Запізнілість — це канонічне "визнання" автора, жанру, національності або точки зору через тривалий час після самого факту; це також відчуття, що ти потрапив на літературну або культурну сцену після належного часу або після того, як у неї було внесено всі "значущі" зміни. Застосування цього терміна в літературній теорії або критиці часто асоціюють із Гаролдом Блумом та його книжкою "Західний канон" (1994). Ця книжка населена здебільшого "мертвими білими чоловіками" з часів до 1950 p., хоча Джейн Остін, Емілі Дікінсон та Вірджи-нія Вулф являють собою безсумнівні винятки. Та хоч деякі вчені й критикували Блума за його, на їхню думку, невміння правильно репрезентувати світову літературу протягом віків, сам Блум твердить у своїй передмові, що він не здатний зосередити свою увагу на кожній значущій постаті. Фактично він обмежив себе тим, що обрав двадцять шість найбільших з-поміж великих. Як пише Блум у своєму першому розділі, "спочатку канон означав добір книжок у наших навчальних закладах, і, попри здійснювану останнім часом політику мультикультуралізму, головна проблема канону, як і раніше, полягає в тому, "що має читати в цей пізній період історії людина, яка досі хоче читати" (1994: 15). Далі він твердить: "Ми маємо канон тому, що ми смертні, а також прийшли досить пізно" (1994: 30). Життя просто не дає нам достатньо часу, щоб ми могли укласти список великих творів літератури, а тим паче їх прочитати, і тому виключення з канону не вказує на брак якості або значущості. А проте, твердить Блум, ідея запізнілості є життєвою для сприйнятливостей пізнього XX ст., тому що ми живемо в час, коли майже всі світові літературні традиції та жанри відроджуються з давнини, а коли йдеться про сучас- 165 ність, то добираються згідно з меншими канонами, що діють паралельно з великим Каноном. Він наводить список визначних літературних творів XX ст., як заповіт своєї віри. Запізнілість — це також культурний феномен, що особливо надається до характеристики єврейської діаспори; справді, в кількох студіях запізнілості окремо згадуються єврейські письменники та єврейська духовність, і ці дослідження були здійснені переважно єврейськими критиками. Ще півстоліття тому уявлення про єврейство як про національність або просто не-хтувалося, або заперечувалося. Ті автори, що заявляли про своє єврейське походження, вважалися просто громадянами тих країн, у яких вони проживали. Після утворення Ізраїлю в 1948 р. визначаються та самовизначаються як єврейські не лише ті письменники, які живуть в Ізраїлі, а й ті, котрі мають за свою батьківщину Сполучені Штати або належать до інших націй. Таке твердження являє собою "запізнілість" із двох причин: повторне структурування канону (канонів) і запитання до себе: чи єврейська думка може бути по-новому представлена після її визначального внеску до "Старого Заповіту" в Біблії та після принципів кабалізму, паралельної юдаїзмові форми духовності, що її Блум досліджує у своїй книжці "Кабала й критика" (1975)? А що євреї мандрували світами протягом великого історичного періоду, то "значення мандрує" також. Запізнілість — це важлива ідея в рамках постмодернізму з двох причин. По-перше, вона ставить під сумнів "канон" та його шанувальників, а це становить частину постмодерністсько-го руху. По-друге, запізнілість звернена до жанрів і тем: про що можуть писати ті, котрі заселяють постмодерний ландшафт, коли про все вже начебто написано?
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Запізнілість» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
