Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використо- вуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова. В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1) добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»); 2) складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній по- слідовності (dispositio - «розташування»); 3) ”словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio); 4) завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»); 5) проголошення (pronuntiatio). Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомуні- кативний, комунікативний і посткомунікативний. Таблиця 15. 1. Докомунікативний Комунікативний Посткомунікативний 1.Визначення теми і мети виступу Проголошення промо- ви Аналіз промови 2.Оцінка аудиторії й обстановки Відповіді на запитання, ведення полеміки
3.Добір матеріалу 4.Створення тексту 5.Репетиція
Антична риторика винятково велике значення надавала підготовці публічного виступу (це чотири з п'яти етапів приведеної схеми). Греки говори- ли, що промови Демосфена промащені олією нічної лампади, при світлі якої він їх складав. Підготовка до будь - якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виго- лосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою, чіткою, по можли- вості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слу- хачів (Наприклад: « Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки », «Про підготовку до проведення сертифікації виро- бів»). При розробці порядку денного для нарад необхідно особливу увагу звер- тати на формулювання тим доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшиф- ровувати» пункт порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість за- здалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші. Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу. Оратор повинен ясно уявляти, якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості. Чи він розраховує схвилювати аудиторію, сфор- мувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їхньої поведінки, тобто закликає до якихось дій. Часто ці завдання перехрещуються, сполуча- ються в одному виступі. Свої прагнення і задачі варто повідомити слухачам. Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих, на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітар- на, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора. Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного ) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т.д.). Що однорідніша аудиторія, то більш передбачена реакція на виступ. Звер- таючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих про- блем і питань. Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демон- струвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми. У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна за складом, треба, по можливості, адресувати якийсь фраг- мент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прий- дуть. Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слу- хачів складніше керувати. У переважній більщості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно - білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей. Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, є чи там кафедра, стіл, мікрофон . Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба розташо- вуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати постійну відстань у 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном. Проксеміка - наука про тимчасову і просторову організацію спілкування - описує наступні способи розміщення слухачів в аудиторії: Треба з'ясувати також, після яких інших промов планується ваш виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і формою, ніж попередня.
Таблиця 15.2 Спосіб Схематичне зображен- ня Коментарі 1.Аудиторне розміщення
Відокремлює оратора від аудиторії. Зворот- ний зв'язок ускладне- ний. Велике число учасників 2. «Конференція» Офиційно. За суборди- нацією. Може викли- кати конфронтацію, протистояння думок
3. «Підкова»
Сприяє взаємо. Сприяє взаємодії. Дос- тупний візуальний контакт. Гарні можли- вості контролю
.V – подібне розташу- вання Дозволяє створити ат- мосферу співробітництва між співрозмовниками при вкерівній ролі оратора 5. «Круглий стіл» Поєднує людей, демо- кратизує атмосферу обговорення проблем. 6. «Кабаре»
Для роботи маленьки- ми групами.
Наступна стадія докомунікативного етапу - « кодування » - складання тек- сту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька. Джерела матеріалу поділяються на групи: 1. Безпосередні - матеріали, здобуті автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду: а) знання, практика; б) особисті контакти, бесіди, інтерв'ю; в) уява - уявне створення нових картин, образів, проектів на основі минулого досвіду з елементами творчості. 2. Опосередковані: а) офіційні документи: б) наукова і науково - популярна література; в) художня література; г) статті газет і журналів; д) передачі радіо і телебачення; е) довідкова література: енциклопедії, словники; ж) результати соціологічних опитувань. «Живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він переконливий і йому вірять. Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним. Наси- ченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести положення і пе- реконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен. Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує текст. Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений ора- тор може обмежитися складанням тез, чи конспекту розгорнутого плану висту- пу. Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще пе- ред дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встанов- лення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу витрачається 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблений, то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися впевнено. Існує три способи виголошення промови: 1) Читання тексту, 2) Відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст), 3) Вільна імпровізація (експромт). Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, ви- мовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторични- ми навичками. Після виступу оратор часто відповідає на питання слухачів, полемізує з ни- ми. Така форма спілкування жадає від оратора швидкої реакції, доброзичли- вості, володіння гумором. Відповідь доповідача призначається не тільки опоне- нту але і всім присутнім. Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з відповіддю, а спочатку переконатися, что питання правильно зрозуміле; відповідати ла- конічно, ясно і не давати необґрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне обґрунтування ваших припущень.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Етапи підготовки і проведення публічного виступу» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
