ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 14
Гостей: 14
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ
Сучасний монетаризм як один із напрямів економічної думки виник у 60-х роках ХХ ст. у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економіч-ній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами. Кейнсіанство сформувалося на межі 20—30-х років, коли потрібно бу-ло подолати глибокий спад виробництва та безробіття. А для цього були придатними будь-які способи «накачування» держа-вою ефективного попиту як через фіскально-бюджетну, так і мо-нетарну політику, незважаючи на можливі інфляційні наслідки.
Сучасний монетаризм сформувався в 60—70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потріб-ні були нові підходи.
Разом з тим сучасний монетаризм не є принципово новою те-орією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності. Тому між сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і саме кейнсіанство принци-пово не відкидало кількісної теорії. Якраз остання була методо-логічним підґрунтям формування обох цих напрямів, що, безпе-речно, сприятиме їх взаємному зближенню.
Вважається, що формування сучасного монетаризму було запо-чатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької школи» на чолі з М. Фрідманом: «Дослідження в галузі кількісної теорії» (за редакцією М. Фрідмана, 1956) та «Історія грошей Сполу-чених Штатів. 1868—1960» (автори М. Фрідман та А. Шварц, 1963).
Найбільш вагомими елементами сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:
• Усупереч базовому положенню кейнсіанської теорії, що ринкова економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здат-ний до саморегулювання, монетаристи дотримуються прямо про-тилежного погляду — вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до пов-ного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не ста-нуть на заваді. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це ре-зультат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій вище праці «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868—1960» М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929—1933 рр., що розпочалася в США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвела до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.
• Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відо-кремленою від сфери реальної економіки, що означало відро-дження «класичної дихотомії», яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосе-редньо пов’язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.
• Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної еконо-міки виходить з грошової сфери, то остання має бути централь-ним об’єктом державного регулювання, з тим щоб створити най-сприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, аби максимально виключити пряме втручання в економічну дія-льність суб’єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх досліджен-нях на методах та інструментах монетарної політики .
• Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та ди-наміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, незаперечно довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв’язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою їх нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси гро-шей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та ін-вестиції, впливає на кон’юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важ-ливим способом попередження кризових явищ, згладжування ко-ливань ділового циклу.
• Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: M  V = P  Q. Різниця лише в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципо-вої тотожності їх позицій щодо центрального положення кількіс-ної теорії — про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина PQ — це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:
M  V = ВНП,
де ВНП — номінальний валовий національний продукт. Але суть указаного рівняння і взаємозв’язок його складових від цього не змінюються.
• Досить близькою до кількісної теорії є й позиція монетарис-тів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часо-вих інтервалах, а змінюється лише на довготермінових інтерва-лах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передба-чатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представни-ками класичної кількісної теорії.
• Поставивши в центр свого дослідження кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по-новому сформулювати і «пе-редатний механізм», звівши його до формули: М — По — Ц, тоб-то зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видається досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати через пропозицію грошей збалансова-ність попиту і пропозиції на ринку.
Проте такий «передатний механізм» має й істотний недо-лік — він обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва, яка зали-шається в ньому «чорним ящиком». М. Фрідман спробував по-яснити той механізм, що скритий у «чорному ящику», через портфель активів, якими володіють усі економічні суб’єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих ак-тивів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів ін-ших активів (фінансових і нефінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб’єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних і фінансових ринках і стимулюватиме розширення виробництва. У кейнсіанському аналізі портфель активів вклю-чає лише один актив — облігації, що не дає можливості виявити цей шлях впливу М на виробництво.
• Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, моне-таристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М), у їх трак-туванні, само по собі приводить до зростання платоспромож-ного попиту, що «тягне» за собою розширення номінального ВВП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробницт-ва реального ВВП, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.
Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна не намагатися «накачувати» ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати помір-не, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВВП та очікуваної інфляції. Згідно
з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву «рівняння Фрідмана»:
 М =  Р + ,
де  М — середньорічний темп приросту маси грошей, % за три-валий період;
 Р — середньорічний темп очікуваної інфляції , %;
  — середньорічний темп приросту номінального ВВП, %.
Розраховані М. Фрідманом на підставі цього правила темпи стабільного зростання М для США в той період коливалися в ме-жах 3—5% на рік. Якби центральний банк США утримував пропо-зицію грошей протягом тривалого часу в цих межах, то середній рівень цін залишався б незмінним. У разі перевищення цих меж у країні розпочалося б розкручування інфляції, а при більш низьких темпах зростання пропозиції грошей розпочнеться дефляція, ско-рочення темпів зростання ВВП і навіть його зменшення.
Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:
• визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв’язок між М і Р та робить їх динаміку непропор-ційною;
• між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв’язок між М та Р і по-винен враховуватися в монетарній політиці;
• ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії — пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;
• держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні — передусім на під-тримання цін на стабільному рівні.
Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його рекомендації — в економічній практиці . Його при-тягальна сила полягає у такому:
• у введенні жорсткого правила поведінки для держави в гро-шовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;
• у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) — для цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборо-нити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошо-вої сфери;
• у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів — ним є орган, який допу-стив надмірне зростання, або надмірне скорочення М в обороті;
• у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємниц-тва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, про-позиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіс-кальні, монетарні тощо умови для розвитку.
Разом з тим ідеї сучасного монетаризму не залишилися засти-глими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення мо-нетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами — кейнсіанством та монетаризмом.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: РОБОЧІ ДОКУМЕНТИ АУДИТОРА
Аудит забезпечення збереження тварин
Джерела формування власного капіталу
ЯКІСНІ ВЛАСТИВОСТІ ГРОШЕЙ
. СУТНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 1416 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП