживання зрушиться вгору, а графік заощадження – вниз (ефект багатства або майна); рівень цін – зміна рівня цін змінює купівельну спроможність як поточного доходу, так і багатства, нагромадженого в грошових засобах; підвищення рівня цін скорочує як споживання, так і заощадження; споживча заборгованість – якщо домогосподарство має значну заборгованість з минулих років, то в поточному році воно змушене значно зменшити і споживання, і заощадження, щоб ліквідувати заборгованість; очікування – якщо домогосподарство очікує підвищення цін, дефіциту товарів або скорочення доходу, то вже у поточному році воно зменшить заощадження і збільшить споживання, тому що буде купувати у запас. У разі оптимістичних очікувань підвищення доходу рівень споживання може зрости, а заощаджень – зменшитись; процентна ставка – чинник, який викликає багато ефектів. Його вплив неоднозначно оцінюється економістами різних напрямків. Прихильники класиків вважають, що заощадження прямо залежать від зміни ставки проценту; Дж. М. Кейнс і його прихильники не пов’язували заощадження з рівнем ставки проценту, а вважали, що люди мають багато мотивів до заощаджень, які не залежать від зміни ставки проценту, наприклад, купівля у майбутньому будинку, землі або автомобіля, оплата навчання дітей, подорожі і т.п. Новітні дослідження виявили дуже складний вплив ставки проценту на споживання і заощадження; політичні чинники: соціальне страхування – скорочує поточне споживання і заощадження, соціальне забезпечення збільшує споживання і скорочує стимули до заощадження; податки – фіксовані податки зменшують використовуваний доход, тому скорочується і споживання, і заощадження; пропорційні податки не лише скорочують споживання і заощадження, але й змінюють кути нахилу функцій споживання і заощадження. Емпіричні дослідження підтверджували виявлену Дж. М. Кейнсом тенденцію спадної середньої схильності до споживання для короткострокового періоду і не підтверджували для довгострокового. Вченими було запропоновано декілька версій пояснення цього феномену. Одну з них запропонував американський економіст І.Фішер, який дослідив поведінку домогосподарств в умовах багатоперіодної економіки, де обсяги споживання визначаються не лише поточним, але й майбутнім доходом. Вибір між поточним і майбутнім споживанням, домогосподарство здійснює подібно до споживача, який оптимізує набір товарів і у споживчому кошику. Обмеженням пересічного споживача виступає його поточний доход, обмеженням типового домогосподарства – доход двох періодів – поточного і майбутнього . Для споживача видатки на товари і повинні обов’язково дорівнювати його доходу. Для домогосподарства у грошовій економіці з розвиненими фінансовими ринками виникає можливість неспівпадіння обсягів доходу і споживання за часовими періодами: якщо сім’я у поточному (першому) періоді спожила менше, ніж отримала доходу, то зекономлену суму вона може покласти у банк під проценти або придбати на неї облігації, тобто позичити свої заощадження іншим суб’єктам. Тоді в кінці першого періоду заощадження повернуться разом з процентами . Відтак у другому періоді доход (фонд) домогосподарства складатиметься із суми заробленого у другому періоді доходу і заощаджень з процентами першого періоду. Відповідно споживання сім’ї у першому періоді становитиме: , у другому періоді: або , де – реальна ставка проценту. За інших обставин сім’я в першому періоді може жити в борг, позичаючи у інших домогосподарств. Тоді в другому періоді вона змушена буде споживати менше, віддаючи борг з майбутнього доходу. Надаючи і отримуючи позики, економічні суб’єкти можуть перерозподіляти ресурси між сучасним і майбутнім. Запозичення переміщують майбутні ресурси до поточного споживання, що скорочує ресурси споживання у майбутньому. А надання позики дозволяє домогосподарству переносити поточні ресурси на майбутнє. Здійснюючи переміщення ресурсів із сучасного періоду на майбутній, домогосподарства повинні приймати до уваги міжчасове бюджетне обмеження, враховувати, як майбутні доходи можуть вплинути на поточне споживання, оскільки саме під них воно позичає кошти у борг. Тому важливо оцінити майбутні ресурси через поточні. Для оцінки вартості майбутніх доходів через сьогоднішні в економічній теорії застосовують метод дисконтування. Процедура дисконтування є оберненою до обчислення складних процентів. Наприклад, якщо ми плануємо через рік отримати суму грн., то дисконтуванням можна визначити, яку суму потрібно сьогодні внести в банк під 10% річних . Через рік: , звідки грн. Таким чином, за ставкою 10% майбутнє багатство у 110 грн. оцінюється сьогоднішніми ресурсами у 100 грн. Модель двоперіодної економіки визначає, що поточна дисконтована вартість споживання за два часових періоди дорівнює сумарному дисконтованому доходу цих періодів. Ця рівність описується рівнянням міжчасового (двоперіодного) бюджетного обмеження домогосподарства: (9.8) Графічно міжчасове бюджетне обмеження (рис. 9.2) є прямою з кутом нахилу і представляє всі досяжні комбінації споживання у двох періодах, які не виходять за межі можливого, визначені сумарним дисконтованим доходом домогосподарства. Зміна багатства переміщує бюджетну лінію паралельно до початкової, зміна ставки проценту змінює кут її нахилу. Оптимізація рішення домогосподарства передбачає вибір конкретного варіанту споживання, який дозволив би максимізувати його сукупну корисність за наявних обмежень. Графічно рівні корисності відображає набір кривих байдужості міжчасових уподобань (рис. 9.2). Нахил кривої байдужості визначається граничною нормою міжчасової заміни: . (9.9) Точки, представлені на бюджетній прямій, показують, скільки, наприклад, може спожити сьогодні студентська сім’я (її фонд представлений точкою ) і родина успішного футболіста (її фонд представлений точкою ), орієнтуючись лише на власні доходи. Обидва домогосподарства не досягають вищої кривої байдужості . Оптимальний вибір робить домогосподарство, яке обирає комбінацію споживання у точці дотику бюджетної лінії до найвищої з досяжних кривих байдужості . Якщо фонд домогосподарства визначається точкою , воно оптимізує міжчасове споживання за рахунок позик у інших домогосподарств у поточному періоді і від’ємних заощаджень у майбутньому. Якщо ж його фонд представлений точкою , домогосподарство досягає оптимуму за рахунок заощадження і надання позик іншим домогосподарствам у поточному періоді, що дозволить збільшити його споживчі видатки у майбутньому. Домогосподарство, яке у першому періоді споживає більше, ніж має доходу , є чистим боржником (рис. 9.3.а), тому у другому буде споживати менше, ніж зароблятиме. Домогосподарство, яке у першому періоді споживає менше , ніж заробляє, є чистим кредитором (рис. 9.3.б) і у майбутньому може збільшити обсяги споживання понад доход другого періоду. Точку бюджетної лінії називають фондовою. Вона відображає ситуацію точної відповідності обсягів споживання у кожному з періодів фонду домогосподарства, тобто обсягу його доходу. Обравши таку комбінацію міжчасового споживання, домогосподарство не запозичує і не заощаджує. Врахування домогосподарствами при прийнятті рішень запозичень і заощаджень означає, що їх споживання залежить не лише від поточного доходу, але й від очікуваного майбутнього доходу. Іншу версію поведінки домогосподарств у теорії перманентного доходу запропонував М.Фрідмен. Він вважав, що споживання залежить від постійного (перманентного) доходу – середнього рівня доходу , очікуваного за довгі роки, а коливання тимчасового доходу згладжуються заощадженнями або позиками. Наприклад, доходи фермера коливаються не тільки по роках – в залежності від погоди, цін на сільськогосподарську продукцію, але й по сезонах – максимальний доход він отримує восени, коли зібрав урожай, а в інші пори року доходи спадають до мінімуму. Очевидно, що споживання сім’ї фермера не буде коливатись по сезонах і роках так сильно як доходи: фермер намагається в урожайні роки робити заощадження, а в інші – витрачає їх для підтримання стабільного рівня життя. Це підтверджує положення теорії постійного доходу, що домогосподарства орієнтуються в основному на постійний (середній) доход. Отже, функція споживання є функцією постійного доходу: , де – константа, що визначає граничну схильність до споживання за . Модель перманентного доходу (рис. 9.4) будується на базі багатоперіодного бюджетного обмеження домогосподарства. Якщо ставка проценту не дорівнює нулю, то перманентний доход береться як середнє зважене майбутніх доходів, він однаковий для обох періодів: . Щоб знайти , проводимо бісектрису від початку координат до перетину з бюджетним обмеженням. Тоді точка покаже єдиний випадок на бюджетному обмеженні, де доходи обох періодів будуть рівні. В інших точках доходи будуть відрізнятись по періодах, наприклад, у точці : Заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходом: Уподобання споживача, який надає перевагу рівномірній траєкторії споживання, відображає крива байдужості, дотична до бюджетного обмеження у точці його перетину з бісектрисою (точка ). Модель доводить, що корисність споживання, зорієнтованого на деяку середню величину поточних і майбутніх доходів, значно вища, ніж споживання, пов’язаного лише з доходами певних періодів. Коливання тимчасового доходу властиві короткостроковому періоду, внаслідок чого у короткостроковому періоді середня схильність до споживання коливається. У довгостроковому періоді змінюється постійний доход, відтак споживання є найбільш стабільним компонентом сукупного попиту, а середня схильність до споживання на довгострокових інтервалах – постійною. Ще одну версію поведінки домогосподарств запропонував Ф.Модільяні. Його теорія життєвого циклу споживання і заощадження акцентує увагу на тому, що співвідношення між споживанням і заощадженням змінюється по стадіях життєвого циклу: у молоді роки і у старості заощадження від’ємні, у зрілому віці додатні. Стабільність споживання упродовж життя забезпечується за рахунок запозичень у молоді роки та використання заощаджень трудового періоду у літньому віці, воно постійне у часі. Модель життєвого циклу (рис. 9.5. а) показує, що в житті кожної людини є два періоди, коли заощадження від’ємні: молоді роки і старість. А споживання постійне в часі. У пенсійному віці споживання забезпечується за рахунок власних заощаджень зрілого віку, а також за рахунок пенсій від держави і коштів від своїх дітей. Рис. 9.5.б) зображає ці ж процеси у двоперіодній моделі: I період – трудовий, а II – пенсійний. Доход у I періоді перевищує перманентний, тому господарства заощаджують, щоб мати додатковий доход для споживання у старості. Щоб рівень споживання залишився стабільним, важливо врахувати всі ресурси сім’ї, які складуться протягом життя. Якщо споживач очікує, що він проживе років а його трудовий період складе років, то сума його доходу дорівнює . Крім того, він може ще мати багатство в розмірі . Таким чином, його ресурси оцінюються у . Їх потрібно рівномірно розподілити по роках. Тоді річний обсяг споживання визначатиметься рівнянням: , (9.10) де – очікувана тривалість життя у роках; – число років трудового періоду, – сума багатства (майна). В узагальненому вигляді функція споживання матиме вигляд: , де – гранична схильність до споживання за наявним багатством, – гранична схильність споживання за доходом. В цілому теорії споживання виявляють фундаментальну залежність споживчих видатків домогосподарств від двох основних змінних – багатства та поточного використовуваного доходу: . (9.11) Отже, новітні дослідження визначили, що попит домогосподарств є найбільш стабільною складовою сукупного попиту, особливо у довгостроковому періоді.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Споживчий попит домогосподарств» з дисципліни «Економічна теорія»
