Дипломатичні зносини та дипломатичні представництва
Виникнення й існування дипломатичних зносин пов’я зане з необхідністю підтримки мирних відносин між дер 1 Згідно з Конституцією України повноваженнями у сфері зовніш ньої політики наділені Президент України (ст. 102, п.п. 2, 4, 20, 26 ст. 106), Верховна Рада України (п.п. 5, 8, 9, 14, 23, 32 ст. 85), Кабінет Міністрів України (п. 1 ст. 116). Особливими повноваженнями у сфері зовнішньополітичної діяльності України наділені також деякі цент ральні органи виконавчої влади (Міністерство закордонних справ, Міністерство економіки й ін.). Право зовнішніх зносин 145 жавами. До дипломатії ж звертаються у пошуках миру дер жави, що воюють1. Дипломатія як специфічна форма діяльності держав відо ма з найдавніших часів2. Відтоді відбувалося становлення міжнародно правових норм про дипломатичні зносини – дип ломатичного права. Протягом тисячоліть ці норми залиша лися винятково звичаєво правовими. З ХІХ ст. держави по чали робити спроби їх договірно правового закріплення. Зок рема, Віденським (1815) й Аахенським (1818) протоколами були закріплені ранги дипломатичних представників. Ста тус дипломатичних агентів був закріплений Гаванською кон венцією про дипломатичних чиновників 1928 р. З укладен ням у 1961 р. Віденської конвенції про дипломатичні зноси ни дипломатичне право стало однією з найповніше кодифікованих галузей міжнародного права3. Норми дипло матичного права містяться також у договорах про встанов лення дипломатичних відносин між державами. Найважливішим органом здійснення дипломатичних зносин є дипломатичне представництво. Держави мають право засновувати свої дипломатичні представництва в інших країнах і приймати іноземні дипломатичні представ ництва в себе. У сучасному світі дипломатичні представниц тва діють як постійні органи. Установлення дипломатичного представництва відбу вається, як правило, після визнання de jure і за взаємною згодою держав установити дипломатичні стосунки й обміня тися дипломатичними представниками. Однак на практиці обмін дипломатичними представництвами може відбувати ся не відразу після встановлення дипломатичних відносин і затягуватися на десятиліття4. Іноді держави хоча і прийма ють рішення про обмін дипломатичними представництвами, в інтересах економії їх не створюють, а використовують для 1 Див. Розділ 1. 2 Терміни «дипломатія» і «дипломат» з’явилися значно пізніше, за деякими оцінками у XVIII–XIX століттях. 3 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро менського. – С. 126–133. 4 Один із найбільш показових прикладів – дипломатичні відносини між колишнім СРСР і Саудівською Аравією: встановлені у 1926 р., а обмін дипломатичними представниками відбувся у 1985 р. 146 Розділ 11 цих цілей своє представництво в іншій державі1. Якщо ж дипломатичні відносини за якихось причини не встанов лені, але держави мають взаємні інтереси, іноді можуть бути створені «групи зв’язку», «відділи інтересів» і подібні їм органи, що є сурогатами дипломатичних представництв2. Обмін дипломатичними представництвами між держа вами можливий у вигляді посольств чи дипломатичних місій. Міжнародне право не проводить між ними різниці в області прав, привілеїв й імунітетів, але встановлює розход ження в рангах голів дипломатичних представництв. Відпо відно до ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зно сини голови представництв підрозділяють на три класи: клас послів і нунціїв, клас посланників й інтернунціїв, клас повірених у справах. Кожна держава самостійно встановлює обсяг повноважень своїх дипломатичних представництв у межах функцій, ви значених у ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зно сини. У свою чергу країна перебування не вправі перешкод жати діяльності іноземного дипломатичного представництва в межах функцій, зазначених у Конвенції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дипломатичні зносини та дипломатичні представництва» з дисципліни «Міжнародне право»
