На підставі Конституції саме держава визначає систему державних органів. Тому орган держави — це певна державна інституція, яка засновується і утворюється державою у встановленому порядку і діє за її уповноваженням. Державні органи України характеризуються певними основними рисами. Будь-який такий орган представляє Україну як державу як всередині країни, так і зовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавче визначає правовий статус кожного з цих органів. Орган Української держави є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів України, яка будується за принципом розподілу влади. Він виступає від імені держави і водночас від свого власного імені та посідає певне місце в державному апараті. -283- Державний орган утворюється у порядку, встановленому Конституцією і відповідними законами. Так, Верховна Рада України і Президент України обираються шляхом загальних виборів, склад Кабінету Міністрів формується Президентом України. Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів здійснює притаманні йому завдання та функції держави. Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є глава Української держави — Президент України. Кабінет Міністрів України реалізує виконавчу владу. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. У межах свого статусу державний орган виступає від імені держави та за її дорученням, є її офіційним представником. Для здійснення власних завдань і функцій держава наділяє державні органи державно-владними повноваженнями, які закріплюються в окремому нормативному правовому акті і дають змогу здійснювати державну владу в трьох її формах: законодавчій, виконавчій та судовій. За допомогою цих повноважень визначаються конкретні права та обов'язки державних органів, у межах яких вони мають право реалізовувати надані їм права, приймати відповідні акти, які є обов'язковими до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням. При цьому треба врахувати, що державно-владні повноваження, якими наділяється орган держави, відображають положення про те, що він діє від імені держави, оскільки зрозуміло, що орган держави не може здійснювати свої повноваження інакше, як тільки від імені Української держави. Отже, владні повноваження передбачають: — утворення державного органу у встановленому порядку; — вид його державної діяльності; — загальнообов'язкову силу його актів. Владні повноваження притаманні також органам місцевого самоврядування, проте вони не мають державного характеру. -284- Державно-владні повноваження, закріплені у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи і,ншим правовим актом предметів відання, прав та обов'язків, які необхідні для виконання їх діяльності. Компетенція цих органів визначається Конституцією України, законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету Міністрів України, актами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також відповідними нормативними актами місцевих державних адміністрацій. Вона також передбачає чіткі і вичерпні права та обов'язки даного органу держави. Нарешті, за допомогою встановлення компетенції державного органу визначається його місце в системі органів держави. Для кожного з державних органів законодавством передбачено підстави, види та міра юридичної відповідальності. Ознакою державного органу є правові зв'язки, що об'єднують особовий склад органу держави в одне ціле. Вони виражають: — службову супідпорядкованість між працівниками; — покладення відповідальності та обов'язок нести відповідальність; — призначення керівників нижчих державних органів керівниками вищестоящих органів. Характерною рисою державних органів є те, що орган держави, як відносно відокремлена частина єдиної системи державних органів, являє собою певним чином організований колектив громадян України (Кабінет Міністрів України) або одну особу, належну до громадянства України (Президент України, Генеральний прокурор України). Матеріальну основу організації і діяльності державного органу становлять кошти державного бюджету. Решта ознак властива як державним органам, так і органам об'єднань громадян (політичним партіям та громадським організаціям). Розмежувальною ознакою тут є те, що діяльність державних органів, а звідси і їхні акти, стосуються всіх громадян України та іноземців, що перебувають на території України, а нормативні акти громадських об'єднань обов'язкові лише для членів таких об'єднань. -285- Ознакою державних органів є й те, що кожний має притаманну лише йому внутрішню структуру. Важлива риса державного органу — територіальний масштаб, межі його діяльності. Діяльність органу держави базується на застосуванні методів переконання та примусу. Нарешті, певному виду державних органів притаманні власні форми організації та методи діяльності. Кожний з державних органів має власне майно. І найголовніше — усі державні органи мають статус юридичної особи. Узагальнивши основні риси, які характеризують сутність державного органу, можна дати загальне його поняття. Державний орган України (громадянин або колектив громадян) — це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності. З розвалом СРСР зруйнувалася і система його державних органів. Перед колишніми радянськими республіками, у тому числі Українською, які стали незалежними, об'єктивно постало питання про вибір оптимальної моделі системи органів держави на підставі світового досвіду. Системи державних органів у різних країнах залежать від географічних факторів, національного складу населення, державного устрою, державного режиму країни. Важливу роль відіграють ідеологія, політична доктрина та конституційно-правова концепція. З урахуванням цих факторів і розрізняють три сучасні моделі систем державних органів: централізовано-сегментну, моноцефальну (від грец. керЬаІе — голова) і монотеократичну. Централізовано-сегментна система виходить з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримувань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, які діють у масшта- -286- г бі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їхні представники на місцях (голови місцевих державних адміністрацій та ін.)- Представницькі органи на місцях розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Враховуються при цьому також такі принципи, як демократизм держави, верховенство права тощо. Ця система складається з кількох видів органів, які формуються специфічними засобами, мають власну компетенцію і особливості формування. Принцип розподілу влади визначає сегментність даної системи, проте це не розрізнений набір елементів. Органи держави об'єднані загальними завданнями, метою управління суспільством, методами управління, які мають загальні принципи. Тільки у своїй сукупності вони становлять цілісну систему, що зумовлює її централістську сутність. Органи цієї моделі звичайно класифікуються за трьома видами, кожний з яких у свою чергу є певною системою. Це органи законодавчої, виконавчої та судової влади. У багатьох державах формується й четвертий вид влади — контрольний. Централізовано-сегментна система може існувати в умовах громадянських режимів. Тому вона особливо ефективна при політичній стабільності, міцному політичному плюралізмі. На інших принципах базується моноцефальна система державних органів. Основним з них є принцип єдності державної влади від верху до низу — принцип єдиновладдя. Очолює цю систему один орган чи посадова особа, наділені всією повнотою влади, які у свою чергу наділяють певними повноваженнями всі інші органи. Вертикальна підпорядкованість — характерна риса цієї системи. При цьому згадана модель пов'язана звичайно з однопартійністю, з відмовою від політичного плюралізму, гіпертрофуванням ролі держави, яка "зверху" наділяє громадян правами і свободами. Основними засобами формування органів цієї системи є призначення, а компетенція, як правило, визначається єдиноначальне, що пояснюється персоніфікованістю системи, яку очолює одна особа, авторитет якої незаперечний. Ця система протягом багатьох років існувала в колишніх соціалістичних країнах завдяки марксистсько-ленінській ідеї повновладдя представницьких органів типу рад, які від вищих органів до низової ланки розглядалися як єдині органи -287- державної влади, а не місцевого самоврядування. Всі інші органи держави одержували свої повноваження безпосередньо або опосередковано від останніх. Це, зокрема, стосувалося й колегіальних органів, наприклад, Президія Верховної Ради України, які виконували функції колегіального глави держави, уряду, а також у ряді випадків судів, які, як правило, обиралися. Система державних органів цієї моделі складалася з органів державної влади, державного управління, суду, прокуратури, системи народного контролю. Представницькі органи практично відігравали лише декоративну роль, оскільки всі важелі управління державою були в руках партійно-державної номенклатури, яку очолював лідер, що був водночас вищим партійним і державним керівником. Винятковим централізмом відзначалася моноцефальна система в умовах фашизму, військових режимів та ін. Ці системи виникали звичайно в умовах політичної нестабільності, у пореволюційні періоди, внаслідок військових переворотів тощо. Нарешті, монотеократична система органів держави існує в державах, де іслам проголошений офіційною ідеологією. Основою духовно-державного єдиновладдя тут є поєднання в одній особі глави держави та вищої духовної особи країни. Викладені головні моделі систем державних органів не охоплюють усіх інших її різновидів. Крім того, кожна система або окремі її елементи можуть змінюватись, взаємно переплітатися тощо1. Конституційно-правова концепція України виходила з необхідності впровадження централізовано-сегментної системи державних органів як найбільш прогресивної. Тому види центральних і місцевих органів держави визначаються на основі принципів, закладених у згаданій системі. Згідно з | ними у сукупності державні органи України становлять єди- і ну систему центральних органів, склад якої об'єктивно вип- | ливає з принципу єдності державної влади в Україні. 1 Докладніше див.: Чиркин В. Е. ЗлементьІ сравнительного государ-ствоведения. — М., 1994. — С. 60—64. -288- Центральні органи державної влади — це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни. Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас на їх взаємозв'язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує тісний організаційно-правовий зв'язок. Будучи побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно зі ст. 6 Конституції України розрізняють органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. До складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус — Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливість правового статусу цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади. Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що згідно з Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 13 листопада 1997 р. він є органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції. До виконавчих органів України належать: вищий орган у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України; міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації на відповідній території. У су- 10 2-290 -289-
купності вони становлять єдину систему органів виконавчої влади. На відміну від органів законодавчої влади органи виконавчої влади формуються Президентом України. Органи виконавчої влади здійснюють виконавчу діяльність, яка полягає у виконанні Конституції України, нормативних актів законодавчих органів державної влади, указів Президента України, а також організовують виконання цих актів шляхом розпорядництва. За характером своїх повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції, які відають усіма або багатьма галузями виконавчої діяльності (наприклад Кабінет Міністрів України), і органи спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади). Органи виконавчої влади поділяються також на колегіальні і єдиноначальні. До перших належать, зокрема, Кабінет Міністрів України, до других — міністерства та інші органи виконавчої влади. Третій вид державних органів — органи судової влади. Це Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди становлять судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального та арбітражного судочинства. Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково. Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції порядком утворення (судді Конституційного Суду України призначаються Верховною Радою України, Президентом України та з'їздом суддів України), складом (18 суддів), специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю юридичної сили та обов'язковістю рішень Конституційного Суду, а також строком призначення на посаду (дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк). Особливим видом державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, є органи прокура- - 290 - тури. На прокуратуру України покладається підтримання державного обвинувачення у суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, обвинувачених у тому чи іншому правопорушенні. Одночасно згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів та до сформування досудового слідства і введення в дію законів, які регулюють їх функціонування. Прокуратура України — єдина централізована система з підпорядкуванням нижчих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокуророві України. Відповідно до Конституції України Генеральний прокурор призначається за згодою Верховної Ради Президентом України. Особливе місце в системі органів державної влади посідає такий державний орган, як Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві всім органам державної влади, Президент, безумовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні, як своєрідний арбітр їх злагодженої діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття, система та види органів державної влади» з дисципліни «Конституційне право України»
