Рікер, ПОЛЬ (Ricœur, Paul) Нар. 27 лютого 1913 p., Баланс, Франція. Філософ "Найкоротша дорога від "я" до "я" йде крізь думку інших". А тому не встигає Поль Рікер запропонувати якусь ідею, як він уже повідомляє про те, що десь запозичив її. Метод Рікера дружить із традицією, але в нього ця сама традиція завжди виглядає інакше: вона не відриває нас від теперішнього, а відкриває перед нами нові обрії. У Рікера традиція — не більший тягар, аніж він її заручник. Його герменевтична феноменологія має метод: пожинати плоди, які пропонує перехід. Традиція не лежить у якихось наперед визначених рамках або від цього до того, а відкривається на... Традиція заново витлумачується тоді, коли минуле перестає колінкувата перед майбутнім, коли мислення або дія, яку вабить це майбутнє, перетворюється на жнива; причому на жнива там, де людина не сіяла, бо так, зрештою, завжди буває з традицією, і це ілюструє, чому мислення Рікера — це завжди мислення боржника, який, певно, думає, що він заборгував більше, аніж він робить: він жнивує супроти майбутнього. Не може бути "ніякої передачі [чогось узятого від традиції] без активного перетворення сприйнятого, якщо нами керує переконаність, що ми наділені ініціативою, що ми можемо якось змінити світовий лад, що ми беремо на себе ініціативу нових подій" та відповідальність за них у світлі нового світового порядку. Така позиція Рікера, безперечно, також корениться в біблійній традиції. Хоч його розуміння теології здається досить-таки традиційним, теологія не виконає поставлених перед нею завдань, якщо вона не творитиметься в усіх на очах як один із напрямків людської дум- ки й не просіюватиметься крізь мову. Бо лише крізь мову ми наділені здатністю говорити. "Змінювати світ можливо лише завдяки мовленню", — каже Рікер. Як ніщо не може змінити світ без його інтерпретації, так само ніщо не може інтерпретувати світ без того, щоб не змінювати його (тобто бути в нього залученим). Не може бути "ніякого глибокого й тривалого протиставлення між теорією і практикою". Ми маємо тенденцію забувати: "перетворювати світ можна лише завдяки мові". Не будучи ані активістом, ані кабінетним інтелектуалом, Рікер плекає лиш одну амбіцію: оновити мову семантичного конституювання людської реальності. Очевидним свідченням цього є траєкторія його філософської творчості. Почавши зі студій спадщини Ясперса та Марселя і провівши свій курс через Гусерля та Фройда, він врешті-решт зітнувся у тривалій і дедалі витонченішій дискусії з Гайдеґером. Назва його найбільшого твору говорить сама за себе: "Temps et récit" ("Час і оповідь" — з окремими розбіжними конотаціями цієї останньої як історії, з одного боку, і як художньої вигадки — з другого). Усюдисутність часу, таким чином, є одним з аспектів подвійної теми, що проходить крізь "Час і оповідь", а другий — це поетика оповіді, тобто наративного повторного оформлення часу в термінах історії або белетристики. Не те щоб мова розчиняла непроникність часу; але останній не може також витіснити мову. Він може тільки спонукати нас дедалі більше думати і через слово й діло, через теорію і практику змінювати свій спосіб висловлення, мовлення та означання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Рікер, ПОЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
