Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія
Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної геополітичної стратегії сприятиме збереженню старих економічних зв'язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.
Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти природно випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'язків у залежність від економічного інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних сегменти. По-перше, це визначення параметрів співробітництва на міждержавній основі через погодження між урядами контингентів взаємних поставок. Це будуть форми торгівлі, очевидно, стратегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), форми, пов'язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки вестимуться за валютним клірингом, проте сальдо розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю сторін (валютними товарами або ВКВ).
По-друге, це розвиток відносин на рівні прямих зв'язків підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні погоджують не тільки предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробників на ринок, наповнення його товарною масою створить передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.
Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси національних валют і буде введено часткову, а потім повну конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних банків, які збалансовуватимуть торговельні операції між партнерами. Одні лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості співробітництва.
Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаємного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.
Співвідношення вищезгаданих сегментів складатимуться для країн-партнерів по-різному, в залежності від прийнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати нові форми співробітництва. Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Можливо, за нових умов центр ваги переміститься на двосторонні зв'язки.
Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сферу, створення спільних підприємств за кордоном і, особливо, в прикордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, оскільки угорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції.
Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв'язків України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що розвиваються, доцільно було б спрогнозувати платіжний баланс нашої країни, беручи до уваги залежність від імпорту з третіх країн держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких соціальних потрясінь, розв'язання проблем виробництв, що працюють на привізній сировині, і від спроможності самих товаровиробників перепрофільовувати виробництво, наприклад, шляхом диверсифікації, щоб позбутися вузької галузевої спеціалізації; по-друге, від власних матеріальних і золотого запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідношення курсів національних валют, що залежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної політики Національного банку та товарного наповнення споживчого ринку, а й від глибини економічної реформи в Україні.
Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України і першочергових імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонування спільних підприємств вбачається більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.
З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу експортного сектора економіки України, доцільно було б заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже Існуючі господарські об'єкти та створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організаційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для залучення іноземних інвестицій.
Подібні форми економічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Що стосується контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід до оподатковування і видавання ліцензій, контроль за додержанням санітарних та інших умов, створення національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші заходи, успішно застосовувані в цивілізованих країнах світу, були б прийнятними і для України.
Сприятливе географічне розташування, значний потенціал обробної промисловості й перспективний експорт сільськогосподарської продукції слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України. Треба також пам'ятати, що 1) торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін науково-технічними досягненнями; 2) питома вага взаємного обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає;
3) матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується національним ринком. Отже, одним із стратегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, “ноу-хау”, промисловими зразками тощо.
Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку держави — звільнення окремих категорій товаровиробників від митного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючих для експортної продукції, практикувати застосування імпортних технологій та новітнього устаткування для легкої промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за природою своєю інтернаціональний, і розв'язати завдання розвитку передових технологій без зв'язків із зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо навіть у галузях, які вважаються благополучними.
Обґрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, покращенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.
Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперативів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підготовки у значної частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, треба оперативно формувати демократичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволоділа суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема створення широкої системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньоекономічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням її можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіжних країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим вбачається у зв'язку з цим направлення за кордон на навчання громадян України і запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.
Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціллю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, підвищення добро
/білет 35.2 БІЛЕТ №35(1)
За товарно-галузевою ознакою (класифікація ООН) світові ринки діляться на ринки машин і устаткування (загальне машинобудування, електротехніка і приладобудування, транспорт), ринки мінеральної сировини і палива (вугілля, нафта і нафтопродукти, природний газ, уран, чорні і кольорові метали, боксити, хімічна сировина, сільськогосподарські добрива) і ринки сільськогосподарської сировини, продовольчих і лісових товарів (бавовна, шерсть, натуральний каучук, деревина, пиломатеріали, целюлоза, зерно, цукор, тварини і рослинні олії, м'ясо, риба, кава, фрукти та ін.).
Новий етап НТР призвів до чіткого розмежування ринку готових виробів на три групи ринків, із яскраво вираженими особливостями, пов'язаними з технологічним рівнем (низьким(вироби чорної металургії, текстиль, швейні вироби, взуття, продукти харчування, напої, металовироби, текстиль і ін.), середнім(верстати, хімікати, автомобілі, транспортне устаткування, пластмасова і гумовотехнічна продукція, кольорові метали) та високим(аерокосмічне, офісне й електроустаткування, інформаційна техніка, комп'ютери, електроніка, ліки, вимірювальні прилади)).
Сучасний світовий ринок товарів складається з ринку товарів базових галузей і ринку готових виробів. Причому кожний має свою структуру. Особливо це характерно для другої групи ринків. Кожна група ринків відрізняється одна від одної, з одного боку, характером конкуренції, а з іншого боку - ступенем витрат на дослідження і розробки (рівень технологічної ємності) в обсязі виробництва продукції, що є об'єктом торгівлі.
Об'єктивні підвалини саморегулювання пропорцій міжнародного економічного обміну формуються на основі реалізації на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів та послуг, її вплив на розвиток світогосподарських зв'язків здійснюється завдяки інтернаціоналізації всієї сукупності структурних ланок ринкових відносин товарної форми продукту праці, ціни виробництва, оптових і роздрібних цін, системи грошових відносин. На цій основі створюються необхідні передумови формування пропорцій міжнародного обміну — досягаються внутрішня єдність складових світового ринку, їхня взаємна порівнюваність і конвертованість. У цьому розумінні інтернаціональна вартість виконує функцію системоутворюючої ланки, за допомогою якої складові елементи економічних відносин світового господарства пов'язуються в єдине ціле.
Інтернаціональна вартість — продукт високорозвиненої структури міжнародних економічних відносин, що ґрунтуються на функціонуванні світового господарства як структурно цілісної системи. Глибокі базисні зміни відбуваються безпосередньо у відтворювальних структурах національних господарств, які через міжнародний поділ праці та інтернаціоналізацію основних факторів виробництва — капіталу і робочої сили, інтеграцію грошових ринків, фінансових систем — уже не можуть економічно функціонувати відокремлено.
У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та формування на цій основі світового господарства як цілісної системи відбувається інтернаціоналізація не лише самого виробництва, а й витраченої в ньому суспільної праці. Відображенням цього є формування на світовому ринку середньої одиниці праці, яка становить об'єктивну основу інтернаціональної вартості. Така одиниця відображає суспільне необхідні витрати праці на виробництво товару при середньосвітових суспільне нормальних умовах виробництва, рівні продуктивності та інтенсивності праці.
Разом з тим слід ураховувати, що суспільне необхідний робочий час, який складається на основі інтернаціоналізації процесу відтворення і відповідає середній одиниці праці, регулюється виробничими витратами на виробництво лише тих товарів, які безпосередньо беруть участь у світовому обміні. В умовах глобалізації економічного простору розподіл національного виробництва на частину, яка має забезпечувати потреби внутрішнього ринку, і на частину, пов'язану з відтворенням експертної продукції, втрачає реальний економічний зміст. Це призводить до того, що відтворювальна структура національних господарств у всьому обсязі, глибині та широті поступово набуває за своїм реальним економічним статусом інтернаціонального змісту.
Відповідно змінюється співвідношення між інтернаціональною вартістю певного товару чи послуги та його національними вартостями — витратами виробництва та обігу на рівні економічних структур окремих країн. Інтернаціональна вартість набуває пріоритетної функції по відношенню до національних вартостей. Останні втрачають своє самостійне значення. Вони перетворюються на своєрідний різновид індивідуальної вартості. В результаті інтернаціональна та національна вартості співвідносяться, виходячи з принципів взаємодії загального і особливого.
Слід застерегти, що розглядаючи зміст зазначених процесів, не треба їх абсолютизувати. Процес інтернаціоналізації виробничих відносин здійснюється на занадто суперечливій основі. Він
зумовлюється взаємодією двох протиборствуючих тенденцій — доцентрових та відцентрових. У зв'язку з цим формування інтернаціональної вартості, як і інтернаціоналізація всієї системи вартісних відносин, може розглядатися лише в динаміці, лише як розвиток певної суперечливої тенденції.
Сьогодні в найбільш завершеній формі функціонує лише особливий різновид інтернаціональної вартості — регіональна інтернаціональна вартість, яка формується в межах окремих інтегральних структур світового господарства. Разом з тим інтенсивний процес становлення економічної структури всесвітнього господарства, який відбувається в останні роки, дає змогу говорити і про тенденції формування інтернаціональної вартості на цьому рівні. В результаті загальна структура вартісних відносин світогосподарських зв'язків може бути подана у вигляді складного механізму взаємодії на різних рівнях національних вартостей, регіональних інтернаціональних вартостей і, нарешті, інтернаціональної вартості світового ринку.
Інтернаціональна вартість реалізує себе на світовому ринку через механізм ціноутворення, а також через інтернаціоналізацію системи грошових відносин.
Розглядаючи це питання, слід мати на увазі, що функціонування цінового механізму світового ринку є основною ланкою саморегулювання економічних пропорцій світогосподарських зв'язків. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку. Разом з тим слід зважити й на те, що світова ціна відбиває зміст інтернаціональної вартості опосереднено — через проміжні ланки. У цілісній системі світового господарства створюються об'єктивні умови для виявлення стійкої тенденції до формування середньої норми прибутку на виробництво ідентичних та взаємо-замінюваних груп товарів і послуг, а також відповідного утворення інтернаціональної ціни виробництва. Остання розглядається в економічній теорії як модифікована форма вартості, що є безпосереднім фундаментом для цін світового ринку.
Об'єктивний процес формування цін світового ринку може бути представлений як наступна ланка взаємопов'язаних вартісних структур: формування середньої одиниці праці світового ринку — формування інтернаціональної вартості товарів — формування інтернаціональної ціни виробництва — формування ринкової ціни світового ринку. Засновані на таких взаємозв'язках ціни світового ринку, як й інтернаціональна вартість, набувають функції першості по відношенню до цін національних ринків. Вони виступають як своєрідний епіцентр, до якого пристосовуються ціни внутрішнього обміну. При цьому сила зв'язку між національними (внутрішніми) і світовими цінами зростає в міру того, як економіка країни все активніше бере участь у міжнародному поділі праці.
Поряд з цим невід'ємним функціональним інструментом формування пропорцій зовнішнього ринку є світові гроші. Оскільки світова ціна є грошовим вираженням інтернаціональної вартості товару, економічна тотожність міжнародного обміну та пропорційність можливі лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за своїм змістом вартісного еквівалента. Лише в цьому випадку в здійснюваній на світовому ринку метаморфозі Г—Т (гроші — товар) відбувається еквівалентне відшкодування створеної інтернаціональною суспільною працею вартості.
Білет 36
Результат економічного прогресу — реальні досягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є критеріями соціально-економічного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва включає ряд структурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.
Двома основними сторонами суспільного способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, а відносини власності — формою, а визначальними у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил виступає найбільш загальним критерієм економічного прогресу. Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до іншого, однієї стадії, фази — до іншої. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.
Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу, як рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Наприклад, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.
Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний або вищий критерій прогресу суспільного способу виробництва. Оскільки головною продуктивною силою є робоча сила, робітник, трудящий, а людина одночасно виступає і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин власності, то головним критерієм суспільного способу виробництва є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпорядковуватися розвитку більшості населення, трудящих. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону.
Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин (до цієї сукупності, як уже зазначалося, належать економічні, юридичні та інші відносини), то розвиток людини — головний критерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, національних, культурних відносин.
Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної оснащеності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим виразом економії робочого часу, яку Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.
Оскільки закон економії робочого часу — це загальний економічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже, розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його змістом є економія живої й уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку технологічного способу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють прогресивні -зміни в кожному з елементів цієї системи (засобах праці, предметах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в її речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які зумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продуктивної сили, то така економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.
У результаті дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особистих факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил, для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Завдяки цьому зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічного прогресу, конкретизує його попередні критерії.
Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного і суспільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать відтворення відносин власності, ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу, самостійність (відносна) підприємств, участь в управлінні тих, хто створює матеріальні та нематеріальні блага, частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни, розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток усієї системи суспільних відносин, належать ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впливати на ідеологію, національні відносини, користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.
|
