Сарамаґу, Жозе (Saramago, Jose) Hap. 16 листопада 1922 p., Азиньяґа, Португалія. Романіст, есеїст і драматург У своїй творчості Сарамаґу, лауреат Нобелівської премії за 1998 p., не раз торкався постмо-дерних тем: бінарних неоднозначностей; конструювання реальності; романів як текстіз, радше ніж як авторитетних тверджень, та фрагментації ідентичності. Часто він розглядає ці проблеми в романах, де бринить відлуння Серван-теса, Свіфта, Гоголя, Кафки. Його перший роман, "Terra do pecado" ("Земля гріха"), який Сарамаґу опублікував у 1947 p., коли йому було 24 роки, і якого він потім зрікався, — це розповідь про селян у стані моральної кризи. Протягом наступних 29 років він хоч і друкував вірші та п'єси, але не написав більше жодного роману, що було очевидним протестом проти найдовшого в історії Європи панування фашистської диктатури Антоніо Са-лазара, що його було усунуто від влади лише 1974 р. шляхом військового перевороту. 1969 р. Сарамаґу вступив до комуністичної партії і належить до неї досі. 1976 р. він опублікував "Manual de pintura є calligrafia" ("Підручник малювання та каліграфії"; як і попередня книжка, він досі не перекладений англійською мовою) — твір, у якому йдеться про збереження ідеалів у світі матеріалізму та поверхових цінностей. Згодом вийшла друком книжка "І_е-vantando do chao" ("Підводячись із землі" — теж не перекладена англійською мовою), де розповідається про репресії за часів салазарів-ського режиму. З появою роману "Memorial do convento" ("Спогади про монастир", 1982; перекладена англійською й опублікована 1987 р. під назвою "Балтазар і Блімунда") творчість Сарамаґу стає багатшою і, що не випадково, виразніше постмодерною. Роман розповідає про життя в Португалії XVIII ст., за часів панування інквізиції; в ньому досліджуються кілька бінарних протиставлень: індивідуальна й організована релігія, релігія і наука, правителі й ті, ким правлять, ті, хто працює, і ті, хто розкошує. Головними героями роману є покалічений старий солдат Балтазар та ясновидиця Блімунда, які сподіваються зарядити літальний апарат, створений одним священиком, енергією людських воль, що їх наділена екстрасенсорними здібностями Блімунда вміє виявити й полонити. Це відбувається на тлі будівництва Мафрійського монастиря, який споруджують за наказом португальського короля Жуана, і неминуче приводить цих двох до сутички з релігійними авторитетами. Досліджуючи конфлікти, що їх створюють численні бінарні опозиції, роман також зображує в іронічному світлі надуживання владою. У 1984 р. вийшла друком книжка "О апо da morte de Ricardo Reis" ("Рік смерті Рикардо Рейша"; англійський переклад опубліковано 1991 p.), в якій ідеться про повернення до Португалії Рикардо Рейша, одного з тих уявних авторів, під чиїми іменами писав великий поет португальського модернізму Фернанду Пессоа. Сарамаґу пише про Рейша як про реальну особу, яка 1936 р. — тобто на першому році Салазарового правління, що не є випадковим, — повертається з добровільного вигнання в Бразилії, щоб померти в себе на батьківщині. Його провідником у цій подорожі є привид самого Пессоа, який примушує Рейша (а через нього й читача) переосмислити природу і мистецтва, і реальності. Багато хто вважає цей твір найбільшим шедевром Сарамаґу. У 1986 р. автор опублікував "A jangada de pedra" ("Кам'яний пліт"; англійський переклад опубліковано 1994 p.), де Піренейський півострів відривається від Європи, відпливає в Атлантичний океан і зупиняється на півдорозі між 374 Південною Америкою та Африкою. Хоча цей твір сприймався і як неоконсервативний трактат, що свідчив про бажання Сарамагу чинити опір вступові Португалії до Європейського Союзу, і як коментар на тему американізації Західної Європи, Сарамагу запевняє, що обидва ці прочитання спрощені. Тут, твердить він, ідеться про роздвоєння та національну ідентичність, а це проблеми, що не розв язуються так легко, як багатьом, можливо, здається. У романі "Historie do Cerco de Lisboa" ("Історія облоги Лісабона") один коректор змінює португальську історію, вписавши слово "не" в стандартний підручник, де описувалася допомога хрестоносців, які прогнали маврів, щоб повернути Лісабон королю Португалії. Раймунду, коректор, який вставляє слово "не й таким чином заперечує участь хрестоносців у португальській історії, на думку Сарамагу, не вдається до обману; але історія існує. Книжка для нього — це "роздуми на тему історії як істини або історії як припущення, але не обману, хоч історія часто обманює". Інакше кажучи, історія — це художня вигадка, і не тому, що написане є неправдивим, а тому, що в самому акті накидання на-ративної структури на історичні події ми мусимо пропускати інші, включення яких до оповіді вимагало б уже іншої історії. У 1991 р. з'явилася книжка "О Evangelho Segundo Jesus Cristo" ("Друге Євангеліє від Ісуса Христа"; англійський переклад 1993 p.), в якій автор продовжує тему ставлення до вигаданих персонажів як до реальних, а до реальних — як до вигаданих. Ісус, за цією версією, — мандрівний син теслі, чиї погляди на світ навряд чи можна вважати бездоганними, і який перебуває в близьких стосунках з Марією Магдалиною. Книжку засудила католицька церква, тому що Бог у ній зображений як бать-ко-самодур, який вирішив пожертвувати сином для того, щоб заснувати релігію, яка принесе біль, смерть та нетерпимість. Але ще одне гостре жало цієї книжки спрямоване проти усталених доктрин західної історії, і мало не всі вони переписані заново. Зовсім недавно в англійському перекладі видано "Ensaio sobre a Cegueira" ("Есе про сліпоту"; в англійському перекладі книжка має назву "Blindness" — "Сліпота"), де всі жителі сучасного міста, за єдиним винятком, зненацька втрачають зір і де досліджується природа реальності та сприймання. Це також один із найпохмуріших творів Сарамагу, де подається майже нескінченний перелік жорстокостей, що їх люди чинять одне одному в ім'я науки, віри та раціонального розуму. Досі чекає на переклад його останній роман "Todos os Nomes" ("Усі імена", 1997).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Салекл, Рената» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
